Фулга Ганна Борисівна,

учитель математики та фізики

Уманської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів №14

Уманської міської ради

Лише той Учитель, хто живе так, як навчаєГ. Сковорода

 У кожного в дитинстві була мрія про те, чим він буде займатися, коли стане дорослим. Особисто для мене вибір власної професії був усвідомленим та виваженим кроком. Для себе чітко зрозуміла, що хочу бути «творцем дитячих душ», тому впевнено рухалася до мети.

Переступаючи поріг школи у ролі молодого спеціаліста, ще глибоко не осмислювала ті великі та відповідальні завдання, які покладені на вчителя, усю ту складність професії педагога. Адже батьки, держава довіряють найцінніший скарб світу – дитину.

Головним завданням будь-якого молодого вчителя має стати забезпечення якості освіти та виховання, всебічного розвитку кожної особистості.  А це, окрім фахової компетентності, вимагає високого рівня соціальної відповідальності, постійної творчості, інтелігентності та духовної культури, але найголовніше, любові до дітей [3].

Спробуємо розкрити суть кожного поняття та показати їх важливість у розвитку та становленні особистості учителя.

Відомий український письменник, педагог Василь Сухомлинський писав: «Учитель повинен знати і відчувати, що на його совісті – доля кожної дитини, що від його духовної культури та ідейного багатства залежить розум, здоров’я, щастя людини, яку виховує школа».

В уяві кожної людини при слові «учитель» одразу вимальовується певна «ідеальна» картинка. Так було раніше, у наші дні  образ дещо затьмарений. Проте як і раніше місія освітян незмінна. Ми маємо культивувати розум і вчити добру, але для цього нам самим потрібно бути духовно багатими. То що ж таке духовна культура?

Поняття «духовність» нині широко вживається, хоча й недостатньо розтлумачене у філософській, психологічній і педагогічній літературі.

Проблемою обґрунтування сутності духовної культури, духовності займалось  чимало науковців, зокрема,  М.Бердяєв, В.Вернадський, Г.Сковорода, В.Соловйов, П. Флоренський, О.Чижевський, П.Юркевич тощо.

Аналіз робіт дослідників наштовхує на висновок, що духовна культура особистості – система світоглядних уявлень і переконань, які реалізуються у ставленні до себе, інших людей і оточуючого світу та є необхідною основою розвитку компетентнісної складової майбутнього професіонала [6, c.143].

Духовна культура відіграє важливу роль в житті суспільства, будучи засобом акумуляції, зберігання та передачі накопиченого людством досвіду. Учителю в цьому належить чи не найголовніша місія – навчати та показувати важливість усіх надбань наших предків.

Структурною основою духовної культури особистості є її ідеали. Завдяки їм формуються ціннісні орієнтири особистості й усі інші елементи її духовності. Ці ідеали здавна прийнято було вважати вічними й незмінними.

В цілому духовне життя людини має два основні аспекти. Перший з них полягає в тому, що людина підкоряє всю свою зовнішню діяльність і поведінку своїм ідеалам і духовним цінностям не тільки в закладі освіти, а й поза її межами. Другий - у тому, що людина постійно накопичує нові й нові духовні багатства, її моральні та світоглядні цінності поповнюються й ростуть, духовні інтереси розширюються [2].

У сучасному суспільстві вчитель має сам бути учнем, який завжди працює над собою. Він має бути дуже глибоким, бо він працює зі своїм світом, який з часом ретранслює на учнів. Учителю потрібно постійно інвестувати в кращу версію себе: самовдосконалюватись, розвиватись, чудово знати свій предмет, з любов’ю ставитися до дітей, не боятися змінюватися та  виходити із зони комфорту. Іноді корисно виходити за рамки, адже там може бути ще комфортніше.

Формування духовного світу особистості - це велике і складне питання, що потребує комплексного і багаторівневого розв’язання. Для мене це означає самоусвідомлення внутрішнього Я та особистості учня, вростання культури у кожнім слові та ділі.

Ми, вчителі, повинні здійснювати свою діяльність таким чином, аби пропагувати серед молоді ті цінності, котрі відповідають духовним традиціям українського народу. Мудрий філософ Григорій Сковорода писав, що «людина народжується двічі: фізично і духовно. Біля духовної колиски стоїть духовний наставник – вчитель, який стає людині другим батьком, матір’ю, бо прищеплює її душі моральні якості віри, надії, любові, глибокої поваги до рідної землі, свого роду, держави» [1].

Щоденно учителі докладають чимало зусиль аби сформувати у школярів бажання і уміння навчатися, виховують потребу і здатність до навчання упродовж усього життя. Задля досягнення бажаного результату учитель повинен володіти високим професіоналізмом, високим рівнем соціальної відповідальності, має вміти проявляти творчість та креативність, бути інтелігентним і уважним.

Яку ж людину ми називаємо інтелігентом? Насамперед слід розуміти, що епітет «інтелігентний» позначає не фах, а людські чесноти - це людина, підготовлена до теоретичного, раціонального мислення, хоча головну якість, характеристику все-таки залишаємо за її душею.

Якщо звернутися до словника, то «інтелігенція – це люди розумової праці, що мають спеціальні знання з різних галузей науки, техніки й культури» [4].

Проте чи можна зараховувати до інтелігенції усіх тих, що займаються розумовою працею в силу службових обов’язків? На жаль, не кожен представник розумової праці є інтелігентом. Наприклад, професія учителя, безумовно, інтелігентна. Але чи всі педагоги, будучи інтелігентами на роботі, продовжують бути ними після неї, коли приходять додому, ідуть в магазин чи перебувають у відпустці? Очевидно, далеко не всі. Самої освіти і професії для цього замало.

Інтелігентну людину передусім характеризує єдність слова та діла, вона – надійний партнер. Відповідальність змушує таких людей всебічно оцінювати ситуації, аби не створювати неприємностей для інших. А де єдність слова й діла, там творення, там добро. 

Отже, інтелігент – це людина розумової праці, яка повсякчас за покликом власної совісті власною діяльністю активно служить ідеї, культивує духовність, ушляхетнює середовище, у якому перебуває і в яке потрапляє.

 Коли молодий спеціаліст приходить на роботу в школу, від нього очікують чогось нового, дієвого, чогось, що буде новим «диханням». І хоча молоді бракує досвіду, нам все ж важливо постійно підтримувати  вогник віри у власні сили, щоб долати звичну інертність, консерватизм. Як показує практика,  школі потрібен  творчий учитель, який повинен усе життя працювати для того, щоб навчання приносило радість і задоволення кожній дитині, було плідним і  дієвим.

Відомий педагог В. О.Сухомлинський писав: «Духовне життя дитини повноцінне лише тоді, коли вона живе у світі гри, казки, музики, фантазії, творчості. Ми повинні навчати і виховувати так, щоб дитина почувала себе шукачем і відкривачем знань. Тільки за цієї умови одноманітна, напружена праця, стимулююча робота школяра забарвлюється радісним почуттям і може принести маленьким людям переживання творця».

Об’єктивно оцінюючи свою роботу, вчитель пізнає і водночас висуває вимоги до себе, тобто активізує свої власні динамічні духовні резерви. Він стає творцем у педагогічному процесі, а творчість учителя – це ще й управління самим собою.

Щодо педагогічної творчості, то це складний процес, якому передують численні підготовчі етапи: тривале обдумування, первинне переживання змісту уроку, визначення чітких його контурів і найважливіших елементів, вибір ефективних прийомів роботи учнів і самого вчителя. Хоча не завжди чітко продуманий план уроку вдається втілити в життя. Будь-які нові труднощі можуть внести чимало коректур, і тут знову проявляється майстерність учителя. Ми маємо вміти абстрагуватись від несуттєвого, швидко переключатися, виходити за межі шаблонів.

Важливо наголосити, що ніхто не  зможе вказувати дорогу іншим, зупинившись самому. Учитель не повинен зупинятися в науковому, духовному, ідейному зростанні. Найвідточеніша педагогічна техніка мертва, якщо вчителю нічого сказати іншим [5].

Отже, доки живуть на світі вчителі та учні, доти світ перебуватиме у постійному розвитку, який веде до оновлення, духовного збагачення, моральної досконалості. Учитель тільки тоді зможе стати гарним скульптором, коли стане гідним прикладом для майбутнього покоління. Спочатку потрібно створити себе, щоб діти охоче бігли на урок, докладали зусиль до навчання, прагнули розвиватись. І моя мета в майбутньому – носити горде звання Учитель.

 

Список використаних джерел

  1. Василюк Р. А. Духовний світ сучасної української молоді: аспекти, проблеми, перспективи [Електронний ресурс] / Р. А. Василюк // Освіта.ua. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: https://ru.osvita.ua/school/lessons_summary/education/38899
  2. Дашко В. Духовна культура особистості [Електронний ресурс] / В. Дашко. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: http://ukrtvory.pp.ua/duhovna-kultura-osobystosti
  3. Людмила Б. Чи легко тобі, молодий учителю? [Електронний ресурс] / Бєлашова Людмила // Освіта.ua. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://osvita.ua/school/method/34828/
  4. Словник української мови [Електронний ресурс] // Академія наук України. – 2010. – Режим доступу до ресурсу: http://sum.in.ua/s/intelighencija
  5. Учитель як творець педагогічного процесу [Електронний ресурс] // Кондор. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: https://pidruchniki.com/12090613/pedagogika/uchitel_tvorets_pedagogichnogo_protsesu
  6. Шкіренко О.В. Духовна культура і цінності особистості як основа розвитку компетентнісної складової майбутнього професіонала / О.В. Шкіренко // Теоретико-методологічні питання розвитку загальної обдарованості особистості: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 20-річчю заснування НАПН України, 13 березня 2012 р., м. Київ. — К. : ТОВ «Інформаційні системи», 2012. — С. 143-145