Друк

Ю.В. Лєснікова,

завідувачка відділу дистанційної освіти

комунального навчального закладу «Черкаський обласний інститут

післядипломної освіти педагогічних працівників

Черкаської обласної ради»

 

У наші дні навряд чи комусь спаде на думку заперечувати той очевидний факт, що найбільш яскравою прикметою останніх двох десятиліть стала радикальна зміна способів і засобів як повсякденного спілкування людей, так і отримання різноформатної інформації. Блискавичний розвиток інтернет-технологій, проникнення сигналів мобільного та супутникового зв'язку навіть в ті місця, куди ніколи не дотягувалися лінії телефонних проводів, переорієнтація більшості сфер життєдіяльності у цифровий формат -  реалії інформаційного суспільства, які обумовлюють розвиток дистанційних технологій в освітянський галузі, появу масових онлайн-курсів, панування електронної комунікації. Дослідником електронної комунікації вважається канадський професор Герберт Маршалл Маклюен, який присвятив себе філософії соціальних комунікацій. Головний методологічний принцип вчення Маклюена: «Духовний та матеріальний прогрес людства визначають не знаряддя праці чи опанування природи, не економіка, політика чи культура, а технологія соціальної комунікації, тобто ті комунікаційні канали, що ними володіють люди». Залежно від домінування засобів масової комунікації історію людства можна поділити на чотири епохи:

 Активне використання сучасних можливостей дистанційної освіти дозволяє раціоналізувати процеси навчання, удосконалювати засоби моніторингу, діагностики освітньої діяльності. Разом з тим слід звернути увагу на деякі проблемні моменти. Найбільш поширене звинувачення на адресу дистанційного навчання засноване на переконанні, що електронні ресурси не можуть замінити живого спілкування. Це дійсно так, справжня людська взаємодія передбачає вербальні і невербальні форми мови, пофарбовані емоційно-психологічними особливостями  сприйняття. Навчання неможливе без спілкування, але воно може бути більш ефективним, якщо урізноманітнити інструменти комунікації, оптимізувати засоби доставки і обробки навчальної інформації.

 Наприклад, запишіть пояснення у відеоформаті, посміхниться у веб-камеру, забезпечте свій виступ яскравою образною візуалізацією, підберіть цікаві питання – і ефективність відеолекції може конкурувати з академічним аудиторним заняттям. Навчання у власному темпі, в будь-який зручний час доби, з будь-якої точки світу через Інтернет - найважливіша гуманітарна особливість дистанційного навчання. Організація навчання учнів під час карантинів, індивідуальна робота з обдарованим учнем або використання можливостей дистанційного навчання у канікулярний час – перспективні напрями діяльності сучасного педагога.  Гнучкі освітні програми, адаптований навчальний контент, різнорівневі завдання, варіативність курсів, різноманітність методів і засобів, індивідуальні шляхи вивчення перетворюють навчання у творчий процес, дійство, у якому можуть в рівній мірі брати участь і ті, хто навчається і той, хто навчає.  Дистанційне навчання «навчання на відстані»  має два напрямки: перший (форма асинхронного навчання) історично сформувалось як заочне навчання; другий напрямок (синхронне, або дистанційне навчання у сучасному розумінні) – взаємодія у реальному вимірі часу між тьютором і віртуальною аудиторією. Синхронне і асинхронне навчання принципово розрізняються, але вони взаємопов'язані і доповнюють одне одне. Сучасні сервіси відеоконференцій дозволяють учасникам навчального процесу бачити один одного, спілкуватись в онлайн режимі, створювати спільні освітні продукти, що  навряд чи можна охарактеризувати як заочне навчання. Проте, з досвіду впровадження дистанційного навчання в освітній процес, можна зазначити, що відсутність проектування навчальної діяльності з боку викладача призводить до нівелювання можливостей онлайн спілкування (сервіс-чат) під час вебінарів, а саме:

Разом з тим, не втрачає своєї цінності і асинхронний режим, він постає як засіб адаптації навчання до запитів віртуальної аудиторії шляхом запровадження видеолекцій. Інтерактивні комп'ютерні відеолекції із синхронною демонстрацією слайдів дозволяють демонструвати на екрані комп'ютера вікно з відео-зображенням лектора і вікно слайдів, які автоматично змінюються та мають засоби навігації у змісті за допомогою гіперпосилань. Безперечною перевагою такого способу викладу навчального матеріалу є можливість прослухати лекцію в будь-який зручний час, повторно звертаючись до найбільш складних питань.  Інтерактивна відеолекція може бути навчальним посібником, створеним на основі мультимедіа-засобів. Навчальний ефект досягається не тільки за рахунок змістовної частини і гарного інтерфейсу, але і завдяки використання засобів самоперевірки, що дозволяють оцінити ступінь засвоєння навчального матеріалу. Відеолекція є досить ефективним дидактичним засобом, який відповідає сучасним вимогам щодо формату освітнього веб-ресурсу. У структурі системи дистанційної освіти визначальним є кадровий склад, викладач або вчитель розробляє навчально-методичне забезпечення, передбачає відеоформат та засоби електронної комунікації з учасниками навчання на відстані. Техніко-технологічний елемент включає апаратно-програмне забезпечення та технологічну підтримку доставки освітньої інформації за допомогою мережі, а також перевірку знань, отриманих у рамках курсу навчання конкретним слухачем або учнем. Акцент на когнітивному аспекті навчання виявляє проблемні питання дистанційної технології, а саме, дефіцит спілкування між суб’єктами навчального процесу. Розробка та запровадження інтерактивних методів міжособистісного спілкування у рамках дистанційного курсу є найактуальнішими системними завданнями дистанційної форми освіти. Стратегічний ресурс дистанційної освіти – інформація. В інформаційному просторі події, факти, явища існують у вигляді різноформатних (текстового, графічного, архівного, аудіо- та відеоформатів) інформаційних об'єктів – веб-ресурсів, які на відміну від матеріалів, представлених на паперових носіях, відкриваються за запитом користувача глобальної мережі за його власною траєкторією навчання. Інтерактивність ресурсу передбачає наявність гіпертекстової структури, що дозволяє оперативно звертатися до багатьох інформаційних джерел, або забезпечує рефлексію між блоками навчального матеріалу. Можливість діалогічної взаємодії з гіпертекстом, безумовно, є величезною перевагою дистанційної освіти. Розвиток технологічних вмінь та навичок учасників онлайн-навчання, таких як, реєстрація на сайтах, редагування профілів, навігація у контенті освітніх порталів, електронна комунікація на форумах, і т.п., ні в якому разі не має невілювати змістовий компонент дистанційної освіти. Відповідальна модерація сайтів, відсутність відвертого плагіату, достовірність та обгрунтованість змісту електронних освітніх ресурсів – не меньш вагомі критерії їх якості.  Жоден прогрес не вартий регресу людини. Використання інформаційно-комунікаційних технологій у будь-якій діяльності не відміняє етичних норм поведінки, моральності окремої людини чи соціальної групи, що існують в суспільстві. Електронна комунікація передбачає дотримання нетикету – мережевого етикету, тобто правил поведінки, спілкування, традицій у мережі інтернет. Інтернет – не зона без цінностей, мережа «не є дикою», на формування змісту її ресурсів і послуг впливають людські цінності. Комунікативний досвід сучасної людини у цифровому просторі дозволяє визначити певні специфічні особливості: інтерактивний характер взаємодії з доступним в мережі масивом інформації; мультиагентний характер комунікаційного процесу у соціальних мережах, віртуальний характер реальності, що генерується цифровими технологіями. Зазначені особливості всеохоплюючої інформатизації відображаються і на розвитку дистанційних технологій навчання, які надають сучасній людині безпрецедентну в історії людства можливість вільного вибору власної траєкторії розвитку, професійного самовизначення, інформаційно-аналітичного забезпечення з будь-яких життєво-необхідних питань.  Модернізація навчального процесу в освітніх закладах не можлива сьогодні без  впровадження дистанційного навчання – це прогресивна педагогічна технологія, яка ґрунтується на сучасних досягненнях у галузі інформаційних та телекомунікаційних технологій.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Биков В. Ю. Моделі організаційних систем відкритої освіти. Київ: Атіка, 2009. 684 с.
  2. Дмитрієва О. А., Рибалко О. О., Гладковський С. C. Особливості Інтернет-спілкування. Донецьк, 2003.  URL: http://masters.donntu.edu.ua/2004/eltf/rybalko/library/art4.htm. –   
  3. Кузнецов М.М. Опыт коммуникации в информационную эпоху. Исследовательские стратегии Т.В. Адорно и М. Маклюэна. Москва: Институт философии РАН, 2011. 143 c. URL: http://www.iprbookshop.ru/18737.html.