Маєвська Ірина Олександрівна,

учитель фізичної культури

Уманської загальноосвітньої школи  

  І-ІІІ ступенів № 14

Уманської міської ради

 

У модернізації освіти, у рeфoрмувaнні освітнього процесу центральною фігурою є вчитель-дослідник. Він має відповідальність за формування та розвиток виcoкooсвіченої творчої особистості та її максимальну самореалізацію.

В основі навчання молодших школярів перебуває взаємодія дітей і дорослих – гра, спільна праця, пізнання, спілкування. Поступово дитина стає активним учасником цього процесу. Вона спільно з учителем визначає мету, відкриває нові знання, засвоює навчальні дії, експериментує, несе відповідальність за свою роботу. Тож, важливо відразу уникнути авторитарного впливу на особистість дитини, встановити й підтримати добрі стосунки, довіру у спільній діяльності.

Початок навчання у школі – визначний момент у житті дитини. Він кардинально змінює весь спосіб її буття. Властиве дошкіллю безпечне й безтурботне середовище змінюється світом, наповненим безліччю вимог, обов’язків і обмежень: жорсткий режим відвідування школи; систематична праця, укладена в більші часові рамки; нові норми і правила поведінки; виконання вказівок учителя [2].

Свій новий статус школяра дитина не завжди сповна усвідомлює, але обов’язково відчуває і переживає його: пишається тим, що стала дорослою; з’являється бажання бути успішною у навчанні. Для першокласника це означає те саме, що бути хорошим і улюбленим. Дитина переконана в тому, що у неї має все виходити, тому сильно переживає свої невдачі, не завжди розуміє їх причини.

Початок навчання є для кожної дитини сильним стресом – водночас із тим, що її переповнюють почуття радості, захвату або здивування, відчуває тривогу, розгубленість, напругу. У зв’язку з цим у першокласників в перші тижні відвідування школи знижується опірність організму, можуть порушуватися сон, апетит, підвищуватися температура, загострюватися хронічні захворювання. Діти можуть без причини вередувати, дратуватися, плакати. Вони легко відволікаються, не здатні до тривалого зосередження, володіють низькою працездатністю і швидко стомлюються, збудливі, емоційні, вразливі. У зв’язку з таким станом традиційно для нової школи на перші тижні припадає адаптаційний період, під час якого менша кількість уроків, незначне навчальне навантаження, режим дня схожий на той, до якого діти звикли до школи.

Основна мета предмета «Фізична культура» –  набуття учнями досвіду діяльності: навчально-пізнавальної, практичної, соціальної; формування в учнів стійкої мотивації і потреби у збереженні й зміцненні свого здоров’я, фізичного розвитку та фізичної підготовленості, комплексного розвитку природних здібностей та моральних якостей; використання засобів фізичного виховання в організації здорового способу життя.

Мета предмету «Фізична культура» реалізується шляхом застосування комплексного підходу до вирішення навчальних, оздоровчих і виховних завдань:

  • розширення рухового досвіду, вдосконалення навичок життєво необхідних рухових дій, використання їх у повсякденній та ігровій діяльності;
  • розширення функціональних можливостей систем організму шляхом цілеспрямованого розвитку основних фізичних якостей і природних здібностей;
  • збереження та зміцнення здоров’я школярів;
  • формування загальних уявлень про:
  • фізичну культуру, її значення в житті людини, збереженні та зміцненні здоров’я, фізичного розвитку;
  • історичну спадщину та сьогодення спорту;
  • забезпечення оптимального для кожного учня рівня фізичної підготовленості;
  • формування інтересу до використання фізичних вправ як одного з головних чинників здорового способу життя;
  • формування практичних навичок щодо самостійних занять фізичними вправами та проведення активного відпочинку;
  • реалізація комунікативної функції фізичного виховання;
  • формування морально-вольових якостей та позитивного ставлення до оточуючої дійсності.

Змістом предмета «Фізична культура» у початковій школі є рухова активність із загальнорозвивальною спрямованістю. Він спрямований на формування в учнів ключових компетентностей: соціальних (здатність до співробітництва, взаєморозуміння, соціальної активності, формування фізичної культури особистості, основ здорового способу життя), мотиваційних (формування особистісних уявлень про престижність високого рівня здоров’я та фізичної підготовленості, здатність до навчання, творчий підхід до застосування рухових дій у різних умовах) та функціональних (здатність до оперування знаннями про рухову активність, знаннями з історії фізичної культури та спорту, розширення рухового досвіду з метою розвитку фізичних якостей і природних здібностей відповідно до вікових особливостей, засвоєння термінологічних та методичних компетентностей), які відображають низку вимог до фізкультурної діяльності, що поступово розширюється й удосконалюється [3].

Важливою умовою здійснення навчально-виховного процесу з фізичної культури є дотримання дидактичних принципів навчання: свідомості й активності; наочності; доступності та індивідуалізації; систематичності та послідовності; міцності та науковості. Творче використання на уроках фізичної культури цих дидактичних принципів вимагає застосування адекватних методів навчання.

Враховуючи психологічні особливості молодших школярів, уроки фізичної культури повинні викликати в учнів позитивні емоції, з цією метою необхідно творчо використовувати ігрові методи, музичний супровід, сучасні комп’ютерні технології тощо.

Культура сучасного педагога нагально потребує гармонійного поєднання фахового знання, професійної досконалості, виразних методологічних позицій, світоглядного кругозору, чіткого бачення векторів розвитку своєї творчої сфери діяльності.

Одним з найважливіших напрямків сучасного виховання є розвиток духовності підростаючих поколінь. Проблема духовності школярів, розвиток їх духовно-тілесної цілісності виступає складовою часткою процесу фізичного виховання. На сьогодні змінюється світогляд сучасного школяра, його ціннісні орієнтації і в цьому процесі рівень духовності кожної особистості складає загальну картину духовності суспільства. Від цього значною мірою залежить основний вектор духовного розвитку, підґрунтям якого виступають цінності здорового способу життя, мотиваційні компетенції, створення в учнів індивідуальних ціннісних орієнтацій на заняттях фізичними вправами, задоволення соціально-значущих й особистісних потреб [1].

Аналіз літературних джерел наводить на думку, що поняття «духовність», «духовна культура» виступають важливими елементами сучасного науково-педагогічного дискурсу. Сучасні педагоги духовну культуру трактують як «складову культури суспільства, що охоплює мистецтво та філософію», а робота педагога, це мистецтво навчати та передавати досвід.

Сьогодні суспільство вимагає такого вчителя, який володіє педагогічною технологією та крокує в ногу з сучасністю. Як говорив Адольф Дістервег, німецький педагог: «…Учитель повинен свідомо йти в ногу з сучасністю, пройматися і надихатися силами, що пробудилися в ній».

Отже, сучасний учитель –це безумовно творча особистість. Він повинен бути активним, комунікабельним, динамічним, працездатним, вольовим, впевненим у собі, толерантним, високо компетентним і творчим. В науковій літературі творчість визначається як діяльність, кінцевим результатом якої є створення якісно іншого, що вирізняється неповторністю, оригінальністю та суспільно-історичною унікальністю продукту. Творчість – це процес (процеси) активної взаємодії суб'єкта з об'єктом, під час якого суб'єкт задовольняє будь-які свої потреби, досягає мети. Якщо говорити про діяльність вчителя фізичної культури то творчість проявляється у досягненні високого рівня рухової активності школярів. Творчість дуже переплетене із соціальною відповідальністю, тому що у процесі фізичного розвитку особистості школяра забезпечується і рівень їх соціальної відповідальності. Досить часто вчені використовують поняття «високий рівень соціальної відповідальності» – обов'язок особи оцінити власні наміри та здійснювати вибір поведінки відповідно до норм, що відображають інтереси суспільного розвитку. Якщо говорити про фізичний розвиток особистості школярів та рівень соціальної відповідальності , то можна зробити висновки, що все це досягається завдяки творчому підходу вчителя на уроці. Якщо педагог творча, духовно розвинена особистість з високим рівнем соціальної відповідальності, то така людина обов’язково має бути інтелігентною людиною. Інтелігентність – це поєднання прояву вищої культури розуміння та свідомості людини.

Таким чином, уроки фізичної культури, які проводяться за умовами нової української школи, сприяють духовно-інтелігентному та соціально-творчому розвитку особистості школярів, а також розвитку високої рухової активності, рівня фізичної підготовленості дітей шкільного віку.

 

Список використаних джерел:

  1. Омельченко О.П. Духовний розвиток учнівської молоді в регіональному культурно-освітньому просторі. – Автореф. дис. канд. пед. наук.- Луганськ, 2006. – 20 с.
  2. http://teacher.in.ua/navchalni-predmeti/fizichna-kultura
  3. https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/navchalni-programi-dlya-pochatkovoyi-shkoli