Мінаєва Лідія Іванівна,

учитель початкових класів

Шполянської загальноосвітньої

 школи І-ІІІ ступенів №5

Шполянської міської ради

об’єднаної  територіальної громади  

Черкаської області

Зміни в сучасному суспільстві  відбуваються прискореними темпами. Щодня, щогодини люди відкривають нові явища, процеси, закономірності, що веде до невпинного розвитку та впровадження нових технологій. Саме тому особливо гостро постає потреба у творчих особистостях, які здатні критично мислити, опрацьовувати велику кількість інформації, самостійно здобувати знання, використовувати набуті знання і вміння в умовах швидкоплинних змін. Найбільш відповідальною в цих умовах є роль освіти. У сьогоденному світі нова Українська школа провідне місце відводить вчителям нової формації успішним, вмотивованим, компетентним, кваліфікованим. Вчителям  які виконують в освітньому процесі ролі наставника, фасилітатора, консультанта, менеджера, модератора, коуча. Вони самостійно і творчо здобувають інформацію, організовують дитиноцентрований процес. Отже, закладають надійне підґрунтя для навчання впродовж життя з метою особистісної реалізації. Яким же повинен бути педагог нової формації?

Сучасний вчитель – це професіонал, який знаходиться в постійному творчому пошуку. Йому необхідні гнучкість і нестандартність мислення, вміння адаптуватися до швидких змін умов життя. Це можливо лише за умови високого рівня професійної компетентності, наявності розвинених професійних здібностей. Учитель сучасної школи повинен не просто вчити, він повинен формувати духовно інтелектуальну, творчу особистість, адаптовану до сучасних вимог, різнобічно розвинену, соціально зрілу, яка успішно засвоює ціннісний нормативний досвід поколінь, виробляючи свій власний досвід діяльності,творчості,спілкування [1, с. 111].

Для кожного вчителя непорушною істиною мають стати слова чеського педагога Я.А. Коменського: «Учителями повинні бути люди чесні, діяльні і працьовиті; не тільки для годиться, а й насправді, вони повинні бути живими взірцями  чеснот, що їх вони мають прищепити іншим. (Ніщо удаване не може бути тривалим)». Адже в руках учителя майбутнє конкретної людини й держави в цілому. Від того яким буде учитель в очах своїх учнів, від його іміджу залежить дуже багато. Учитель – це образ, який залишається в пам’яті дитини назавжди. Вчитель завжди знаходиться під пильним поглядом дітей та батьків. Він завжди був і залишається взірцем естетичних смаків, вишуканих манер та високих моральних цінностей. Адже особистість дитини формується під впливом особистості учителя, іноді, навіть, несвідомим. Відповідно, професія накладає на людину певні обов’язки. Перш за все учителю має бути притаманна така психологічна риса, як врівноваженість. У структурі міжособистісних відносин повинен переважати демократичний стиль спілкування, прагнення до співробітництва, висока самооцінка. До професійних рис педагога слід віднести широку ерудицію і вільний виклад матеріалу, вміння враховувати психологічні і  вікові  особливості  учнів, загальну та спеціальну

грамотність, миттєву реакцію на ситуацію, вміння чітко формувати конкретні цілі [1. с.112]. Також вчитель повинен мати високу соціальну відповідальність, духовну культуру, бути інтелігентною та творчою особистістю.

Соціальна відповідальність – це професійна якість особистості вчителя, що включає в себе усвідомлення суспільної значущості своєї діяльності, чітке знання своїх професійних функцій, володіння вміннями  і навичками педагогічної діяльності, ініціативу, самостійність  і творче  ставлення до справи. Також складовою частиною соціальної відповідальності є професійна відповідальність: моральна потреба і практична готовність особистості творчо, результативно виконувати свої професійні обов’язки [3, с. 13].

Значну увагу питанням професійної відповідальності учителя приділяв К. Д. Ушинський. Він переконливо доводив, що головна роль в школі належить учителю, якого не можуть замінити ніякі програми і навчальні плани, ніякі підручники і технічні засоби. Учителем одухотворяється пізнавальна діяльність дитини, він є джерелом живого знання і виховного впливу на учня. Саме на вчителя покладається відповідальність за пізнання дитячої душі: «Вихователям ми ввіряємо моральність і розум дітей наших, ввіряємо їхню душу, а разом з тим і майбутнє нашої вітчизни» [7, с. 200]. Серед основних вимог до вчителя включаються й вимоги до професійної компетентності та особистісних якостей:

ü педагогічна спрямованість, яка проявляється в інтересі до своєї праці і любові до дітей;

ü знання суспільних наук, психології, педагогіки;

ü потребу в творчому підході до педагогічної діяльності;

ü відданість справі освіти, невтомність у своїй праці, високу відповідальність.

Значну роль в діяльності педагога відіграють професійно значимі особистісні якості. «У вихованні все повинно ґрунтуватися на особистості вихователя, – писав К. Д. Ушинський, – тому що виховна сила виливається лише із живого  джерела людської особистості… Тільки  особистість може впливати на розвиток і становлення особистості, тільки характером можна виховати характер. Ніякі  інструкції дурного виховання …  не зроблять хорошим і не замінять його ні в якому випадку» [7, с. 39]. Переконання, моральні ідеали ніколи не передаються за допомогою чисто зовнішнього впливу, нотацій, нарікань. Відчуваючи в своєму вчителеві нещирість, фальш, дитина перестає вірити йому, більше того, вона сама починає лицемірити. Педагог  має чітко усвідомлювати не лише користь, а й характер користі всіх тих впливів, які він організовує на   юну особистість, він повинен свідомо йти до досягнення поставлених цілей, забезпечуючи дійсні успіхи і користь у вихованні особистості учня.

Вчитель має бути високоосвіченою особистістю, яка добре знає свою справу, завжди зацікавлена в удосконалені власних знань і педагогічній майстерності. Учитель більше, ніж будь-який спеціаліст, йде в ногу з життям, постійно розширюючи і збагачуючи свої знання.

Оскільки в сучасному світі масово розповсюджується інформація насильницького та аморального характеру, значна частина населення відірвана від національних традицій та звичаїв, зростає рівень злочинності, тютюнова, алкогольна та наркотична залежність, зокрема дитяча та підліткова, то освіта, яка є важливим етапом у особистісному становленні, повинна забезпечувати умови для духовного зростання нового покоління, і саме вчитель є головним рушієм у досягненні такої мети. Таким чином вчитель – це людина із визначеними найважливішими в житті поняттями – життєвими цінностями, встановленими нормами поведінки, яка здатна до прийняття великих досягнень всіх культур. А донести до вихованців високі принципи духовності він зможе тоді, коли сам досконало володіє ними і використовує їх у власній професійній діяльності.

Особливість педагогічної діяльності полягає ще й в необхідності адекватно оцінювати власний стан та вчинки. Готовності здійснювати професійну діяльність на високому рівні, прагненні до професійної самоактуалізації. І кожна з цих особливостей лише в загальному підсумку веде до очікуваного позитивного результату. Основними завданнями формування духовної культури вчителя є розширення світогляду. Визначення сенсу життя, істини між добром і злом, осмислення духовних цінностей і на основі цих знань – формування розуміння власного духовного світу; формування навичок адекватно оцінювати певні ситуації та реагувати на них згідно з власним їх розумінням; спонукання до активності, яка проявляється у цілеспрямованій поведінці, спілкуванні, праці над недоліками; орієнтування особистості на самовдосконалення, відповідність власних думок і вчинків вічним ідеалам краси, добра, гідності, гуманізму, формування готовності до їх постійного використання; регулювання співвідношення між практичною та духовною діяльністю особистості з існуючими у суспільстві духовними нормами та тими, що вона усвідомила та реалізовує через свою поведінку [2, с. 90].

Елементами духовної культури є: звичаї, норми, цінності, знання, інформація, значення. Духовна культура охоплює мистецтво та філософію. Духовна культура за своєю сутністю безкорисна, її сутність не користь, не вигода, а краса, знання і мудрість. Вона потрібна людям сама собою, а не заради вирішення яких-небудь зовнішніх у відношенні до неї утилітарних завдань. У духовній культурі людина у порівнянні з іншими галузями культури отримує найбільшу свободу творчості. Творча діяльність у духовній культурі – це особливий духовний світ, створений силою людської думки. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Духовна культура – це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості. Культуру створила людина і культура існує для людини, є засобом її розвитку та самовираження. Світ культури – це світ людини, людина у світі культури є його метою і результатом. У сучасній школі слід організовувати культурно-пізнавальне середовище з метою інтелектуально-творчого й фізичного розвитку учнів, засвоєння ними культурно-сенсорних еталонів, а саме: культури відчуттів, сприймань, мислення, почуттів, волі, тобто психологічної і фізичної культури.

Людину з дитинства потрібно навчати не лише бачити і пізнавати довкілля, а й відчувати, сприймати його красу, оскільки такими властивостями наділена лише людина. Сучасний вчитель має прищепити учням почуття того, що людина – специфічна істота, бо  має психіку, мислення, свідомість. Емоційну, естетичну, вольову та творчу сфери духовного життя [6, с. 435].

В школі повинні працювати інтелігентні люди. Що дає право вважати ту чи іншу людину інтелігентом? Чим визначається інтелігентність? Інтелігентність проявляється   не стільки в ерудованості та освіченості людини, у тому, чи багато книг вона прочитала, скільки в її вчинках, мові, у розумінні іншої людини, умінні ввійти в її становище, у почутті відповідальності за все, що оточує нас. Інтелігентність полягає не тільки в сумі знань, але й у здатності розуміти, співчувати. Тобто інтелігентність – це стан душі, а цьому ні в якому університеті, ні в якій академії не навчишся.

Інтелігентність виявляється не тільки у великому, але й у малому. Уміння сперечатися, вести дискусію… Справжній інтелігент з повагою ставиться до свого опонента, ким би він не був. Раз вступив у дискусію – виявляй такт і повагу. Справжній інтелігент ніколи не буде грубий і байдужий, заздрісний і зловтішний. Інтелігентна людина сприйнятлива до культурних цінностей. Інтелігентність – не набір знань і гарних манер, хоча вони дуже потрібні інтелігентній людині. От тільки коли це все освітлено багатством душі, небайдужістю до навколишнього світу, здатність всотувати в себе нові знання і сприймати культурні цінності, тоді це називають інтелігентністю, що є моральним поняттям.

Перед сучасними вчителями постає масштабна задача: зсередини трансформувати систему освіти й через неї – у всі зони впливу освітньої системи на суспільство в умовах його стрімкого розвитку. Необхідна внутрішня перебудова: структурна, функціональна, ціннісна. Знайти способи перебудови системи освіти зсередини – місія вчителів нового покоління. У модернізації освітнього процесу центральною фігурою є вчитель нової формації – духовно розвинена, соціально відповідальна, творча, інтелігентна особистість, компетентний фахівець, який професійно володіє всім арсеналом педагогічних засобів, який професійно володіє всім арсеналом педагогічних засобів, який прагне до постійного самовдосконалення.

Вчитель нової формації повинен уміти учити новому мисленню, методам пізнання і самоорганізації; навчити учня самостійно розглядати явища; навчити учня використовувати всі навички і уміння у процесі пізнання; допомогти розкрити повний потенціал учня та навчити працювати творчо [4,с. 36].

Вчитель нової формації повинен добре знати предмет спеціалізації, основи наукової теорії та методології. Вчитель повинен любити дітей, безумовно приймати світ і людину, в кожній дитині бачити особистість, бути гуманним, дбайливо ставитись до духовного світу та природи особистості адже кожна особистість має свій неповторний духовний світ, свій досвід, звички, погляди. Вчителю потрібно стати другом дитини – як людини, як співучасника освітнього процесу, уміти цілісно мислити, трансформувати негативні проблеми, настрої; орієнтуватися на культуру педагогічної праці, на цілісний світогляд; мотивувати цілісне сприйняття світу особистістю учня; мотивувати позитивний вибір учня в ситуаціях заданості й невизначеності [4, с. 37].

Мета діяльності вчителя – навчити дітей жити у світі за законами етики,

природи, творчості і культури. Учитель повинен усвідомити та реалізувати зміст освіти нерозривно з формою та методом. Методика завжди творчий процес, вона ефективніша у сполученні з мистецтвом і не може бути тиражована. Це рівень мистецтва, де вчитель – майстер взаємодії.

Учитель нової формації – це ще й лідер – сучасний, гуманний. Він піклується про свою моральну стабільність і світоглядну визначеність. Лідер поглиблює своє розуміння добра і блага. Вчитель нової формації постійний і послідовний у всіх своїх діях [1, с. 114].

  Сучасна школа ставить перед особистістю педагога ряд вимог. Перелік якостей і рис особистості можна продовжувати довго і всі вони мають неабияку важливість. Вміння педагога полягає в тому, щоб навчитися виділяти для себе найважливіші якості, прагнути виробити їх в собі.

 Список використаної літератури.

1.     Завалевський Ю. Формування конкурентоспроможного фахівця – одне з головних завдань сучасного вищого навчального закладу / Ю. Завалевський // Вища школа. - 2015. – № 11-12. – С. 110-115.

2.     Іванова Т. В. Професійна культура майбутнього вчителя / Т. В. Іванова // Педагогіка і психологія. – 1995. – № 2.– С. 86-93.

3.     Кочерга О. Проблема формування соціальної відповідальності вчителя в спадщині педагогів-класиків другої половини ХІХ століття / О. Кочерга // Історико-педагогічний альманах: реферативна інформація /Уман. держ.пед. ун-т ім. П. Тичини._Умань : 2010. – Вип. 1. – С. 11-14.

4.     Маджикеєв Т. Учитель нової формації як великий учитель / Т. Маджикеєв // Відкритий урок: розробки, технології, досвід.-2009.-№ 2.– С. 36-37.

5.     Сисоєва С. О. Сучасні аспекти професійної підготовки вчителя // Педагогіка і психологія .– 2005. – С. 60-66.

6.     Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. – Київ : Рад. Шк., 1976-1978.

7.     Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори : У 2 т.-Т. 1.– Київ,1983.–  С. 38-40, С. 198–204.