О.В. Волошенко,

доцент кафедри педагогіки

та освітнього менеджменту КНЗ «ЧОІПОПП ЧОР»

 

Важливою ознакою будь-якого демократичного суспільства є створення умов для врахування різних поглядів, думок, позицій у процесі прийняття управлінських рішень. Саме таким чином досягається взаєморозуміння між громадянами і забезпечується подальший розвиток демократії у суспільстві. Проте, аналіз сучасної практика управлінської діяльності дає підстави стверджувати, що управлінські рішення часто приймаються без достатнього збору інформації, попереднього обговорення, пошуку альтернативних рішень. Саме тому, у цивілізованому суспільстві все більше приділяється увага делібераційним практикам. Однією із таких практик є публічна дискусія.

Публічна дискусія є однією із форм взаємодії, що сприяє зростанню рівня толерантності, відкритості й активності громадян, особистому розвитку кожного учасника дискусії, який має можливість висловитися, бути почутим і зрозумілим. Дискусія (лат. discussio, від discutio – розглядаю, досліджую) – це публічне обговорення суперечливого питання з метою більш глибокого розуміння проблеми, виявлення різних точок зору і з’ясування ставлення до неї учасників дискусії. Дискусія, як засіб пізнавальної діяльності, сприяє розвитку критичного мислення учасників обговорення, відкриває можливості для визначення і уточнення власної світоглядної позиції та поглиблення знань із певної проблематики, допомагає розвивати навички аргументації та відстоювання своєї думки, збагачує диспутантів новим досвідом. Важливою ознакою дискусії є обговорення питання, а не суперечка стосовно нього. Враховуючи недостатній рівень розвитку культури дискутування у певної частини учасників публічних обговорень, кращими є ті дискусії, що контрольовані (або керовані) з боку ведучого. Саме він має слідкувати за дотриманням правил і процедур публічного обговорення, контролювати час та порядок проведення дискусії, послідовність надання слова. Крім того, ведучий має спрямовувати дискусію, структурувати її, ініціювати підбиття підсумків згідно з тими складовими суперечливого питання, які вже достатньо обговорені. Інколи дискусію називають дебатами, полемікою або переговорами. Проте варто чітко усвідомлювати призначення і мету кожного виду міжособистісної взаємодії. Отже, дискусія спрямована на спільні пошуки істини або найоптимальнішого виходу із ситуації, що склалася. Дискусія є доцільною тоді, коли проблема обговорюється і розглядається з урахуванням різних точок зору до моменту прийняття рішень (в тому числі і управлінських). Метою дискусії є залучення у спільний процес обговорення і мислення досвіду, поглядів, цінностей її учасників. Полеміка (від грецького – військова майстерність) може розглядатися як різновид дискусії у більш жорсткій формі (словесне змагання) у пресі, на диспуті, зборах, коли спостерігається явне зіткнення різних поглядів під час обговорення будь-яких питань. Дуже часто полеміка набуває агресивних ознак, що призводить до сварок, образ і відхилення від мети і змісту дискусії. Дебати – це вид міжособистісної взаємодії, коли учасники мають різні погляди і їм необхідно здійснити обмін думками, щоб узгодити позиції або обрати спільну. Зазвичай, під час дебатів відбувається відстоювання власної думки та знаходження слабких місць в аргументах або поглядах партнера. Переговори – це вид міжособистісної взаємодії, який виникає при наявності спільних інтересів (це робить переговори можливими), розбіжностей (це спонукає до переговорного процесу) і необхідності ухвалення взаємовигідних рішень. Результатом переговорів є виявлення спільного для узгодження позицій подальшої взаємодії.

Найбільш важливими ознаками, притаманними майже всім кращим практикам ведення публічної дискусії, є:

  • Сприйняття учасниками різних поглядів, розуміння багатогранності проблематики питання, що обговорюється;
  • Інтеграція учасників; o Взаєморозуміння між дискутантами;
  • Багатоканальність подання інформації (можливість представити інформацію наочно, почути її, занотувати тощо);
  • Вирішення в ході обговорення конкретних питань;
  • Планування подальшої спільної діяльності.

З метою забезпечення культури ведення дискусії, її учасникам необхідно:

  • Не створювати хаосу та не говорити хором.
  • Контролювати і зупиняти відхилення від теми дискусії.
  • Прагнути однозначно, чітко і лаконічно формулювати думки.
  • Активно слухати, не перебиваючи промовця до тих пір, поки він повністю не висловить свою думку.
  • Говорити не більше регламентованого часу.
  • При обмеженні у часі визначити кількість виступів для однієї особи.
  • Пам’ятати про позитивність і конструктивність: критикуємо ідею, а не її промовця; толерантно ставимося до учасників дискусії; намагаємось слухати інших, щоб якнайкраще зрозуміти їхні погляди, ідеї, позиції, цінності (навіть якщо не поділяємо їх).
  • Усвідомлювати відповіді на такі запитання: «До кого я звертаюсь? З якою метою? Що хочу передати? Яким способом? Як довго?» Для того, щоб дискусія була ефективно проведена й мала вагомий результат бажано врахувати особливості кожного її етапу: планування, підготовки, проведення і завершення.

Перший етап – планування. Оберіть тему дискусії. Сформулюйте її як проблему, щоб зробити обговорення багатовекторними. Плануючи дискусію, дайте відповіді на такі запитання: „ Навіщо ми її проводимо? Яка форма буде найкращою?” Підготуйте план дискусії. Бажано, щоб пункти плану не повторювали один одного і були у діалектичній єдності. План може пропонуватись учасникам дискусії заздалегідь (проте, може бути й уточненим перед початком обговорення). Якщо учасники дискусії мають високий рівень культури спілкування, обговорення може бути вільним (без втручання ведучого). За таких умов, ведучий лише оголошує тему, а по завершенні, разом з учасниками обговорює хід дискусії (проводить рефлексію).

Другий етап – організація простору і атмосфери дискусії. Важливою складовою є просторове розміщення учасників обговорення і відстань між ними. Бажано, щоб ті, хто дискутує, мали рівне просторове положення. Складно обговорювати суперечливе питання, якщо частина сидить у «президії», а частина у залі. Як відомо, тиснути зверху – легше. Крім того, чим менше просторових перешкод (у тому числі й меблів) між учасниками, тим простіше дійти згоди або досягти компромісу. Для створення сприятливої атмосфери після відкриття дискусії і привітання, бажано інтегрувати аудиторію шляхом представлення учасників та тих, кого залучили до публічного обговорення. Важливо також представити ведучого, доповідачів та експертів. Після цього необхідно оголосити не лише тему, а й цілі дискусії. Далі узгоджуються правила спільної роботи по обговоренню суперечливого питання. Безпосередньо перед початком дискусії важливо визначитися щодо:

  • Проблем, які мають бути розв’язані;
  • Принципово суперечливих питань;
  • Способів та критеріїв оцінювання ефективності дискусії.

Третій етап – ведення дискусії. На цьому етапі треба слідкувати за дотриманням теми, предмету, плану обговорення та культури дискутування. Важливо розглянути проблему всебічно, детально зупинитися на її внутрішніх протиріччях. Коли певний пункт плану достатньо обговорений, учасники дискусії переходять до наступного пункту. Необхідно, щоб результати підсумовувалися на всіх етапах проведення. Для підготовки висновків варто наголосити на найбільш переконливих аргументи обох сторін. Треба пильнувати чи всі учасники дискусії мали можливість висловитися. Щоб переконатися в цьому, в кінці обговорення доцільно запитати: «Чи хоче хтось щось додати?»

Четвертий етап – завершення дискусії. Перед закриттям дискусії необхідно узагальнити її результати по кожному етапу обговорення, підбити підсумки та зробити висновки щодо подальшої спільної діяльності. Обов’язково треба подякувати учасникам за роботу. Важливим елементом досягнення ефективності публічної дискусії є попередня підготовка її учасників. Якщо останні недостатньо досвідчені щодо процесу дискутування, можна нагадати їм логіку побудови виступу, що включає вступ (привернення уваги), основні положення, докази і висновки. Також варто пам’ятати про ключові фрази, які окреслюють позицію та її аргументацію, роблять більш переконливими приклади і висновки:

  • Констатація : «Я вважаю, що…». Основна думка або точка зору.
  • Обґрунтування «…оскільки (тому, що)…». Аргументація вашої позиції.
  • Приклад «…наприклад…». Факти, які підтверджують вашу позицію.
  • Висновки «Отже (тому), я вважаю…». Узагальнення думки або висновок про бажаний вихід із ситуації. Учасники публічної дискусії до її початку мають ознайомитись із можливими прийомами підсилення аргументованості свого виступу. Як правило, для обґрунтування та аргументації використовують думки науковців або експертів, статистичні та наукові дані, публікації, погляди інших членів громади тощо. Бажано продумати, яким чином будуть задіяні мовні засоби (наприклад, використання образних порівнянь), прийоми, що підсилюють контакт із аудиторією (жестикуляція, інтонація), просторове положення тощо. Одним з варіантів публічної дискусії є дискусія у стилі телевізійного «ток-шоу». Це структурована дискусія, яка контролюється ведучим. В ході „ток-шоу” розвиваються навички публічного виступу та дискутування відшліфовується техніка висловлення й захисту власної точки зору, формується громадянська та особиста позиція. Дискусії у стилі «ток-шоу» передбачають рольовий розподіл учасників. Основні ролі: ведучий, запрошені, експерти, глядачі. Ведучий оголошує тему дискусії і пропонує опис ситуації або перегляд відеофрагменту із досліджуваної проблеми. Потім надається можливість запрошеним висловитися на запропоновану тему, слово мають і глядачі, які бажають виступити зі своєю думкою або поставити запитання. Відповіді мають бути якомога коротшими та конкретними. Ведучий також має право ставити свої запитання або перервати виступаючого, якщо той не дотримується регламенту. Основними правилами „ток-шоу” можна вважати такі:
  • Всі учасники говорять коротко та конкретно.
  • Слово для виступу може надавати лише ведучий.
  • Ведучий може зупинити виступаючого, який перевищує ліміт часу.
  • Виступ експертів (по 1—2 хвилини кожен) є обов’язковим.
  • Учасники можуть ставити запитання експертам або робити повідомлення (не більше 1 хвилини).
  • Експерти можуть ставити запитання один одному.
  • Ведучий спільно з учасниками підбиває підсумки дискусії відповідно до змісту обговорюваних суперечливих питань.

Однією із найскладніших є оцінювальна дискусія. В її ході не тільки обговорюється проблема, а й здійснюється оцінка тих моментів або явищ, які обговорюються. Публічна дискусія ускладнюється, якщо:

  • Використовується психологічний тиск на учасників.
  • Ігноруються правила дискутування.
  • Має місце «тунельне» слухання, бачення (чую те, що хочу чути; бачу те, що хочу бачити).

Підвищують ефективність дискусії такі технології:

  • Чітке визначення позиції учасників.
  • Дотримання плану обговорення.
  • Пошук та формулювання важливих, істотних зауважень.
  • Використання вагомих аргументів та компетентних джерел інформації.
  • Залучення до дискусії інших учасників.
  • Використання уточнюючих запитань з метою подальшого розвитку дискусії та забезпечення взаєморозуміння між учасниками.
  • Виявлення протиріч під час аналізу.

Будь-яка дискусія потребує рефлексії та оцінки продуктивності. Тому важливо, щоб учасники могли дати відповідь на запитання: «Чи можна вважати дискусію ефективною?». Основними критеріями тут можуть виступати: глибина дискусії, багатовекторність висловлювань, культура дискутування.

Список використаних джерел

  1. Волошенко О. Ефективні практики ведення публічної дискусії /Етичне та ефективне управління: самоврядний вимір, Черкаси-Щецин, 2006. -151-156с. http://www.frdl.szczecin.pl/files/publikacje/ukrainskie/2006_Etyczne%20ta%20efektywne%20uprawlinnia_ukr.pdf