Бровченко Анастасія Валеріївна,

учитель англійської мови

Черкаської загальноосвітньої

школи I-III ступенів

 № 21 ім. Ю.Г. Іллєнка

Черкаської міської ради

 

Лише частина працівників, що володіють творчим потенціалом,із розвиненою потребою в самореалізації, високим рівнем професійної компетентності, переходять на стадію педагогічної майстерності. Передача духовного, соціального і виробничого досвіду наступним поколінням людей була і залишається найважливішою умовою існування і розвитку людського суспільства і однією з його важливих функцій.

Підвищення якості професійної освіти є актуальною проблемою не тільки для України, але і всієї світової спільноти. Вирішення цього завдання пов'язане з модернізацією змісту освіти, оптимізацією способів і технологій організації освітнього процесу та переосмисленням мети і результату освіти.

В першу чергу дані перетворення стосуються системи професійної педагогічної освіти, яка повинна забезпечити суспільство освіченими, висококваліфікованими, компетентними фахівцями, здатними реалізувати в практичній діяльності вимоги XXI століття, готовими до діалогу і співпраці, що володіють діалогічної, інформаційної та моральної культурою, здатних до самостійного прийняття відповідальних рішень в ситуації вибору.

В системі вищої педагогічної освіти відбувається поступова заміна «професійної кваліфікації» «професійною компетентністю». Кваліфікація залишається незмінним елементом особистості педагога, як при низькому, так і при високому рівні його професійної компетентності, тоді як остання – величина, постійно змінюється. Кваліфікація не визначає професійну компетентність педагога, вона лише свідчить про теоретичну здатності педагога до здійснення професійної діяльності.

Професійна компетентність учителя включає п'ять елементів або видів компетентності:

  1. Спеціальна компетентність включає глибокі знання, кваліфікацію і досвід діяльності в галузі предмета, з якого реалізується навчання; знання способів вирішення технічних, творчих завдань.
  2. Методична компетентність включає володіння різними методами навчання, знання дидактичних методів, прийомів і вміння застосовувати їх в процесі навчання, знання психологічних механізмів засвоєння знань і умінь в процесі навчання.

3.    Соціально-психологічна компетентність передбачає вміння будувати педагогічно доцільні відносини з учнями, знання психології міжособистісного та педагогічного спілкування.

  1. Диференційно-психологічна компетентність включає вміння виявляти особистісні особливості, установки і спрямованість учнів, визначати провідні мотиви діяльності.

5.    Аутопсихологічна компетентність має на увазі вміння усвідомлювати рівень власної діяльності, своїх здібностей; вміння бачити причини недоліків у своїй роботі, в собі; бажання самовдосконалення [1, c.84].

Проблема культури є вічною і завжди актуальною. Останнім часом до цієї проблеми прикута увага філософів, політологів, соціологів, культурологів, психологів і педагогів. Причиною цього є побудова в Україні нового демократичного суспільства. Демократизація суспільства можлива і обов’язково передбачає високий рівень культури усього населення. Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» одним із напрямів реформування освіти визначає підготовку нової генерації вчителів з високим загальним рівнем педагогічної культури, які б втілювали в життя основні принципи перебудови освіти, а саме: гуманізації, гуманітаризації, демократизації, етнізації, диференціації, індивідуалізації». Як, наприклад, зазначено у цільовій комплексній програмі «Вчитель»: що «завдяки діяльності педагога має реалізуватися державна політика у створенні інтелектуального, духовного потенціалу нації, розвитку, збереженні і примноженні культурної спадщини й формуванні людини майбутнього» [2, с.12–24].

Підхід до нового, особистісно орієнтованого типу освіти неможливий без суттєвого підвищення рівня педагогічної культури викладачів, учителів, батьків і всього навколишнього соціуму. Педагогічна культура є частиною загальнолюдської культури, в якій з найбільшою повнотою відображені духовні і матеріальні цінності освіти і виховання, а також способи творчої педагогічної діяльності, необхідні для обслуговування історичного процесу зміни поколінь, соціалізації особистості і здійснення освітньо-виховного процесу. Нині під впливом реальних потреб оновлених вищої і загальноосвітньої школи спостерігається підвищення інтересу вчених до аналізу проблем педагогічної культури та шляхів її вирішення. На фоні цього процесу ми змушені констатувати, що проблема педагогічної культури майбутніх учителів поки що залишається поза увагою вчених і не стала на сьогодні об’єктом сучасних наукових досліджень. Глибокі соціальні й економічні зрушення, що відбуваються в Україні, спонукають до реформування системи освіти, яка має сприяти утвердженню людини як найвищої соціальної цінності. Лише компетентна, самостійна і відповідальна, з чіткими громадянськими позиціями індивідуальність, тобто вихована людина здатна до оновлення суспільства, забезпечення державності України, розвитку її економіки та культури. Виховання такої людини доручено армії освітян. Це завдання може бути виконане тільки щоденною, сумлінною, чесною працею багатьох педагогів, які підтвердять слова Я.А. Коменського [3, с. 256], що справа вчителя, скромна ззовні, є однією з величезних справ історії.

Нині, коли школа переорієнтовується на вимоги ринкової побудови всіх сфер соціального життя держави, найперше змінилася роль учителя як центральної фігури в організації навчально-виховного процесу. Школі потрібен учитель, який би виконував свою роботу професійно. Є підстави говорити про тенденцію до розшарування вчителів середніх шкіл за рівнем майстерності. З’являється так званий елітний учитель. Його характерні риси – професіоналізм, упевненість у собі, оптимістичне сприймання світу, заповзятість, творчість. За аналогією з економічним чуттям, такому вчителю притаманне чуття сучасності у педагогічній реальності. Такий учитель поєднує в собі вузьку спеціалізацію з широким світобаченням. Він готовий завжди оволодівати новими формами, методами, технологіями навчання і виховання, що дає йому впевненість у завтрашньому дні. Такий учитель утверджує оптимістичний підхід до дійсності, є стійким у стресових ситуаціях, соціалізується в умовах кризи, залишається для учня важливим суб’єктом його соціалізації. Для нього характерною є висока загальна і професійна культура.

Ґрунтовно розкрите поняття «педагогічна культура вчителя» В.О. Сухомлинським, який пов’язував її з умінням орієнтуватися в складних питаннях науки і практики: «Якщо вчитель вдумливо аналізує свою роботу, у нього не може не виникнути інтерес до теоретичного осмислення свого досвіду, прагнення пояснити причинно-наслідкові зв’язки між знаннями учнів і своєю педагогічною культурою» [4, с. 37–39]. Він також стверджував, що педагогічна культура має прояв у постійній увазі до духовного світу вихованців. В. О. Сухомлинський бачив у вчителеві «першого і головного світоча інтелектуального життя школяра, що він породжує у дитини, потяг до знань, повагу до науки, культури, виховання» [5, с. 294]. Видатний педагог писав, що педагогічне безкультур’я і невігластво починається, там, де вчитель, не розуміючи духовного світу дитини, намагається перетворити дитячу беззахисність на клітку. Учитель має знати і відчувати, що на його совісті доля кожної дитини, що від його духовної культури та ідейного багатства залежить розум, здоров’я, щастя людини, яку виховує школа [5, с. 295].

Школа – одна з найменш реформованих сфер в Україні. Вона, як і 70 років тому, досі орієнтована на накопичення знань – hard skills. У той час як у сучасному світі дедалі більше необхідними стають «м’які» навички – soft skills. Якщо ми поглянемо на найповніший на сьогодні рейтинг систем середньої освіти, то Україна посідає лише 38 позицію з-поміж 76 країн світу. Це дослідження проводила Організація економічної співпраці і розвитку, й у його результаті було визначено прямий зв’язок між освітою та економічним зростанням країн. Що ж стосується професійної освіти, то принципи, за якими її надавали, контингент учнів, що постійно скорочується, застаріла матеріально-технічна база, старі методи та підходи до навчання, відсутність будь-якої інклюзивності у цій системі – свідчення того, що ми активно маємо взятися саме за реформування цієї сфери.

За експертними оцінками, найбільш успішними на ринку праці в найближчій перспективі будуть фахівці, які вміють навчатися впродовж життя, критично мислити, ставити цілі та досягати їх, працювати в команді, спілкуватися в багатокультурному середовищі та володіти іншими сучасними вміннями. Але українська школа не готує до цього. Як і 10, 20, 50 років тому, пересічний український школяр здобуває в школі застарілі знання. За останні роки цей обсяг дуже збільшився, як і значно зріс загальний інформаційний потік у світі. Учні спроможні лише відтворювати фрагменти несистематизованих знань, проте часто не вміють застосовувати їх для вирішення життєвих проблем. Спосіб навчання в сучасній українській школі не мотивує дітей до навчання. Матеріал підручників затеоретизований, переобтяжений другорядним фактологічним матеріалом.

Учителі використовують переважно застарілі дидактичні засоби. Педагогів деморалізує низький соціальний статус та рівень оплати праці. Учитель не має справжньої мотивації до особистісного та професійного зростання. Збільшується цифровий розрив між учителем і учнем. Багато педагогів ще не вміє досліджувати проблеми за допомогою сучасних засобів, працювати з великими масивами даних, робити і презентувати висновки, спільно працювати он-лайн у навчальних, соціальних та наукових проектах тощо.

Концепція Нової української школи, передбачала розроблення нового Державного стандарту початкової загальної освіти, процес якого розпочався у середині 2016 року, а в липні 2017 року відбулося його громадське обговорення.

На які головні компоненти Концепції мають орієнтуватися вчителі початкової школи?

  1. Новий зміст освіти, заснований на формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації в суспільстві.
  2. Орієнтація на потреби учня в освітньому процесі, дитиноцентризм.
  3. Наскрізний процес виховання, який формує цінності.
  4. Педагогіка, що ґрунтується на партнерстві між учнем, учителем і батьками.

Водночас, Концепцією визначено складники, якими з боку держави та місцевої громади як повноправного учасника освіти має забезпечуватися успішна організація навчально-виховного процесу, а саме:

 Умотивований учитель, який має свободу творчості й розвивається професійно.

Децентралізація та ефективне управління, що надасть школі реальну автономію.  Нова структура школи, яка дає змогу добре засвоїти новий зміст і набути компетентності для життя.

 Справедливий розподіл публічних коштів, який забезпечує рівний доступ усіх дітей до якісної освіти. Сучасне освітнє середовище, яке забезпечить необхідні умови, засоби і технології для навчання учнів, освітян, батьків не лише в приміщенні навчального закладу.

21 лютого 2018 року Кабінет міністрів затвердив новий Державний стандарт початкової освіти.

 Державний стандарт початкової освіти – це базовий документ, який визначає основні засади й підходи до навчання в початковій школі, а також вимоги до обов’язкових компетентностей та результатів навчання здобувача освіти і загальний обсяг навчального навантаження.

«Стандарт опрацьовували впродовж 2-х років. Врахували найцікавіший і найуспішніший досвід 7-и країн, залучили міжнародну експертизу. Також врахували найкращі українські традиції, зокрема, які пов’язані зі світосприйняттям, методиками навчання, активного пізнання. Наприклад, закладені ідеї  Василя Сухомлинського. Цей Стандарт є українським продуктом, який базований на найкращому зарубіжному та національному досвіді», – зазначила міністр освіти і науки Лілія Гриневич на засіданні уряду [6].

Державний стандарт  ґрунтується на таких принципах:

  1. Презумпція талановитості дитини

Забезпечення рівного доступу до освіти, заборона будь-яких форм дискримінації. Не допускатиметься відокремлення дітей на підставі попереднього відбору на індивідуальному, груповому та інституційному рівнях.

  1. Цінність дитинства

Відповідність освітніх вимог віковим особливостям дитини, визнання прав дитини на навчання через діяльність, зокрема гру.

  1. Радість пізнання

Організація пізнавального процесу, який приноситиме радість дитині, обмеження обсягу домашніх завдань для збільшення часу на рухову активність і творчість дитини. Широке використання в освітньому процесі дослідницької та проектної діяльності.

  1. Розвиток особистості

Замість «навченої безпорадності» — плекання самостійності та незалежного мислення. Підтримка з боку вчителя/вчительки розвиватиме у дітей самоповагу та впевненість у собі.

  1. Здоров’я

Формування здорового способу життя і створення умов для фізичного й психоемоційного розвитку, що надзвичайно важливо для дітей молодшого шкільного віку.

  1. Безпека

Створення атмосфери довіри і взаємоповаги. Перетворення школи на безпечне місце, де немає насильства і цькування.

Головна ідея Нової української школи і нового Стандарту зокрема – навчання, побудоване на компетентностях.

  • Вільне володіння державною мовою.
  • Здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами.
  • Математична компетентність.
  • Компетентності у галузі природничих наук, техніки і технологій.
  • Інноваційність.
  • Екологічна компетентність.
  • Інформаційно-комунікаційна компетентність.
  • Навчання впродовж життя.
  • Громадянські та соціальні компетентності.
  • Культурна компетентність.
  • Підприємливість та фінансова грамотність [7].

Зазначені 11 компетентностей значною мірою корелюють з оновленими 8 ключовими компетентностями, рекомендованими Європейським Союзом.

Освіта на сучасному етапі розвитку соціуму стає головним імперативом виживання і розвитку людства при наявності глобальних економічних, антропогенних і національних проблем, умовою реалізації всесвітньо визнаної концепції сталого розвитку людства і земної цивілізації в цілому.

Отже, навчальний заклад покликаний давати не тільки знання, а й формувати особистість педагога, виховувати такого педагога, який за словами Т. Г. Шевченка був би апостолом правди і науки та уособленням совісті нації, яка потребує культурного вчителя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

  1. Ахулкова А.И. Технологии формирования профессиональной компетентности будущих преподавателей педагогического колледжа / Ахулкова А.И. – М.: РГБ, 2003. – 153 с.
  2. Національна доктрина розвитку освіти // Офіційний вісник України. – 2002. – № 16. – 112 с.
  3. Збірник наукових праць. Частина 3, 2014 – 316 с.
  4. Сухомлинський В.О. Народження громадянина  / Сухомлинський В. О. – К.: Рад. Шк., 1977. – Т. 3. – 669 с.
  5. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину В.О. Сухомлинський. – К.: Рад. Шк., 1977. – 654 с.
  6. Новий освітній стандарт для початкових класів / Міністерство освіти та науки України. – 2018 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nus.org.ua/news/uryad-zatverdyv-novyj-osvitnij-standart-dlya-pochatkovyh-klasiv/
  7. Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої освіти / Міністерство освіти і науки України. – 2016 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.kmu.gov.ua