Коломійчук Ольга Сергіївна,

учитель української мови і літератури

 та зарубіжної літератури

Черкаської загальноосвітньої

 школи І-ІІІ ступенів № 25

Черкаської міської ради

 

Завдання сучасної освіти в Україні, які спрямовані на гуманізацію та демократизацію всього навчально-виховного процесу, визначають нові пріоритети навчання і виховання, передбачають формування ініціативної особистості, здатної до раціональної творчої праці. Головною метою виховання має бути формування повновартісної, індивідуально вираженої, всебічно розвиненої особистості, яка б гармонійно поєднувала риси національного, загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально неповторного.

Учитель нової формації, хто він? Людина, яка дає конкретні знання, чи людина, яка взяла на себе величезне завдання ‒ виховувати людей? Учитель нової формації має володіти такими професійно-педагогічними і фаховими вміннями, які були б спрямовані не тільки на передачу знань, а й сприяли формуванню особистості учня як людини нового типу з гнучким нестандартним мисленням. 

Учитель нової формації ‒ це громадянин, патріот, небайдужий до всіх подій, що відбуваються в громадському житті; це лікар, лікар-психолог, лікар-діагностик, зцілитель дитячих душ; це священнослужитель, бо він вселяє віру в життя, в торжество людського добра і милосердя, віру в неповторність і особливе призначення кожної людини; це філософ, що намагається зрозуміти сенс життя і розмірковує над її таємницями; це інтелектуал, людина, яка володіє ґрунтовними знаннями не лише в галузі свого предмета; це тонкий психолог, майстер настрою, майстер мобілізації учнів на навчальну діяльність, і звичайно ж це інтелігент. Багато хто думає: інтелігентна людина ‒ це та, яка багато читала, отримав гарну освіту (і навіть переважно гуманітарну), багато подорожувала, знає кілька мов, а  можна мати все це і бути неінтелігентною, і можна нічим цим не володіти значною мірою, а бути все-таки внутрішньо інтелігентною людиною.

Інтелігентність не тільки в знаннях, а й у здібностях до розуміння іншого. Вона проявляється в тисячі і тисячі дрібниць: в умінні ввічливо сперечатися, в умінні непомітно (саме непомітно) допомогти іншому, берегти природу тощо. Найголовніше для інтелігентного вчителя нової формації ‒ це здатність до розуміння, до сприйняття кожного учня та толерантне ставлення до них [6, с. 116].

Учитель нової формації мусить глибоко усвідомити, що його суспільна місія полягає в тому, щоб навчити учнів філософської методології міркування і розуміння з метою приведення їх знання у виразні системи і обов’язково на основі власної архітектоніки мислення. Навчити такому типу мислення можна за допомогою цілеспрямованого спеціально організованого педагогічного впливу. В такому разі, професійна педагогічна культура та витончена інтелігентність виступають своєрідним синтезуючим чинником, який поєднує ці джерела і забезпечує бажану ефективність впливу на придбання навичок самостійно і креативно мислити та відповідно діяти в соціальному середовищі.

Доречним буде тут нагадати, що ніщо так не забезпечує ефективність педагогічної діяльності й досяжність її цілей та завдань, як особистий приклад учителя. Проте його прагнення формувати професійну компетентність учнів не буде успішним у тому разі, якщо йому самому буде бракувати цієї фахової енциклопедичності. Він буде неспроможним прищепити своїм студентам достеменної культури, якщо йому самому вона не буде притаманна. Така ж ситуація стосується порядності, шляхетності, естетичного смаку, відповідальності тощо.

Основними завданнями учителя нової формації є формування духовної культури учня: розширення світогляду, визначення сенсу свого життя, істини між добром і злом, осмислення духовних цінностей і на основі цих знань – формування розуміння власного духовного світу; формування навичок адекватно оцінювати певні ситуації та реагувати на них згідно з власним їх розумінням; спонукання до активності, яка проявляється у цілеспрямованій поведінці, спілкуванні, праці над недоліками; орієнтування особистості на самовдосконалення, відповідність власних думок і вчинків вічним ідеалам краси, добра, гідності, гуманізму, формування готовності до їх постійного використання; регулювання співвідношення між практичною та духовною діяльністю особистості з існуючими у суспільстві духовними нормами та тими, що вона усвідомила та реалізовує через свою поведінку [11, с. 157].

Врахувуючи ці аспекти можна  стверджувати, що важливими вимогами до учителя нової формації є:

  • любов, повага до дітей, вміння дивуватись та радіти їхнім щоденним перемогам над труднощами, відкритість і доброзичливість;
  • готовність до освоєння, привласнення та реалізації духовних цінностей, культивування їх серед своїх учнів;
  • готовність до творчої самореалізації та самовдосконалення, орієнтації на духовне зростання;
  • наявність умінь і навичок здійснювати самоконтроль над власними негативними думками, бажаннями, емоціями;
  • гуманістична спрямованість особистості;
  • прагнення до набуття знань духовно-етичного характеру.

Духовна культура вчителя нової формації є важливою складовою його професійної культури, від якої залежить цілісне особистісне та соціальне становлення учня [1]. Лише духовно розвинутий педагог здатен реалізовувати набуті знання, вміння та навички, є підготовленим до роботи за фахом і прагне її виконувати на високому рівні.

Кожен учень має отримувати задоволення від кожного уроку. Це не лише радість від отриманих ним знань, умінь і навичок. Це втіха і від спілкування з учителем, і від безлічі цікавої інформації, отриманої під час уроків.

Моральне здоров'я. Воно розвивається під впливом відкритих і чесних стосунків між учителем і учнем, між учнем і учнями. Учитель ‒ гуманіст, учитель ‒ високоморальна людина. Адже не виховують нотації, наставляння і моралі. Виховує сама поведінка вчителя на уроці та в повсякденному житті.

Духовність, хіба це лише ставлення до Бога? Звичайно, ні. Дух дитини має зароджуватися в школі. Дух того, що вона є неповторне й унікальне створіння на Землі. Дух того, що вона всім своїм життям несе людям добро, радість, нові відкриття. Що вона може це робити! Що лише вона і ніхто більше не зробить того, що їй у цьому житті призначено зробити! Дух того, що вона найдосконаліше створіння Природи. Дух того, що всі її найкращі справи залишаться людям. Дух того, що віра в усе це ‒ єдина віра в житті всього людства [4, с. 202].

Духовність уроку ‒ це віра вчителя в здібності кожного учня. Здібності різні, результати різні, але просування по шляху знання твого предмета має бути в кожного. І вчитель повинен у це вірити.

«Учитель – це не тільки той, хто передає учням знання та вміння. Це передусім той, у кого дитина, як у батька і матері, вчиться жити» [10, с. 197]. Сутність цього педагогічного феномену вбачав в умінні «передавати з серця в серце моральні багатства, здобуті, нагромаджені людством». І першими це здійснюють батько, мати і вчитель. А найголовнішою передумовою успіху в тій найтоншій сфері людської творчості, що зветься вихованням, є «моральна чистота, моральна цілісність вихователя» [10, с. 199]. Учитель має допомогти дитині розібратися в навколишньому світі. Але для цього він повинен мати в собі те, що хоче бачити в своїх вихованцях. Він має бути втіленням добра, працелюбства, високої духовності, тоді дитина віритиме не тільки вчителеві, а й віритиме в добро. Саме «доброта, любов до людини, непримиренність до зла має бути в плоті і крові вихователя» [10, с. 200]. «Доброта педагога – це передусім велике почуття відповідальності за нинішнє і майбутнє дитини. Право на доброту, право бути наставником має насамперед той, хто чуйним серцем уловлює найтонші порухи душі свого вихованця…» – зазначав В.О.Сухомлинський.

Учитель нової формації має дотримуватись у своїй поведінці загальноприйнятих у суспільстві соціальних норм, виконувати рольові обов’язки і бути готовим дати звіт за свої дії. Він повинен мати викокий рівень соціальної відповідальності, адже учитель, який не бачить святості свого покликання, який прийшов у школу не з бажанням вчити і виховувати дітей, а лише заради заробітку, приносить лише шкоду учням, суспільству і, в першу чергу, собі.

Соціальна відповідальність учителя нової формації – це не лише зовнішній фактор його буття, а необхідна умова існування суспільства, оскільки відносини між учнем та вчителем неможливі без взаємних прав та інтересів кожного.

Необхідна риса педагога нової української школи – оригінальність, безпосередність особистісного бачення світу, віра у вигадку, вміння дивитися на світ очима дитини. Зберегти в собі дитячу безпосередність – це обов’язкова умова для педагогічного мистецтва.

Справжнього вчителя характеризує постійний пошук оптимальних дидактичних, виховних, методичних та педагогічних рішень. Творчість педагога проявляється також в ефективному застосуванні набутого ким-небудь досвіду в нових умовах, у вдосконаленні раціоналізації, модернізації відомого відповідно до нових завдань в гнучкості при виконанні запланованого в непередбачених ситуаціях, вдалій імпровізації як на основі точного знання і компетентного розрахунку, так і високорозвиненої інтуїції; в умінні фантазувати, бачити близьку і далеку перспективи в роботі; трансформувати рекомендації методичного посібника [12, с.15].

 Творчість – це діяльність, яка породжує щось нове, раніше не відоме на основі осмислення вже нагромадженого досвіду та формування нових комбінацій знань, вмінь, продуктів. Творчість має різні рівні. Для одного рівня творчості характерне використання вже відомих знань та розширення меж їх використання; на іншому рівні створюється зовсім новий підхід, який змінює звичний погляд на об’єкт чи галузь знань.

Як специфічний вид людської діяльності творчість, погляд із «новизною», характеризується і «прогресивністю». Справжня творчість гуманна за своєю природою оскільки спрямована на розвиток та саморозвиток особистості.

Вирішальним фактором наближення вчителя нової формації  до ідеалу є рівень володіння ним педагогічною технологією. Особистий технологічний потенціал педагога включає кілька компонентів. Інтелектуальний компонент полягає в поінформованості у питаннях освітніх технологій як традиційних, так й інноваційних, розумінні їх концептуального ядра. Дієво-практичний компонент – це володіння набором дидактичних методів, прийомів та організаційних форм, що складають основу професійної майстерності; надбання власної педагогічної техніки, що виробилася в індивідуальній професійній діяльності і стала змістовою характеристикою особистого досвіду; навчально-методичний супровід викладання предмету, підготовленому власноруч або нагромадженому в процесі роботи [5, с. 90].

Емоційно-особистісний компонент визначається пристосуванням своїх професійних можливостей до учнівського контингенту, врахуванням індивідуальних запитів учнів, особистим досвідом спілкування з ними; характерними рисами вдачі (темперамент, інтуїція, акторські та організаторські здібності), що підсилюють дієвий вияв професійних умінь. Адже розбудити і викликати інтерес до науки, літератури, мистецтва і природи може тільки висококультурна особистість. Педагог повинен не лише навчати й виховувати. Його місія – розкрити закладені природою здібності учнів, допомогти їм знайти своє покликання. Це під силу тільки справжньому майстрові педагогічної справи, який уміє самостійно аналізувати педагогічні явища, розчленовувати їх на складові елементи, бачить головне педагогічне завдання і шляхи його оптимального вирішення.

Отже, у модернізації освіти, у рeфoрмувaнні освітнього процесу центральною фігурою є вчитель-дослідник, учитель-лідер як учитель нової формації - духовно розвинена, соціально зріла, творча особистість, компетентний фахівець, який прoфecійнo володіє всім арсеналом педагогічних засобів, який прагне до постійного самовдосконалення. Він нece відповідальність за формування та розвиток виcoкooсвіченої творчої особистості та її максимальну самореалізацію.

Учитель нової формації має учити новому мисленню, методам пізнання й самоорганізації; уміти підвести до дверей, дати ключ і навчити учня як учасника освітнього процесу користуватись цим інструментом. Пам'ятати: ніхто, крім самого учня, не зможе ввійти у світ знань; навчити учня самостійно розглядати явища цілісно й у динаміці; навчити учня самоорганізації та показати йому реальний шлях до самореалізації по спіралі:

 Список використаних джерел.

  1. Артамонова Е.И. Философско-педагогические основы развития духовной культуры учителя: автореф. дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.01 / Е.И.Артамонова; Моск. гос. пед. ун-т. – М., 2000. [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/104174.html.
    2. Вульфов Б.З. Учитель: профессиональная духовность / Б.З.Вульфов // Педагогика. – 1995. – № 2. – С. 48-52.
  2. Грицай С.М. Політична культура вчителя як складова його професійної культури / С.М.Грицай // Проблеми сучасної педагогічної освіти: зб. статей. – Ялта: РВВ КГУ, 2008. – Ч. 1. – С. 15-18. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pspo/2008_19_1/doc_pdf/Gricay_st.pdf.
  3. Гурлєва Т. С. Відповідальність, совість і високі життєві смисли у процесі професійного становлення / Т. С. Гурлєва // Психологія праці та управління Ч.1. Збірник наукових праць VI Міжнародної науково-практичної конференції. – (21 трав. 2009) / АПН України, Ін-т підготов. кадрів держ. служби зайнятості України. - К., 2009. – С. 200–204.
  4. Іванова Т.В. Професійна культура майбутнього вчителя / Т.В.Іванова // Педагогіка і психологія. – 1995. – № 2. – С. 86-93.
  5. Исаев И.Ф. Профессионально-педагогическая культура преподавателя: учебное пособие / И.Ф.Исаев. – М.: Академия, 2002. – 208 с.
  6. Коваленко Л.А. Психологічний зміст професійної культури педагога / Л.А.Коваленко // Проблеми сучасної психології. – 2009. – № 6. – С. 331-339.
  7. Подрєзов В.А. Формування духовної культури майбутнього вчителя засобами музичного мистецтва: автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04 / В.А.Подрєзов; Луган. нац. пед. ун-т ім. Т.Г.Шевченка. – Луганськ, 2003. – 20 с.
  8. Приворотская Е.Е. Проблема духовности личности учителя в отечественной педагогике II половины XIX – начала XX века: автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / Е.Е.Приворотская; Пятигор. гос. лингв. ун-т. – Пятигорск, 2005. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.dissercat.com/content/ problema-dukhovnosti-lichnosti-uchitelya-v-otechestvennoipedagogike-ii-poloviny-xix-nachala.
  9. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: в 5 т. – Т. 1. – Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості. Духовний світ школяра. Методика виховання колективу. – К.: Радянська школа, 1976. – 654 с.
  10. Тищенко С. М. Виховання відповідальності школярів як педагогічна проблема / С. М. Тищенко // Горизонты образования. – 2011. - № 2 (32). – С. 156–160.
  11. Ткачова Т.М. Розвиток духовної культури особистості вчителя в системі методичної роботи закладів освіти міста: автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04 / Т.М.Ткачова; Луган. нац. пед. ун-т ім. Т.Г.Шевченка. – Луганськ, 2004. – 20 с.