Друк

Бузницька Леся Сергіївна,

учитель початкових класів

Черкаської загальноосвітньої

 школи І-ІІІ ступенів №6

Черкаської міської ради

 

На початку третього тисячоліття поглиблюються та прискорюються загальносвітові соціально-економічні, політичні, соціокультурні процеси, які визначають розвиток людства на сучасному етапі його життєдіяльності. Глобальні суспільні зрушення мають систематичний, швидкий, незворотний характер. Вони зумовлені науково-технічним прогресом, швидкою інформатизацією та комп’ютеризацією, демократизацією суспільного життя. Найбільш відповідальною в цих умовах є роль освіти. Саме освіта має безпосередній та найбільший вплив на особистість і суспільство. Тому у сьогоденному світі перед педагогічною освітою України постали нові завдання. Вони потребують нового вчителя, здатного до креативної діяльності, відповідного реагування на вимоги часу, поглиблення і вдосконалення професійних компетенцій тощо. Завдання щодо необхідності постійного професійного розвитку вчителів відображено в законі України «Про освіту» [1] та Концепції Нової української школи.

Масштабна задача постає перед учительством: зсередини трансформувати систему освіти й через неї - у всі зони впливу освітньої системи на суспільство в умовах його стрімкого розвитку. Необхідна внутрішня перебудова: структурна, функціональна, ціннісна. Знайти можливості перебудови системи освіти зсередини - місія вчителів нового покоління [1].

У модернізації освіти, у реформуванні освітнього процесу центральною фігурою є вчитель-дослідник, учитель-лідер як учитель нової формації - духовно розвинена, соціально зріла, творча особистість, компетентний фахівець, який прoфecійнo володіє всім арсеналом педагогічних засобів, який прагне до постійного самовдосконалення. Він нece відповідальність за формування та розвиток виcoкooсвіченої творчої особистості та її максимальну самореалізацію.

Отже, головним суб’єктом освітньої діяльності у всі часи був вчитель.  

В. Сухомлинський писав: «Школа – це насамперед учитель. Особистість учителя – наріжний камінь виховання». Справжній учитель - це одночасно майстер і духовно багата особистість [7].

Тому те, що формування духовних, фізичних та соціальних якостей майбутніх поколінь довірено саме вчителю накладає на нього велику відповідальність у виконанні власних професійних обов’язків

Проблема вчителя – його професіоналізму, світоглядної культури, духовно – морального обличчя – одна з найактуальніших у педагогіці й філософії освіти. І це зрозуміло. Адже саме від вчителя, його особистісних характеристик залежить реалізація навчальних планів, якість освітніх послуг, виховання учнів як у процесі навчання, так і в позанавчальний час. То ж, який він, вчитель нової формації, який здатен сформувати і виховати випускника нової української школи, який буде «освіченим українцем, всебічно розвиненим, відповідальним громадянином і патріотом, здатним до ризику та інновацій?»[4].

Сучасний вчитель – це, насамперед, професіонал, який знаходиться у постійному творчому пошуку. Сучасному вчителю необхідні гнучкість і нестандартність мислення, вміння адаптуватися до швидких змін умов життя. А це можливо лише за умови високого рівня професійної компетентності, наявності розвинених професійних здібностей, духовної культури та високого рівня соціальної відповідальності.

К. Ушинський пов’язував духовність учителя із вищими, насамперед, національними, а також загальнолюдськими цінностями. До зазначеного поняття вчений включав здатність до свідомого розуміння життя, а звідси виводив вимогу зв’язку навчання та виховання з життям народу, його матеріальними та духовними потребами та інтересами, з його боротьбою за свободу [9].

Духовна культура вчителя є важливою складовою його професійної культури, від якої залежить цілісне особистісно- та соціально-професійне становлення спеціаліста. Лише духовно розвинутий педагог здатен реалізовувати набуті знання, вміння та навички, є підготовленим до роботи за фахом і прагне її виконувати на високому рівні.

Щоб модель сучасного вчителя була більш повною і всебічно освітленою, треба зазирнути у «корінь» педагогічного діла, де побачимо, що головною функцією вчителя – є управління процесами навчання, виховання, розвитку, формування. Не навчати, а направляти навчання, не виховувати, а керувати процесом виховання повинен вчитель. Справжній майстер свого діла залишається у навчально-виховному процесі як би «за кадром», за межами вільно здійснюючого учнями, а насправді – керуючого педагогом вибором. Не доносити готові істини, а допомогти народитися думці в голові учня повинен знаючий педагог. Таким чином, серцевина педагогічної діяльності в управлінні усіма тими процесами, які супроводжують становлення особистості.

Сьогодні у педагогічний словник проникло поняття «менеджмент» (від англ. Management – керівництво, управління). Те, що робить вчитель все частіше у педагогіці починають називати «педагогічним менеджментом», а самого педагога – «менеджером» (виховання, навчання, розвиток росту потенціалу тощо).

Менеджмент вчителя – це вміння досягти поставлених завдань педагогічної діяльності, використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки учнів. Цей термін вживається для визначення складної сукупності форм і методів управління навчальною діяльністю з метою формування стійких пізнавальних інтересів до знань і потреби в навчанні та самоосвіті.

Педагогічне управління відрізняється короткочасністю і не повторюваністю прийнятих рішень, нестандартністю підходів до вирішення завдань, формування, утримання і зміцнення потреби у навчанні та самовдосконаленні. Зміни в суспільстві, зрушення на ринку праці зумовлюють особливі вимоги до творчого, інтелектуального потенціалу вчителів-менеджерів.

Різноманітність та взаємопов’язаний характер педагогічного управління зумовлює поліваріантність функціональних обов’язків менеджера. З огляду на це вчитель повинен знати усі основні складові сучасного педагогічного менеджменту.

Педагогічна наука та учительська практика накопичили певні підходи до управління навчальним процесом. Згідно з ними первинними функціями управлінського процесу виступають планування, організація, мотивація, навчальна діяльність та контроль. Функції управління пов’язані між собою і становлять єдину систему. Її ефективність залежить від координації зусиль взаємної довіри та загальної заінтересованості вчителів та учнів.

Менеджмент повинен стати невід’ємною частиною педагогічного процесу. Тільки тоді, коли у школах учителі стануть менеджерами з навчання – їх учні стануть самостійними і успішними менеджерами власного майбутнього [2].

Думати на «століття вперед» - основна професійна лінія вчителя. Саме в його руках майбутнє конкретної людини й держави в цілому. Від того, яким буде вчитель в очах свої учнів, від його іміджу, - залежить дуже багато. Учитель – це образ, який залишається у пам’яті дитини назавжди. «Добрий він, чи поганий», - це завжди той, хто завжди знаходиться під пильним поглядом батьків та дітей. Саме тому однією з складових педагогічної моделі сучасного вчителя є створення іміджу вчителя нової формації – особистості, здатної до активної педагогічної творчості та постійного самовдосконалення. Вчитель завжди був і залишається взірцем естетичних смаків, вишуканих манер і високого особистого іміджу.

Позитивний імідж – це професійні вимоги, які ставить суспільство до сучасного вчителя. Адже особистість дитини формується під впливом особистості учителя, іноді, навіть, несвідомим. Відповідно, професія накладає на людину певні обов’язки.

Імідж кожного вчителя індивідуальний, але разом з тим, містить загальні риси, що властиві його професії.

Перш за все йому повинна бути притаманна така психологічна риса, як врівноваженість. У структурі міжособистісних відносин повинен переважати демократичний стиль спілкування, прагнення до співробітництва з колегами, висока самооцінка. До професійних рис особистості педагога слід віднести широку ерудицію і вільний виклад матеріалу, вміння враховувати психологічні і вікові особливості учнів, володіння темпом мови, загальну та спеціальну грамотність, звернення до учнів за ім’ям, миттєву реакцію на ситуацію, вміння чітко формувати конкретні цілі, а також організувати навчальну роботу всіх учнів одночасно, вміння контролювати ступінь засвоєння навчального матеріалу.

Наявність у вчителя таких умінь проявляється у вигляді доброзичливої манери поведінки та любові до дітей. Одним із основних способів формування іміджу являється візуалізація та вербалізація. Тому вигляд особистого іміджу вчителя набуває такої структури.

Найкращим одягом для вчителя визнається костюм класичного стилю. Ні в кого не виникає сумнівів, що вдале використання ефектів кольору один з важелів впливу на людей.

Психологічно грамотне використання кольору одягу грає досить суттєву роль в роботі педагога. Не можна одягати яскраво червоний одяг, якщо передбачається зустріч с потенційно конфліктним класом. Швейцарський психолог М. Люшер вважає, що червоний колір хоча й піднімає настрій, але драматичний, тривожний, провокує все і зразу. Сірий колір символізує довіру, успіх, спокій, він найбільш приємний очам учня з яким спілкуєшся. Що стосується блакитного, синього, фіолетового кольорів – вони викликають спокій та умиротворення. Чисті пастельні кольори асоціюються з хорошим настроєм, оптимізмом, добросердечністю . Безумовно до всього в житті, в тому числі і до вибору кольору одягу треба підходити індивідуально, зовнішність учителя повинна бути одухотвореною, натхненно випромінювати світло, тепло, доброзичливість усім своїм зовнішнім виглядом.

Усміхнений привітний вираз очей і мімічні м’язи обличчя передають саме внутрішнє тепло особистості. Усмішка є винятково важливим несловесним знаком педагогічного спілкування, але психологи радять не користуватися «натягнутою» усмішкою. Спочатку вдивіться в обличчя дітей декілька секунд, а потім повільно і тепло усміхніться. Така невеличка затримка переконає учнів в щирості вашої усмішки, прямий погляд у поєднанні з поверненим до учня обличчям демонструє довіру відкритість, інтерес, готовність до взаємодії.

Головним знаряддям праці вчителя є слово. В слові матеріалізується думка. Саме мозок, а не слово, заставляє кожного по-своєму реагувати на мову, він не тільки запам’ятовує значення слів, але й надійно кодує будь який дотик, душевний досвід, який ми отримуємо разом зі словом. Практика показує, що знання законів нейролінгвістичного програмування, використання прийомів аутотренінгу, яскрава, емоційна, образна мова вчителя дає можливість керувати і навіть маніпулювати поведінкою учнів, впливати на їхню пізнавальну активність. Слід пам’ятати, що ми зможемо бути цікавими і корисними для своїх учнів тоді, коли знатимемо більше них. Але, звичайно, ми не завжди можемо бути поряд з ними. Тому ми повинні навчити їх самостійно добувати знання.

Про це розповідається у притчі:

«Одного разу учні поцікавились у вчителя, у чому полягає його робота. Учитель посміхнувся і сказав:

Наступного дня учні збиралися провести певний час біля підніжжя гори. Зупинившись на перепочинок, вирішили пообідати рисом і солоними овочами, котрі взяв із собою вчитель.

Доречно замітили, що овочі учитель посолив дуже щедро, а тому незабаром учням захотілося пити. Але виявилося, що вся вода, котру вони взяли з собою, уже закінчилася. Тоді учні стали шукати джерело. Тільки вчитель сидів на місці і не приймав участі у пошуках. Не знайшовши джерела, учні повернулися назад. Тут учитель піднявся і, підійшовши до учнів, сказав:

- джерело, яке ви шукаєте, знаходиться он за тим пагорбом. Учні, втамувавши спрагу, повернулися до учителя, принесли води і для нього. Учитель відмовився від води, показав на посудину, яка стояла біля його ніг. Вона була майже повна.

- Чому ти не дав нам зразу напитися, якщо у тебе була вода? – здивувалися учні.

- Я виконував свою роботу, - відповів учитель. Спочатку я пробудив у вас жагу, яка заставила вас зайнятися пошуками джерела, - так як я пробуджую у вас цікавість до знань. Потім, коли ви розчарувалися, я показав , де знаходиться джерело, тим самим підтримав вас. Ну, а взявши із собою побільше води, я показав вам приклад того, що бажане може бути поряд, треба лише завчасно потурбуватися, не дозволяючи тим самим випадковості чи збудливості впливати на ваші плани.

- Отже, головна робота вчителя полягає у тому, щоб пробуджувати жагу, підтримувати і показувати приклад ? – запитали учні.

- Ні, - відповів учитель, - головна моя робота – виховати в учня людяність і доброту – він посміхнувся і продовжив – і принесена вами вода для мене підказує мені, що свою головну роботу я поки що виконую правильно.»

Отже, учитель – це непросто професія, а високе звання, яке багато до чого зобов’язує, заставляє відчути свою відповідальність за долю кожної дитини, котра прийшла клас [2].

Хобзей П. вказав на основні характеристики сучасного вчителя [10]. Це людина, яка є психологічно та емоційно компетентною. Тобто вчитель розуміє та приймає відмінності учнів та їхніх потреб, життєрадісний та цілісний, вміє створити позитив у навчанні, толерантний, справедливий, розуміє свій внутрішній світ та приймає помилки (свої та інших). Лідер і менеджер. Це людина, яка бере відповідальність за успіх свого учня, добре працює у команді з іншими вчителями, є порадником, другом та помічником для дітей, постійно вчиться та різнобічно розвивається, носій високих етичних стандартів (тобто навчає прикладом). Звільнений від стереотипів та успішний. Тобто вчитель вміє створити середовище для ефективного навчання та розкриття таланту дитини, знаходить цікавий матеріал для уроків, досліджує, любить свою роботу, успішно реалізовує себе через роботу, творчий, проактивний, звільнений від стереотипів, гнучкий (швидко реагує на зміни у зовнішньому середовищі). Володіє презентаційними навичками. Ефективний комунікатор та фасилітатор. Вчитель є мовознавчо компетентним, тобто чітко та зрозуміло висловлюється, використовує різні методи та практики викладання матеріалу, використовує ІКТ у навчальному процесі, підтримує принцип спільної відповідальності – учитель+батьки. Формує знання та навички потрібні у сучасному світі. Навчає учнів лідерству та командній роботі, розвиває в учнях критичне мислення і навички вирішення проблем, дає право вибору та вчить брати відповідальність за свій вибір, а також своїм прикладом демонструє навики для успіху в XIX столітті [10].

Конкурентоспроможний вчитель повинен володіти надзвичайними можливостями впливати на проблеми світогляду особистості настроїв і моральності учнів. Учитель сучасної школи повинен не просто вчити, він повинен формувати духовно інтелектуальну творчу особистість, адаптовану до сучасних вимог, різнобічно розвинену, соціально зрілу, яка успішно засвоює ціннісний нормативний досвід поколінь, виробляючи свій власний досвід діяльності, творчості, спілкування.

  Список використаних джерел

 Про освіту [Електронний ресурс] : Закон України від 23.05.1991 № 1060-XII // База даних «Законодавство України» / ВР УРСР. URL : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1060-12

  1. Замкова І. Модель сучасного вчителя [Електронний ресурс]. Творчий проект. 2015. – URL : http://osvita-verh.dp.ua/files/2015/Zamkova.pdf
  2. Ковальчук В. Професійна та світоглядно-методологічна підготовка сучасного вчителя: модернізаційний наліз / В. Ковальчук. – Київ-Дрогобич : Коло, 2004. – 264 с.
  3. Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої освіти [Електронний ресурс] / Міністерство освіти і науки України : [сайт]. – Режим доступу: https://www.kmu.gov.ua
  4. Методична робота в школі. – Київ : Шкільний світ, 2007.
  5. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи. Бесіда 1. Основні проблеми творчої праці вчителя / В. Ковальчук // Вибр. твори в 5 т. – К., 1976. – Т. 4. – С. 414-446.
  6. Сухомлинський В.О. Сто порад учителю. Вибр. твори: У 5-ти т.- т.2;
  7. Ткачова Т.М. Розвиток духовної культури особистості вчителя в системі методичної роботи закладів освіти: автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04 / Т. Ткачова; Луган. нац. пед. ун-т ім. Т. Шевченка. – Луганськ,2004. – 20 с. – укр.
  8. Ушинский К.Д. О пользе педагогической литературы: Сочинения: в 11 т. – Т. 2. – М. – Л.: Изд-во АПН РСФСР, 1948. – С. 15-41.
  9. Хобзей П. Яким має бути сучасний вчитель? [Електронний ресурс] / Освіторія : [сайт]. – URL : https://osvitoria.media/experience/yakym-maye-buty-suchasnyj-vchytel/

 

 АКТЕ

 

 

 

 

 

 

РИСТИК