Гаряча С.А.,

завідувач кафедри педагогіки

та освітнього менеджменту

КНЗ «Черкаський обласний інститут

післядипломної освіти педагогічних

працівники Черкаської обласної ради»

 

Анотація. У статті проаналізовано важливість педагогічної любові у повалюваній практиці сучасного учителя. Зосереджено увагу на п'яти основних виявило мистецтво любити. Наголошено на необхідності пошуку вчителя власного шляху заднього гармонійного спілкування з учнями на основі любові та взаємодії.

За останні двадцять років в освіті нарощують більш як 300 різних визнаних педагогічних технологій, проте, чому так мало уваги припадає на такий самий спосіб, як педагогічна любов. Чи, можливо, в гонитві за високі технології ми втрачаємо найвищу цінність - людину. Сучасні футурологи, що, О.Толкачов говорить, що найважливіше попереднє забезпечення від того, який напрямок обережного людства: технократичний чи духовний розвиток людини та її можливості. Не відміняючи високих технологій, акцент треба робити на розвиток людини: опублікувати свідомість людини від стереотипів і страхів, які накладають сучасне суспільство, утверджують загальнолюдські цінності, формують гармонійні відносини, викличуть бажання люблять творця майбутнього як власника майбутнього, так і всього людства. В.І.Вернадський у своєму щоденнику зазначає необхідність того,

Наразі вже частіше трапляються люди, які перестають бути просто споживачами, але вони не можуть сподобатися цьому світу, їй хочеться поділитися своєю любов'ю, позитивним настроєм, щастям і гармонією діти з оточуючими. Людям набридло боротися, вони хочуть почати творити в любові.

 Як же зрозуміти ті паростки любові, які можуть навколишній світ змінити на краще. Все це буде починатися з материнської та батьківської любові. Ще у ХІІІ столітті імператором Фрідріхом ІІ був проведений негуманний експеримент над новонародженими. Контрольну групу немовлят відмовляти від матерів і віддалених осіб, яким було наказано здійснювати лише загальний догляд за ними - рости, купати, проте, не брати руки, не розмовляти з дітьми. Фрідріх хотів дізнатися, на яких мої заклинання є невимовними, які ніколи не звучать людською мовою і не засідають під чисельністю. Експеримент провалився - всі діті померлі. Як пояснив один історик ХІІІ століття: «Фрідріх даремно старався <…> Дитина не може жити без ласки і любові» [2].

Важливим чинніком є ​​педагогічна любов, яка спрямована на майбутнє і на тривалість духовного гуманізму і позитивний вплив на дитину, що затверджує ситуацію, яка належить до службовців дитини та людства. Особливу увагу на таку важливу категорію, як педагогічна любов звертали класики гуманної педагогіки. Засновник «Великої дидактики» Я.А. Коменський зазначав: «Необхідно ставити до учнів за батьківським, з привабливим бажанням започаткувати їх, а отже батьки духовного розвитку учні. При цьому вони мають всі цілі більш добродушно, ніж строго »[1]. Цим видовий педагог показував, що вчитель має виконувати не тимчасовий склад «батьків», а щиро любити своїх учнів батьківською любов'ю. Тоді й учні будуть щирі та та захопленням відвідуватимуть школу.

Виданий швейцарський педагог Й.Г.Песталоцці наголошував: У любові Дитина знає, що в ній є більше джерел »[1].

Саме життя Януша Корчака, його підвіг, - це виявлення високої кількості дітей. У свій час він написав закони для молодого вчителя, в якому він повинен, що треба завжди залишатися за собою і шукати свій власний шлях. Учитель для того, щоб пізнати дитину, яка прийметься до нього, спочатку спочатку подивіться себе. Перед тим, як визначити права і обов'язки для дітей, педагог спочатку зрозуміє, на що здатний сам, і усміхнений, що він сам - і Дитина, який повинен раніше, ніж інші види і навчити. «Перемогите самого себе - знайдіть перемичку», щоб відмітити свою особу, починаючи від цього самого себе, починаючи із саморозкриття і самовдосконалення. Корчак дав на перший погляд, просту пораду: «Заповідь: любий свій шлях - це гармонія, простір, свобода. Глянь довкола - посміхнись! »[1].

Створити педагогіки майбутнього В.О.Сухомлинського відкриває нам істину: «Не можна пізнати Дитини, не люблячи її» і закликає учителів всіх поколінь «Полюби Дитину! Полюби її сильніше за самого себе! Убійний, що Дитина чистіша, краща, чесніша, талановитіша, ніж ти! Всього себе віддавай дітям! І тільки тоді ти зможеш називатися Вчителем!» [4].

У часі нанотехнології, реформування освіти частини педагогічних досліджень, що педагогічна любов не є важливою - головний завдання озброїти знань і виховати лідерство. По великому рахунку, серце більшості педагогів не пролюбляє любов, скоріше не звертається: не такі зарплати, не такі умови, не слухняні діти. А ще дехто з авторитарних вчителів доводять, що вони щиро і віддали люблять дітей. При цьому наголошують, що люблять дітей потрібно так, щоб не показувати свою любов, а навпаки, вступаючи до силових способів, таких як вимога, примуси, покарання. Вони вважають, що діти коли підірвуть все зрозуміють і будуть вбиратися. Проте, такі педагоги не розуміють, що в таких випадках дітьми не відчувають кого-небудь з них.

У сучасній «Енциклопедії освіти» любов тлумачиться як загальновідома вища моральна цінність, яка визначає ставлення людини до світу і до себе, сенс життя, стимулює моральне піднесення, сприяє формуванню моральних і гуманітарних можливостей [3]. Любов до дітей виступає важливою умовою повноважного виховання, розвитку та саморозвитку дитини, внутрішньо духовною потребою незалежно від її віку, яка має місце для розуміння вимог до дитини.

Е.Фромм у роботі «Мистецтво любові» виокремити п'ять її основних елементів: давання, турботу, відповідальність, повагу, знання [3].

 Проаналізуємо зазначені елементи під кутом зору педагогічної любові. Давання – це здатність педагога приділити увагу кожній дитині, відчувати переживання дитини і співпереживати разом з нею, вміння організувати всю свою співпрацю з дітьми  з урахуванням духовного гуманізму, яка  ґрунтується на любові, довірі і духовній спільності. Для педагога давання є способом професійного самовдосконалення та  самореалізації.

Турбота полягає у прагненні педагога вберегти дитину, яка довірена йому, від небезпек, вмінні відчувати стан і настрій вихованця, створенні такого розвивального середовища, яке буде безпечним для життєдіяльності кожної дитини і перетворюватиме працю на задоволення. Турботливий учитель має стати захисником і часто навіть притулком для дитини.

Відповідальність виявляється у тому наскільки вчитель будує освітній процес на основі прагнення дитини до розвитку, дорослішання і свободи, вмінні спрямувати дітей на те, щоб вони власним зусиллям і напругою привласнювали знання, розвиває і утверджує в дітях загальнолюдські цінності.

Сучасний педагог-гуманіст, академік Ш.О.Амонашвілі говорить: «Я зрозумів, що дітей потрібно любити не тільки красиво, але й з почуттям глибокої відповідальності за їх майбутнє, їх потрібно любити усім своїм життям, потрібно любити постійно. А це значить піклуватися про них, про кожного з них, не тішити їх байками про «світле майбутнє», а надихати їх мужністю боротися проти темряви, учити їх самостійно будувати, облагороджувати власне життя і життя інших, захищаючи його» [1].

Повага  виявляється у розумінні дитини, її унікальності і прийманні такою якою вона є, без приниження її гідності, без докорів і покарань, прагненні до встановлення духовної спільності з дитиною, вірі в те, що у дитині переможе духовність і добра вдача. Януш Корчак у своїй книзі дає пораду «Поважайте незнання Дитини! Поважайте працю пізнання! Поважайте невдачі і сльози! Поважайте право дитини бути тим, хто вона є!» [1].  

Знання дозволяє педагогу побачити в дитині її творчий потенціал, зрозуміти потреби дитини та спрямувати весь освітній процес на розвиток  фізично, морально, психічно здорової, успішної та щасливої особистості з системним і цілісним мисленням у розв’язанні життєво важливих завдань.

Існує справжня наука безкорисної абсолютної любові, яка визнає, що до відчуття внутрішнього стану любові можна прийти в будь-який час, за будь-яких обставин.  Англійський психолог і письменник ХХ століття, відомий лідер руху «Нове мислення» Еммет Фокс зазначав, що немає проблеми настільки серйозної, щоб її не могла вирішити любов; дверей, які б любов не могла відкрити;  протоки, через яку любов не могла б перекинути міст, стіни, яку любов не могла б розтрощити… І для своїх сучасників, і в майбутнє він давав посил - не важливо, наскільки серйозною вам здається проблема, наскільки велика помилка, озбройтесь любов’ю – і ви зможете все виправити і все вирішити. Якщо ви будете любити, то станете найщасливішою і найсильнішою людиною у Всесвіті» [5].

 Яким має бути серце справжнього сучасного вчителя, який вчить мудрості дітей? Воно повинно бути добрим і відкритим, мудрим і людяним,  здатним вміщувати у собі серця дітей.

Один із законів гуманної педагогіки наголошує – потрібно любити кожну дитину, адже саме любов – перетворююча сила духу і серця. Любити дитину педагогічною любов’ю – значить вказати їй шлях до самої себе, пробудити в ній потребу в самопізнанні, розвинути інтерес до внутрішнього світу, до людини взагалі. Допоки вчителем рухає саме сердечна любов до дітей він залишається справжнім учителем.

 

Література:

  1. Амонашвили Ш.А. Как любить детей (опыт самоанализа) / Ш.А.Амонашвили; [Лаборатория гуманной педагогики, Артемовск]. – Донецк: Изд-во «Ноулидж», 2010. – 128 с.
  2. Духовний світ в життя учителя: сборник філософських статей / сост. В.Ф. Бак, А.Д.Тюриков; [Лабораторія гуманной педагогики, Артемовск]. –Донецк: Изд-во «ВЕБЕР», 2009. - 226 с.
  3. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головний ред. В.Г. Кремень. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 1040 с.
  4. СухомлинскийВ. А. Як виховати справжнього людини / В. А. Сухомлинский. - К. : Рад. школа, 1975. - 236 с.
  5. Шимофф М. Ключ любви. 7 шагов к жизни, наполненной любовью / Марси Шимофф; [пер с англ. Е.Н. Окороковой]. - М .: Эксмо, 2014. - 328 с.