Друк

Черкашина Тетяна Вікторівна,

доктор педагогічних наук,

професор кафедри педагогіки та освітнього менеджменту КНЗ «Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників Черкаської обласної ради»

                                                     

Анотація. В статті представлені індивідуально-універсальні підходи свідомого особистісно-професійного самовдосконалення суб’єкту педагогічної діяльності на засадах самопізнання. В статті акцентується, що досягнення високого рівня особистісно-професійного самовдосконалення, комунікативної культури стає можливим за умови свідомого самообмеження і внутрішньої готовності суб’єкту педагогічної діяльності до пізнання своїх потенційних можливостей задля цілеспрямованого формування ментальної працездатності, зміцнення ментального імунітету.

Ключові слова самопізнання, особистісно-професійне самовдосконалення, індивідуальний ресурс сил,  ментальний імунітет.

Фактори, що впливають на розвиток особистості педагога, зумовлені зокрема, взаємозв’язком внутрішніх спонукальних мотивів й свідомих дій у повсякденних педагогічних комунікаціях та певною мірою відображають природний, професійний, соціальний й духовний аспекти існування суб’єкта педагогічної діяльності в сучасному освітньому середовищі.

Надзвичайно виразною проблемою сучасного освітнього процесу є дисбаланс у застосуванні навчальних і виховних технологій, вирішення якої виступає актуальним завданням на рівні соціально-значущого запиту – формування самосвідомості розумно мислячого суб’єкту, здатного втілювати ідею гуманізму у поліфункціональних педагогічних комунікаціях. Реалізація таких завдань стає можливим, на наш погляд, завдячуючи масштабному впровадженню в педагогічну практику системи самопізнання і особистісно-професійного самовдосконалення, адаптованої до умов сучасного освітнього середовища. Носієм ідеї самопізнання за переконанням та обов’язком, повинен і може стати педагог-новатор, спрямований до свідомого особистісного й професійного самовдосконалення.

В контексті розгляду проблеми вагомими постають аргументи вчених, які акцентують, що «в теорії самовиховання заслуговує на увагу взаємозв’язок та взаємодоповнення таких прийомів як самоутримування від проявів негативного та самопримушування себе до позитивного у поведінці, чітке означення того, що є добрим і що є злим» [2, с. 137-138].

Виявити свою справжню сутність перед самим собою й оточенням – це особливий вид мистецтва, ім’я якому – самопізнання та самовдосконалення. Такі рішучі дії потребують від суб’єкта педагогічної діяльності насамперед об’єктивації самооцінки індивідуального ресурсу сил (бажань та емоцій, слів і дій, поривань і думок), трансформування виражених і прихованих вад у чесноти, примноження позитивних якостей.

Самопізнання та самовдосконалення як невід’ємні складові єдиного неперервного процесу, по суті, є тими рушійними силами, які формують загальнолюдські норми моралі, становлять духовну основу суспільства і визначають рівень комунікативної культури. Реалізація такого процесу може бути  успішною внаслідок виконання певних умов, зокрема свідомого прагнення до досконалості, терпіння в подоланні перешкод на шляху пізнання себе, виваженого ставлення до будь-яких подій, що відбуваються в житті, поваги до всіх, із ким у повсякденні налагоджуються взаємозв’язки. «Скинувши ланцюги страху, люті, духовних лінощів, загальної агресії, ми очистимо себе, свою свідомість. Ми станемо здатними прийняти нове світорозуміння прийдешньої доби. Отже, пізнаємо себе. Очистимо себе» [4].

Зрозуміти сутність самопізнання та самовдосконалення – це насамперед взяти на себе повну відповідальність за все, що робиш, кажеш і думаєш, усвідомлено формувати стійке прагнення до пізнання свого індивідуального ресурсу сил й неухильно втілювати в життя принципи для досягнення створеного ідеалу [3].

Самопізнання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати своїми бажаннями, емоціями й почуттями, досягати поставленої мети, не втрачати оптимізму через невдачі. Тому формування дисциплінованості, відповідальності, неухильності дають змогу долати труднощі, загартовують волю, виробляють здатність доводити розпочату справу до логічного завершення. 

Структурно-змістовим компонентом самопізнання та особистісно-професійного самовдосконалення є ментальна працездатність, уміння проаналізувати кожен свій вчинок, що сприяє виробленню вимогливості до себе як постійної риси характеру і дає змогу з розумінням ставитися до помилок, прорахунків, невдач іншого, визнати свою провину, виправдати опонента в будь-якій, навіть у конфліктній, ситуації. Отже, системна ментальна праця сприяє формуванню почуття міри та самовладання, вмінню виокремлювати головне від другорядного із сукупності комунікативних ситуацій та контактів, спонукає його до подальшого розвитку творчого позитивного, логічного, конструктивного мислення.

Забезпечення ефективності подальшого процесу особистісно-професійного  самовдосконалення передбачає підвищення вимог до творення ідеалу, до якого прагне педагог як суб’єкт самопізнавальної діяльності. Спостереження переконують, що до самопізнання байдужі переважно ті, у кого немає чіткої життєвої мети або свідомо сформованого ідеалу. Тому формування ідеалу на стійких моральних засадах: миру, порядку, добра, людяності, віри, мудрості, любові є першочерговим завданням для розумно мислячого педагога сучасності. «Самовиховання потребує дуже важливого, могутнього стимулу – почуття власної гідності, поваги до самого себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина звикла до грубості й реагує тільки на «сильне» слово, окрик, примус. За самою суттю своєю, самовиховання передбачає віру людини в людину, звертання до честі й гідності особистості» [6, с. 602].

За результатами ретроспективного аналізу трансформації уявлень про самопізнання і самовдосконалення, можна стверджувати, що такий процес є трудомістким, кропітким, тривалим, але настільки ж і привабливим, оскільки коли педагог як суб’єкт самопізнавальної діяльності рішуче поринає у свій внутрішній світ, бачить власні недоліки й намагається їх подолати, то результати такої праці приносять йому незрівнянне задоволення, віру у власні сили, загартовують прагнення до нових «акме» звершень.

Відповідно до логіки дослідження, враховуючи загальні закономірності освітнього процесу та спираючись на авторський досвід самопізнання, самопізнавальну діяльність можна умовно диференціювати на кілька етапів.

На першому етапі формується свідоме ставлення до самопізнання, усвідомлюються основні спонукальні мотиви до особистісно-професійного самовдосконалення. Насамперед виникає розуміння, що якість набутих знань, професійних досягнень, рівень комунікативної культури залежать, більшою мірою, від системної роботи над собою. На цьому етапі перешкодою в досягненні означеної мети може стати страх побачити себе недосконалим, не таким, яким звик бачити себе подумки.

На другому етапі формується стійке прагнення до самовдосконалення. Цей етап кваліфікується як усвідомлення ідеалу, до якого потрібно прагнути і який варто наслідувати, але, як свідчить досвід, не сліпо гнатися за примарами чужих досягнень, а відповідно до своїх можливостей і здібностей формувати в собі кращі риси гуманіста, фахівця,  громадянина. На цьому етапі бажано не розгубити власних досягнень, навчитися порівнювати себе із собою: яким був учора, місяць, рік тому за якістю миролюбності, правдивості, вдячності, відповідальності.

Третій етап характеризується системною роботою над собою, реалізацією набутих знань, зокрема про себе, у повсякденній діяльності, впровадженню педагогічної системи самопізнання і особистісно-професійного самовдосконалення у педагогічну практику. Такий процес реалізується в різноманітних видах діяльності та виявляється безпосередньо у повсякденних поліфункціональних комунікаціях, що зумовлені причинно-наслідковими зв’язками в соціально-побутовій, суспільно-громадській та культурно-просвітницькій сферах життя. Досвід засвідчує, що на цьому етапі слід дотримуватися чіткого й неухильного самоконтролю за результатами прийнятих і втілених рішень, що сприяють подальшому розвитку ментальної самостійності, самодисципліни, ініціативи.

Четвертий етап передбачає розуміння та усвідомлення педагогом як суб’єктом самопізнавальної діяльності природи «зла у добрі» й «добра у злі» та з’ясування свого ставлення до цих категорій. Досвід самопізнання переконує, що такий підхід сприяє запобіганню конфліктам, прийняттю необґрунтованих  рішень в стані непримиренності, роздратування, обурення, формує вміння знаходити частину своєї провини та виправдати іншого у напружених міжособистісних комунікаціях.

П’ятий етап сприяє створенню умов для розвитку позитивного, логічного, конструктивного, проектного мислення, досягнення рівня уніфікованого самоаналізу бажань, емоцій, думок та об’єктивації самооцінки дій у поліфункціональних педагогічних комунікаціях.

Організація самопізнавальної діяльності, як підкреслювалось вище, реалізуються за двома взаємообумовленими напрямами: самопізнання та самовдосконалення, у формі спеціальних прийомів роботи над собою:

  1. Прийом подолання сумніву, суть якого полягає в тому, що в певній конкретній ситуації необхідно знайти переконливі аргументи за допомогою яких з’ясовується, доцільність зробленого вчинку. Запорукою успіху, на наш погляд, стане високий рівень миролюбності й правдивості у стосунках з іншими і насамперед наодинці із собою. Прийняття конкретних рішень, втілення їх у повсякденних комунікативних ситуаціях і контактах, дадуть змогу подолати сумніви, коливання, невпевненість, підозрілість, сформувати риси впевненої, рішучої, мужньої людини, здатної відстоювати власну життєву позицію та поважати думку колег.
  2. Прийом подолання страху застосовується з метою формування стійкості перед труднощами, невпевненості у власних силах, нерішучості. Щоб подолати в собі страх, слід насамперед відверто з’ясувати для себе: «Чого саме я боюся: втратити життя чи здоров’я; бути позбавленим матеріального достатку чи улюбленої справи, загубити свою самобутність чи честь?». Відповіді на ці запитання дозволяють з’ясувати причини виникнення страху і трансформувати його в протилежні відчуття: обережність, сміливість, героїзм.
  3. Прийом подолання самомилування. Слід зауважити, що робити це необхідно щиро, уникаючи лицемірства та хитрощів, так, щоб не дати собі змоги самовиправдатися та вдатися до самовибачення, свідомо трансформувати в собі негативні риси, такі як марнославство, зарозумілість, самопрощення, самомилування, унаслідок чого формується здатність об’єктивно оцінювати себе в будь-якій комунікативній ситуації, вміння надавати дієвої підтримки тому, хто її потребує і звертається за допомогою.
  4. Прийом подолання саможаління, який ефективно діє в разі виникнення розгубленості, зневіри у власних силах щодо вирішення проблем, у неприхованих стражданнях. Ключовою формулою у трансформації нудьги, жалю до себе, докорів сумління, на наш погляд, може бути відомий вислів «І це минеться», що дасть змогу повернутися до улюбленої справи, зацікавитися новим спрямуванням своєї діяльності чи докласти зусиль для отримання нових знань, а отже перейти на більш високий професійний та комунікативний рівень педагогічної взаємодії.
  5. Прийом об’єктивної самооцінки, якому належить вирішальна роль у самопізнанні. Він передбачає вміння аналізувати свої вчинки, слова, бажання, емоції, думки, прагнення та почуття і об’єктивно оцінювати їх: «швидше погано, ніж добре» чи «швидше добре, ніж погано» вчинив у конкретній ситуації, а також робити обґрунтований висновок: як саме слід було сказати, зробити, подумати, щоб не створити комунікативної напруги. Показником об’єктивної самооцінки є внутрішня адекватна реакція на подію (сумління, самовладання): спокійне і радісне відчуття – свідчення правильних дій; хвилювання чи обурення – ознаки помилок. Системний самоаналіз дисциплінує і сприяє запобіганню складних ситуацій, конфліктів тощо, формує довіру та повагу до іншого.

Логічним продовженням етапу самопізнання є етап особистісно-професійного самовдосконалення, духовно-моральною настановою якого може слугувати відома формула: «краще – ворог хорошого». Етап самовдосконалення включає наступні прийоми:

  1. Прийом «ідеал моральності», що полягає у розробці власного морального кодексу, якого слід неухильно дотримуватися. Це індивідуальні правила поведінки, які базуються на знанні статусних прав, привчають до сумлінного виконання своїх обов’язків і відповідають загальнолюдським вартостям: моральним, громадянським та соціальним, орієнтують суб’єкта як моральну особистість сучасності.
  2. Прийом «планування», який передбачає складання плану самозобов’язань на тиждень, місяць, рік залежно від свідомо сформульованих мети та завдань, а також з’ясування обсягу роботи щодо конкретних зобов’язань, визначення терміну їх виконання, залучення сил і засобів, необхідних для реалізації того чи іншого пункту плану й аналіз можливостей для доцільного їх виконання. Така практика, як засвідчує досвід, розвиває відповідальність, дисциплінованість, працелюбність та допомагає обрати індивідуальний ритм самопізнання і особистісно-професійного самовдосконалення, формуючи ознаки високого рівня комунікативної педагогічної культури.
  3. Прийом «дзеркального відображення», в основі якого лежить здатність до спостереження та самоспостереження. Для виконання цих умов необхідно пам’ятати і застосовувати правило дзеркального відображення як позитивних, так і негативних виявів власної поведінки в діях і словах іншої людини. Спостереження засвідчують, що у більшій мірі, це стосується випадків, коли виникає неадекватна реакція у комунікативних ситуаціях і контактах: роздратування, збудження, обурення. Нестійкий емоційний стан свідчить про те, що в діях опонента, як у дзеркалі, відображаються глибоко приховані власні вади, які необхідно зрозуміти, усвідомити та невідкладно трансформувати в протилежне. Отже, здатність бачити в інших, як у дзеркалі, те, що розвинене в самому собі (і добре, і погане), допомагає позбутися негативних якостей, примножити чесноти і пробачати недосконалість оточуючих.
  4. Прийоми «сумірності власних сил і можливостей», що передбачає щоденне планування діяльності на наступний день. Вважаємо за доцільне підкреслити, що заплановані справи повинні бути посильні та доцільні, щоб запобігти розчаруванню через нереалізовані бажання та уникнути докорів сумління від необґрунтовано обраної мети та можливостей для її втілення. Труднощі дня повинні трансформуватися в приємний обов’язок, це може статися завдяки набуттю нових знань та оволодінню ними на практиці під час оцінювання особистих бажань, емоцій, думок та дій. Такий підхід дасть змогу реально оцінювати працю інших, виплекати повагу та визнання досягнень будь-кого.
  5. Прийом «магнітного тяжіння». Він передбачає неупереджене ставлення один до одного, щирість і відвертість у взаєминах та особливу вимогливість в об’єктивації самооцінки. Ідеться передусім про визнання рівних прав для кожного в загальнолюдському сенсі, що передбачає толерантність, взаєморозуміння, взаємоповагу та взаємовідповідальність і базується на вмінні виявити до іншого увагу, спостережливість та співпереживання, що дає змогу об’єктивно оцінити не тільки власні слова, дії, бажання, почуття, але й за аналогією оцінити іншого, запобігти образам і осудові та пам’ятати, що випадкові зустрічі не бувають.
  6. Прийом «відповідність створеному ідеалу». Критерієм досягнень особистості в самопізнанні і самовдосконаленні вважається перш за все відсутність образи як руйнівної сили у взаєминах. Тут необхідно пам’ятати правило: наскільки людина може образитися, настільки вона здатна образити іншого. Чим частіше виникає образа, тим більше негативних якостей така особа містить у собі. Саме тому на певні критичні зауваження виникає реакція обурення, роздратування, непримиренності. Образи виникають через різні причини, серед них найбільш частотними є: невміння слухати один одного, небажання поважати думку іншого, припущення, що сам не здатен на помилку, а також вияви заздрощів, ревнощів та надмірність бажань. Шлях подолання образ полягає в розумінні людської недосконалості (у тому числі власної), в опануванні здатності бачити одну й ту ж річ, проблему, явище, під різним кутом зору, із різних позицій, формуванні почуття міри. Це відбувається внаслідок того, що одні можуть бачити причину, а інші – лише наслідки певних дій.

Запорукою успіху в пізнанні себе буде наполеглива, невтомна праця над собою, невичерпна зацікавленість та стійке прагнення до змін на краще. Уміння працювати допоможе подолати багато сходинок на шляху до пізнання свого індивідуального ресурсу сил. «Стан душі – це стан внутрішнього світу,  світу думок, мрій, бажань. Від того, які думки, залежать дії, від якості думок залежить прожитий день, рік, життя кожного» [4]. Саме культура мислення як складова внутрішньої культури визначає рівень розвитку моральності, обізнаності щодо законів духовності, усвідомлення суб’єктом педагогічної діяльності комунікативних правил і норм, уміння пробачати, співчувати й безкорисливо допомагати.

Уміння пробачити виникає внаслідок об’єктивації самооцінки вчинків, слів, намірів і прагнень. Періодичне тестування себе запитаннями: «Куди рухаєшся: в еволюцію чи інволюцію?» – допоможе втриматися на досягнутому, просуваючись у напрямі, зорієнтованому на правдивість, щирість, відвертість. Перехід мислення з егоїстичного «я» на безкорисливе «вони», надає педагогу можливість побачити й реально оцінити досягнення учасників освітнього процесу, динаміку їхнього зростання й відверто визнати ті найкращі риси, які хотів би розвинути в собі. Вихованці, в свою чергу, здобувають позитивний досвід терпіння, розуміння, прощення – якостей, які генерує у своїй діяльності розумно мислячий педагог, і як наслідок уможливлюється підвищення рівня комунікативної культури [3]. Процес цей супроводжується поступовим зниженням потреби в очікуваних нагородах і заохоченнях, при цьому власне марнославство трансформується поетапно в радість за успіхи іншого.

Формування культури мислення є багатогранною працею, що потребує сил, знань і наполегливості в просуванні по обраному шляху. «Лише подолавши сумніви наполегливістю, страх – силою волі, гординю – смиренністю в повному самовладанні, страждання – терпимістю і розумінням, можна досягнути заповітних воріт Країни Знань» [5]. Здобуті внаслідок особистого практичного досвіду знання активізують потенціальні можливості, реалізуючись у зміцненні вольового, емоційного, ментального імунітету, вмінні чітко окреслювати мету та приймати доцільні рішення, обирати ефективні технології для розв’язання педагогічних проблем та формулювати обґрунтовані професійно-значущі висновки, демонструючи в повсякденності високий рівень комунікативної культури.

Отже, системне самопізнання, що базується на принципах гуманізму, честі, справедливості, закладає основу свідомого особистісно-професійного самовдосконалення суб’єкта педагогічної діяльності, спрямовуючи його зусилля на збереження і примноження культурних цінностей нації, народу, людства, формуючи на підставі кращих його досягнень норму міжособистісних, професійних, соціальних і суспільних комунікацій, у відповідності до викликів сучасності.

 

Литература

  1. Бех І. Д. Виховання особистості : У 2-х кн. Кн. 1. Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. – К. : Либідь, 2003. – 280 с
  2. ГалузинськийВ. М. Основи педагогіки та психології вищої школи в Україні / В. М. Галузинський, М. Б. Євтух. – К. : ІНТЕЛ, 1995. – 168 с.
  3. Євтух М. Б. Культура взаємин / М. Б. Євтух, Т. В Черкашина : підручник. – 3-тє вид., переробл. і доп. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2012. – 340 с.
  4. Пиньковская Э. А. Серия книг «Спаси и сохрани». Том 1. «Кто ты?». – Черкассы : Издатель Чабаненко Ю. А., 2011. – 814 с.
  5. Пиньковская Э. А. Серия книг «Спаси и сохрани». Том 2. «Эгология». – Черкассы : Издатель Чабаненко Ю. А., 2012. – 438с + 3 таблицы.
  6. СухомлинськийВ.О. Вибрані твори : в 5 т. / В. О. Сухомлинський. – К. : Рад. школа, 1976 – 1977. – Т. 2. – 1976. – 670 с.
  7. Шевченко Г.П., Євтух М.Б. та ін. Словник-хрестоматія педагогічних понять: навчальний посібник. – Луганськ, 2004. – 271 с.

 

 

PERSONAL AND PROFESSIONAL SELF SUBJECT OF PEDAGOGICAL ON THE BASIS OF SELF

 

.

 The formation of internal culture, where the part of it is the culture of desires, culture of emotions, feelings and thoughts, becomes  possible if there is the self-restriction and inner readiness of a subject of pedagogical activity to the to the knowledge of its potential possibilities and purposeful formation of mental capacity.

 

Key words: self-knowledge, personal and professional self-improvement, personal resource forces, mental immunity.

 

 

Cherkashina Tatiana, doctor of pedagogical sciences, professor of pedagogy and educational management KNZ "Cherkassy Regional Institute of Postgraduate Education teaching staff Cherkasy Regional Council",Ukraine

Address: Regional Institute  of Postgraduate Education of teachers, 18000, Ukraine, Cherkasy, st. Bidgoshchskaja. 38/1

Tel: +38 067 478 89 65

E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.;