Сидоренко Анна Олегівна, учитель,

Квітчанського навчально-виховного комплексу

 "Дошкільний навчальний заклад –

загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів"

Корсунь - Шевчченківської районної ради

 Черкаської області

 

У компонентній формулі Нової української школи основний простір відводиться вчителеві нової формації, розташовується в авангарді соціальних і освітніх перетворень.

Учитель нової формації - це ще й лідер - сучасний, гуманний, aceртивний лідер як реальна людина, яка живе відкрито у своєму світорозумінні й поведінці у світі. 

Володіти лідерськими якостями це значить:

·        мати інтелектуальні здатності - розум і логіку, розважливість і проникливість, оригінальність і концептуальність;

·        знання справи та мовна розвиненість, зацікавленість і бажання все пізнати;

·        мати такі риси характеру, як ініціативність і гнучкість, творчість, чесність, сміливість і особистісна цілісність, упевненість у собі та врівноваженість, незалежність і самостійність, наполегливість і завзятість, енергійність і працездатність, обов'язковість;

·        мати придбані навички заручатись підтримкою, завойовувати популярність і престиж, такт і дипломатичність, брати на себе ризик і відповідальність, організовувати та переконувати, змінювати себе та бути надійним, уміння жартувати та розуміти гумор, розбиратись у людях.

Вчитель нового покоління – це:

1. Людина, яка є психологічно компетентною. Тобто усвідомлює і сприймає відмінності учнів та їх потреб, бадьорий і цілий, вміє зробити позитив у навчанні, толерантний, вірний, свідомий особистий внутрішній всесвіт і сприймає промахи (свої та інших).

2. Фаворит і менеджер. Це людина, яка бере обов'язок за тріумф власного учня, відмінно працює в команді з іншими вчителями, вважається порадником, іншому і помічником для дітей, кожен день навчається і неоднозначно розвивається, носій великих етичних стереотипів (тобто навчає прикладом).

3. Звільнений від стандартів і успішний. Тобто вміє зробити середовище для дієвого вивчення і розкриття таланту дитини, знаходить цікавий матеріал для уроків, вивчає, любить власну роботу, благополучно реалізовує себе крізь роботу, креативний, проактивний, звільнений від стандартів, гнучкий (швидко відгукується на конфігурації у зовнішньому середовищі).

4. Володіє презентаційними здібностями. Дієвий комунікатор і фасилітатор. Вчитель вважається мовознавчо компетентним, тобто виразно і зрозуміло виражається, користується можливими способами практики і викладання матеріалу, користується ІКТ в навчальному процесі, підтримує принцип загальної відповідальності-вчитель + батьки.

5. Створює пізнання і здібності необхідні в сучасному світі. Вчить учнів лідерству і командній роботі, розвиває в учнів критичне мислення і здібності вирішення завдань, виділяє право вибору і навчає брати відповідальність за особистий вибір, а ще власним прикладом показує здібності для фурору в XIX столітті.

Найвищі запити до передового вчителя обґрунтовані неупередженими викликами суспільства, свіжими завданнями, які ставить перед нами життя. Нинішній вчитель зобов'язаний навчити учнів системного мислення, способам знання і самоорганізації, посприяти розкрити особистий потенціал, ініціювати і застосувати креативні здібності будь-якої особистості.

Необхідною умовою реалізації такого розкладу вважається креативність самого вчителя. Які ж риси зобов'язані бути притаманні творчій особистості вчителя, педагога, начальника освітнього закладу? Це, до цього всього, піднесений ступінь моральної свідомості, креативний спосіб мислення, дієздатність бачити делему, розпізнати суперечності, творча уява, розвинена фантазія, потяг досягти дієвого результату в певних критеріях праці, високий ступінь спільної культури. Творча особа вчителя всякий раз характеризується високим рівнем креативності, яскраво втіленими особистими властивостями і можливостями, які сприяють вдалій професійній роботі.

Нарешті, креативний вчитель - це особа, яка характеризується високим рівнем педагогічної креативності (креативні риси особистості і додатково сформовані мотиви, особистісні властивості, можливості, які сприяють вдалій творчої педагогічної діяльності), відповідним рівнем знань предмету, який викладає, придбаними психолого-педагогічними знаннями, вміннями та здібностями, які, при схвальних для педагогічної творчості вчителя критерій, забезпечують його ефективну педагогічну роботу і становлення креативних ймовірностей учня.

Творчість вважається важливим елементом праці вчителя. Без неї нездійснимий педагогічний процес. Творчість вихователя специфічна за власною сутністю. Вчитель виділяє науковим прецедентам, припущенням, доктринам свіже життя, розкриваючи їм шляхи до розуму і сердечка власних учнів. При даному творчість-важлива умова розвитку самого вчителя, його самопізнання, становлення і розкриття як особистості. Творчість, розвиваючи можливості, створює педагогічне дарування вчителя.

Дієве становлення педагогічної творчості і самореалізація вчителя можливі за цей час, коли система методичної роботи грунтується з урахуванням його особистості, віку, стажу, значення педагогічного професіоналізму, ініціативи і можливостей.

Особливу роль відіграють ділові педагогічні ігри, лекції-консультації, тренінги, моделювання певних обставин, розробка планів. Ці способи створюють обставини для становлення креативного потенціалу вчителя, дають можливість зробити почуття психічної захищеності, гри, спонтанності, ініціюють самоаналіз та педагогічну рефлексію і мотивацію до творчої роботи.

Вчителю зобов'язана бути притаманна ця риса, як інтелігентність. Чим інтелігентніше вчитель як особа, що більш шансів, власне що і його вихованці зростуть людьми, які вміють автономно думати, делікатно відчувати чудове, вважаються морально бездоганними. Так як розбудити увагу до науки, літератури, мистецтва, природи має можливість лише тільки висококультурна особа.

Викладач зобов'язаний не лише тільки вчити і виховувати. Йому світить завдання розкрити закладені природою можливості учнів, посприяти відшукати своє актуальне покликання. На це здатний лише автентичний знавець педагогічної справи, який уміє самостійно розбирати педагогічні появи, розчленовувати їх на складові, вміє бачити провідну педагогічну задачку і методи її раціонального ув'язнення. Як вважає Ш. Амонашвілі, автентичний знавець педагогічної справи зобов'язаний володіти початковою педагогічною угодою власної діяльності; володіти способом, технологією реалізації початкової позиції в педагогічному процесі; кожен день знаходити шляхи більше досконалого, щасливого, глибинного, чіткого і в тому числі і красивого укладення завдань вивчення і виховання, організації життя дітей.

Знавець педагогічної справи – це людина широкого кругозору, уважна, доброзичлива, принципова, яка дієво користується у власній практиці свіжими формами і методами навчально-виховної роботи, просто перебудовує, позбавляється малопродуктивних форм і способів, а ще жадає розподілятися навиками з усіма охочими.

         В. О. Сухомлинський в роботі "Як виховати справжню людину" ствердно показує, власне що діти обожнюють такого вчителя, в особі якого вони споглядають наставника, приятеля, наймудрішого засновника і ровесника, присвяченого в усі їх таємниці, пустощі, який відповідає за них, фахівця безлічі невідомих для них речей. Педагог-гуманіст акцентує увагу обв’язка вчителя за особисте творче становлення і вмілий розвиток. Якраз креативним особистим властивостям вчителя в педагогічній спадщині Василя Олександровича приділено досить великий інтерес. Зокрема, мова йде про творчу лабораторію вчителя, де застосовуються різна чисельність способів дослідження дитини, є своя, властива тільки йому, розробка педагогічної роботи.

У власних педагогічних працях В. О. Сухомлинський виділяє характеристику різним рівням сформованості відповідальності вчителя. До найвищого рівня відповідальності викладач відносить тих вчителів, які в студентській аудиторії охопили конкретною системою ціннісних установок і моральних орієнтацій, націлених на послідовне виконання зобов'язань у власній

щоденній праці. Для їх властиві гармонійне поєднання власних і соціальних інтересів і цілей. У них виявлено позитивне ставлення до головних обліків навчальної роботи. У цілому, це колишні учні, які навчалися на "відмінно" і "добре" з усіх дисциплін. Вони були інтенсивними на семінарських і практичних вправах, промишляли науково-дослідною роботою, відповідально ставилися до професійно-практичної роботи.

У сучасній педагогічній науці не існує загальноприйнятої єдиної концепції духовного розвитку особистості вчителя, що є одним із визначальних понять і напрямків освіти. Його реалізацію багато дослідників пов’язують із формуванням особистості. Специфіка духовної культури вчителя полягає в тому, що вона виступає як особистісне утворення, що синтезує його духовну і педагогічну культуру.

Духовна культура вчителя розвивається у взаємозв’язку з його особистісними якостями. Питання про професійно значимі особистісні якості педагога, його особистісну і педагогічну культуру розглядаються в дослідженнях в сучасних учених (О.В.Бондаревська, С.Б.Елканов, О.В. Мудрик, С.В.Петеріна), де виділено пріоритетні особистісні якості вчителя: любов до дітей, емпатія, артистизм, художньо-педагогічні інтуїція, професійне мислення і самосвідомість, особистісна професійна; позиція. Більшість з них сповнено духовним змістом і пов’язано ціннісними змістами педагогічної професії, що свідчить про необхідність оцінки розвитку цих якостей для вивчення духовної культур майбутнього вчителя.

Духовні потреби реалізуються в духовній діяльності, завдяки якій вищі загальнолюдські цінності стають особистісно-значущими для людини (С.Л. Рубінштейн, П.М.Єршов). У цьому полягає взаємозв’язок потреб і цінностей, що багато в чому визначає розвиток духовної культури людини. Така позиція дозволяє визначити духовні потреби та цінності як показники розвитку духовної культури особистості. Духовність-особливий вид світосприймання особистості (єдина, цілісна, гармонічна), характеризується злагодженістю, співзвуччям внутрішнього світу людини і її стратегією життя, соціальною діяльністю. У духовності виражається прагнення людини до істини, справедливості, добра, самовдосконалення і життєтворчості, у зв’язку з чим розвиток духовно має величезне педагогічне значення.

Нинішнє доручення вчителя – зробити умови для становлення учня, його можливостей, креативного сприйняття знань, виробити вміння самостійно думати, мотивацію до вивчення предметів.

Сучасний вчитель – показує універсальні, і предметні методи впливу, активізує дії учня, коригує і консультує їх, знаходить методи підключення в роботу всіх, вважається партнером учнів.

Виробити у учня потребу і вміння навчатися протягом життя має можливість лише тільки той, хто сам кожен день навчається, вміє і жадає цього.

Варто пам’ятати слова Міністра освіти та науки України Лілії Михайлівни Гриневич: «Сучасний педагог намагається бути в перших ланках конкурентності, повинен завжди досконало володіти педагогічними, інноваційними новинками, плідно працювати над собою і вміти подавати свої педагогічні досягнення у форматі сучасних конкурентоспроможних вимог».

 

Список використаних джерел.

1.     Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під заг. ред. О.В. Овчарук. – Київ : К.І.С., 2004. – 112 с.

2.     Малицька О.В. Формування духовної культури майбутнього вчителя початкових класів як професійної якості його особистості // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). – Бердянськ : БДПУ, 2004. – №3. С.113.

3.     Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину. – Київ : Радянська школа, 1987

4.     Сергієнко Н.Ф. Професійна компетентність сучасного вчителя / Електронний ресурс. - URL: http://tme.umo.edu.ua.

5.     Федченко О. Професійна компетентність  педагога початкової школи. // Методист. – 2012. - № 8.

6.     Відкритий урок: розробки, технології, досвід [Електронний ресурс] / Про. Знання : [сайт]. – URL:  https://prosvitcenter.wordpress.com