Сопільник Валентина Віталіївна,

учитель початкових класів

Лебедівської загальноосвітньої

 школи І-ІІІ ступенів

Кам’янської районної ради

 

Духовна культура особистості – це рівень моральної досконалості людини, сукупність моральних чеснот, які вона накопичила, рівень освіченості та творчого розвитку.

Духовність – це стрижень, фундамент внутрішнього світу людини. Духовності не можна навчити з допомогою настанов, можна вказати лише шлях, але не можна примусити по ньому йти. Духовність – це те, що відрізняє людину від інших істот, те, що властиве лише їй одній.

Сучасне українське суспільство переживає моральну кризу, спричинену передусім втратою християнських цінностей, орієнтацією на індивідуалізм, прагматизм і споживацтво в особистому та суспільному житті.

Духовний вакуум охопив систему освіти і виховання. Втрачено основи

християнського світогляду, внаслідок чого неможливе формування підвалин

об’єднуючої національної ідеї. У змісті освіти спостерігається світоглядний

хаос, орієнтація на бездуховний інтелектуалізм. Все це негативно означається

на духовному і фізичному здоров’ї особистості учнів. У дитини втрачається сенс життя, впевненість у власному майбутньому і майбутньому своєї країни.

Розповсюджуються такі негативні явища у дитячому і молодіжному середовищі, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид, злочинність і бродяжництво. На розвиток дитини негативно вливають продукція секс-індустрії, засоби масової інформації. Тому проблема духовного виховання підростаючого покоління сьогодні відноситься до ряду глобальних. Вона усвідомлюється багатьма країнами, народами. Становлення духовності – це вища мета кожної особистості, адже в міцному ґрунті духовності зростає й особистість людини.

Сім’я є колискою духовності для кожної людини. Фундамент християнського виховання закладають батьки. Виховання дитини в сім’ї починається з моменту зачаття дитини. З цього часу між батьками і дитиною утворюється невидимий духовний зв’язок, так звана «духовна пуповина». Тобто всі думки, слова та вчинки батьків впливають на дитину. Тому життя дитини в сім’ї повинно бути оточене духовністю: з материнської утроби батьки повинні прищепити дитині християнські істини.

Український народ, за словами Софії Русової, здебільшого був релігійним, віруючим, тому і в родинному колі дітей вчили дотримуватись Заповідей Божих, що визначало норми моралі та їхню поведінку. Дитина не народжується моральною чи аморальною, вона поступово стає такою, залежно від того, в якому середовищі і в яких умовах живе, яке дістає виховання.

Костянтин Ушинський висловив багато цікавих думок, як саме треба виховувати дітей у сім’ї. Він вважав, що батьки повинні добре знати своїх дітей, їхні можливості та нахили. Батьки завжди є вихователями своїх дітей і кладуть перші зерна майбутніх успіхів чи невдач виховання.

Ушинський вважав, що батькам необхідно виховувати в своїх дітях з дитинства почуття любові до Вітчизни, вірність своєму народові, правдивість, сміливість, щирість, скромність, відвертість, працьовитість, сильну волю. Софія Русова вважає, що діти в своєму оточенні повинні бачити найбільше добра і краси. Родинне виховання здійснюється засобами колискової, народних казок, ігор, пісень, лічилок. У родинному вихованні метою є «не вчити дитину, не давати готові знання, а більш усього збудити в дитині її духовні сили, розворушити її цікавість, виховати її почуття, щоб очі дитини вміли бачити, вуха дослуховуватись до всього, рученята вміли заходжуватися й коло олівців, і коло ножиць, і коло глини, і коло паперу».

Звертаючись до батьків, Сухомлинський нагадував: «Якщо ви хочете стати неповторною особистістю, якщо мрієте залишити після себе глибокий слід на землі, необов’язково бути видатним письменником чи вченим, творцем космічного корабля або відкривачем нового елемента періодичної системи. Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти яскравою зіркою неповторної індивідуальності, виховати хороших дітей, хороших громадян, хороших трудівників. Творення людини – найвище напруження всіх ваших сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти – це щастя, створене вашою працею».

Як дбайливо хлібороб готує ниву до нового врожаю, так і батьки повинні сіяти зерна добра та любові в душах і серцях дітей.

Ще одним ключовим напрямком духовного виховання є школа. У школі виховання дитини здійснюється посередництвом викладання предметів духовно-морального спрямування (християнська етика, етика, людина і світ), проведення виховних годин, заходів, бесід. Перед школою сьогодні стоїть завдання не тільки дати знання, а й виховати високоморальну особистість. Християнська етика – один із наймолодших навчальних предметів у сучасній українській школі. Крім виховної, пізнавальної функцій, предмет формує гармонійну особистість. Потрібно намагатись донести до дитячих сердець, що зло дуже часто вбирає свої підступи, сіті, пастки у барвисті, привабливі шати. Потрібно вміти зривати облудну маску, показувати його справжнє потворне обличчя, пояснювати хлопцям і дівчатам, що зло завжди несе лише руйнування, біль, страждання, смерть.

Загальновизнано, що духовність і моральність – це головне, що складає фундамент людини як особистості. У духовності запорука гармонійного розвитку всіх потенційних можливостей особистості, запорука того, що плоди її діяльності дійсно слугуватимуть в ім’я людини як вищої цінності. Духовно розвинута людина здатна любити інших, творити добро, милуватися красою, поважати старших, бути ввічливою, знати ціну життя і завжди прагне ще більш духовно збагатити себе. Духовність породжує  шляхетність, допомагає кожній людині стати людиною, а нації – нацією.

У християнській моралі сконцентровані найвищі цінності європейської цивілізації. Щоб виховати здорову, культурну, високоморальну особистість, нам необхідна цілюща сила християнської моралі.

Християнську мораль треба прищеплювати з дитинства. Яка насінина буде засіяна в серце дитини, такий з роками виросте плід.

Школа, батьки повинні злагоджено працювати, пам’ятаючи про те, що наші діти – це наше майбутнє. Наше завдання сіяти зернятка доброти в дитячі серця, а урожай обов’язково буде.

 

Список літератури.

  1. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994.
  2. Мартинюк І. Школа-родина як основа національного виховання. – Початкова школа. – 1996.
  3. Педагогічні ідеї К.Д. Ушинського./ред..колегія: В.І. Войтко та ін. – Київ : 1974.
  4. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. – Київ, 1978.
  5. Ушинський К. Д. Про сімейне виховання. – Київ, 1974.