Дорофій Ганна Олександрівна,

учитель початкових класів

Золотоніської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів № 5

Золотоніської міської ради

Черкаської області

 

 «Тепер, коли ми навчилися літати у повітрі,

як птахи, плавати під водою як риби, нам не

                                                  вистачає лише одного: навчитися жити на

Землі, як людям».

Бернард Шоу

 

Наразі сучасна освітянська спільнота значну увагу приділяє Новій українській школі та всьому, що з нею пов’язано. Перед педагогами постає дуже багато завдань, нових, у деякій мірі незрозумілих. Тому і думки розділяються: дехто відверто не хоче приймати зміни (і від будь-яких змін вони не в захваті в принципі, їх і так все влаштовує, навіщо все це…), інші ж мають позитивне ставлення. Та й у них є одне «але» – страх що все для них нове, вони не зовсім розуміють як організувати навчальний процес по-новому так, щоб він дійсно був дієвим і т.д. Тут спрацьовують такі людські фактори, як невпевненість в собі та страх перед чимось новим. Але, все ж таки, в першу чергу, важливо розуміти те, що справжні зміни можливі тоді, коли вони впроваджуються не керівництвом, а ініціюються рядовими учасниками – вчителями. Адже саме вчитель – один із головних компонентів у формулі НУШ. То хто ж він, вчитель нової формації? Спробуймо розібратися!

 Сучасний український вчитель має сам бути учнем. Тому що розвиток – це найбільший дар для кожного з нас. І тільки коли ми інвестуємо в кращу версію себе, зможемо приносити користь іншим. Оскільки педагогічна професія – це, насамперед, служіння суспільству і країні, то сучасний вчитель має постійно змінюватися і розвиватися. Освіта завжди дуже важлива в будь-якому суспільстві, і роль учителя в ній ключова. Так було, так є, так буде й за кілька тисяч років.

Проте, безумовно, роль вчителя змінюється. Якщо раніше він був єдиним джерелом інформації, то зараз має організувати навчальний процес так, щоб діти самі пізнавали світ. Як і раніше, вчитель залишається лідером в освітньому процесі, але він стає невидимим організатором, фасилітатором та помічником.  Сучасний учитель обов’язково має володіти інформаційними технологіями, оскільки зараз ІТ проникає в усі сфери життя, у тому числі в освіту. Насправді, це є потужним інструментом, який полегшує роботу вчителя та змінює багато моментів у навчанні, але найголовніше залишається незмінним [1].

Основна риса у вчителя нової формації, як і сто років тому, – це любов до дітей. Вони навчаються в того, кого люблять, беруть приклад та наслідують його.

Ще одна, і не менш важлива риса – здатність відійти від авторитарного формату і бути на рівні з дітьми. Це вирізняє хорошого вчителя. Якщо сприймати дітей на одному рівні із собою, то можна навчитися від них не менше, ніж вони навчаться від вас. Та лише духовно довершена людина при всій своїй індивідуальності здатна відчувати себе часткою інших, спроможна зрозуміти те, що тільки завдяки іншим, завдяки творенню добра для інших вона може якнайповніше розвинути й зреалізувати себе, осягнути сенс життя.

Значення духовності особливо зростає у наш час, коли життя пропонує кожному численну кількість виборів, життєвих самовизначень у найрізноманітніших сферах людської діяльності і, що не менш важливо, – у виборі ціннісних орієнтирів, які визначають життєвий шлях особистості.

На сучасному етапі розвитку суспільства спостерігається тенденція переходу до гуманістичної освіти, основою якої є збереження, трансляція й набуття духовних особистісних цінностей. Метою навчання в такому контексті має бути послідовна реалізація гуманістичного принципу – дбайливе ставлення до внутрішнього світу дитини, її інтересів і потреб, збагачення її духовного потенціалу [2, с. 56].

За таких умов педагогічна діяльність учителя набуває надзвичайного значення як головна складова формування особистості. Але для виконання тих замовлень, що ставить сучасне суспільство перед вчителем, украй необхідно створити умови для самореалізації власне вчителя.

В умовах переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, інтеграції і глобалізації соціальних, економічних і культурних процесів Нова українська школа покликана формувати у вчителів не тільки наукову ерудицію, професійну компетентність, але й інтелігентність, громадянську зрілість, високу моральну свідомість тощо. Тут варто розуміти те, що це не просто модні слова на кшталт соціальної відповідальності. Це чисто людське, тому що кожен має робити якусь справу для душі. Бути вчителем – це поклик душі і серця, це велика відповідальність за невинні дитячі життя. Тому вчителеві, перед тим, як ступити на шлях педагогічної діяльності, необхідно розібратися в собі й визначитись чи готовий він все своє життя тяжко працювати над вдосконаленням себе в першу чергу. Самовдосконалення має бути не тільки в плані професійної компетентності, а, насамперед, у розвитку духовності, творчості та моральної свідомості.

Проблема розвитку духовної культури вчителя є вічною. Бо розвиток духовної культури вчителя обумовлює його здатність до самоактуалізації, духовної самореалізації, формування вмінь духовно-практичної діяльності, свідомої роботи з виховання духовного світу підростаючих поколінь і в цілому суспільства.

Сучасний вчитель повинен мати високий рівень духовної культури і професійної майстерності, володіти творчими здібностями і бути відповідальним як за процес формування майбутньої особистості, так і за власне професійне удосконалення. Саме тому нового звучання набуває проблема формування відповідальності учителя нової формації, виховання соціально активної особистості педагога, який керується в своїй діяльності національно-культурними і загальнолюдськими цінностями [3].

Демократичні процеси, що відбуваються в суспільстві, розширюють можливості учителя у виборі ним змісту, нових форм, методів організації навчально-виховного процесу, у самостійній розробці власних технологій навчання та виховання. Сьогодні як ніколи вчителю надана широка можливість у творчій діяльності, в активізації його духовно-морального, інтелектуального потенціалу. Разом з тим такі зміни підвищують вимоги до особи вчителя, до його фахової підготовки, до його морально-психологічних якостей.

Важливим фактором активізації діяльності учителя, підвищення його професійного рівня, духовно-морального удосконалення є глибоко усвідомлена відповідальність за виконання обов’язків, покладених на нього державою. Суспільне значення статусу педагогічної професії вимагає від учителя відповідальності за якість навчання та виховання підростаючих поколінь.

Досить слушно видатний педагог-гуманіст В.О.Сухомлинський зазначав, що «вихователь творить найбільше багатство суспільства – людину» [3, с. 430]. «Ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є в житті, – з людиною. Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її здоров’я, розум, характер, воля, громадське й інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її щастя», – стверджував Василь Олександрович [3, с. 420].

За своєю структурою соціальна відповідальність – надзвичайно складне утворення, вона має інтегративний характер, тісний зв’язок з усіма іншими якостями вчителя, його емоційно-вольовою та інтелектуальною сторонами діяльності. Соціальна відповідальність є показником розвитку соціальної зрілості особистості, під якою слід розуміти цілісну, відносно стійку систему, що пов’язана з усвідомленням особистістю майбутнього вчителя свого місця, ролі, функцій у суспільстві, групі, середовищі.

Соціальну відповідальність визначають як генеруючу професійну якість особистості сучасного вчителя, що включає в себе усвідомлення суспільної значущості своєї діяльності, чітке знання своїх професійних функцій, володіння вміннями і навичками педагогічної діяльності, ініціативу, самостійність і творче ставлення до справи. Слід зазначити, що невід’ємною складовою частиною соціальної відповідальності є професійна  відповідальність: моральна потреба і практична готовність особистості творчо, результативно виконувати свої професійні обов’язки [1, с. 13].

Отже, варто пам’ятати слова Міністра освіти та науки України Лілії Михайлівни Гриневич: «Сучасний педагог намагається бути в перших ланках конкурентності, повинен завжди досконало володіти педагогічними, інноваційними новинками, плідно працювати над собою і вміти подавати свої педагогічні досягнення у форматі сучасних конкурентоспроможних вимог» [2].

 Список використаної літератури.

 1. Кочерга О. Проблема формування соціальної відповідальності вчителя в спадщині педагогів-класиків другої половини XIX століття / О. Кочерга // Історико-педагогічний альманах: реферативная информация / Уман. держ. пед. ун-т ім. Павла Тичини. – Умань : 2010. – Вип. 1. – С. 11–14.

2. Малицька О.В. Естетичне виховання майбутніх учителів у особистісно орієнтованому освітньому процесі / О. Малицька // Зб. наук. праць Бердянського держ. пед. ун-ту (Педагогічні науки). Педагогіка – № 4. – Бердянськ: БДПУ, 2005. – 210 с.

3. Сухомлинський В.О.Сто порад учителеві //Вибрані твори у 5-ти томах. – Т.2. – К.: 1976. – С.419-654

4. Нова українська школа. [сайт] : / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nus.org.uaОsvitoria.media. [сайт] : / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://osvitoria.media/experience/yakym-maye-buty-suchasnyj-vchytel/

5. Нова українська школа / [Електронний ресурс] : МОН України [сайт] : – Режим доступу: https://mon.gov.ua/ua/tag/nova-ukrainska-shkola