Овчаренко Ольга Василівна, 

кандидат психологічних наук,

доцент кафедри психології комунального

навчального закладу «Черкаський

обласний інститут післядипломної освіти

педагогічних  працівників Черкаської обласної ради»

 

В наш час перед практичними психологами постає задача оптимізувати психічний стан кожної особистості та суспільства в цілому з метою нівелювання агресивних тенденцій. Реалізація указаних завдань визначена Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)». Інтерес до питання походження агресії, механізмів агресивних дій, шляхів попередження випадків насилля простежується у працях більшості видатних філософів та психологів усіх епох. Зокрема, у період Античності добро і зло вивчалось крізь призму розуміння дуалістичної суті людини (Гіпократ, Гален, Платон, Арістотель). В Середні віки набули поширення теоцентричні ідеї, згідно яких ключовими стали феномен гріхопадіння та необхідність духовного розвитку людини (Тертуліан, Аврелій Августин, Никифор, Кирило Туровський). В епоху Відродження вивчались причини людської злочинності та аналізувались суспільні фактори, що її породжували (Пєтро Помпонацці, Еразм Роттердамський, Томас Мор). В Новий час розвивались ідеї педагогічного та соціального спрямування з метою регуляції моральної поведінки індивіда чи групи (Жан Піаже, Девід Дюркгейм, Адольф Кетле та ін).

Питання агресії викликає великий інтерес в умовах сучасності. Такі прояви агресії як ворожість, ненависть, цькування, ігнорування, соціальна ізоляція, насилля, маніпуляція характеризуються руйнівною силою та негативно позначаються на психічному здоров’ї кожної людини. Агресія виражається не лише на поведінковому рівні, а на енергетичному та мотиваційному, що розкриває необхідність вивчення феномену агресії в цілісності з урахуванням свідомих мотивів та неусвідомлюваних тенденцій, що породжують агресивні дії.

Розкриття сутності поняття «агресія» передбачає звернення до філософських словників, в яких вказано: «Агресія (від лат. aggredior) – у філософії поняття, що позначає гранично насильницькі акти суб’єктів (сторін) взаємодії» [17, с. 11]. Поряд з поняттям «агресія» подано тлумачення поняття «агресивність», що визначається як будь-яка дія, що полягає в нанесенні шкоди. Оскільки у філософії явище агресії трактується як насильницькі акти, вважаємо за доцільне проаналізувати поняття «насилля». Насилля визначається як «суспільне відношення, в ході якого одні індивіди (групи людей) шляхом зовнішнього примусу, що представляє загрозу для життя, підкорюють собі інших, їх здібності, виробничі сили, власність» [16, с. 349]. Отже, зазначене вище дає підстави вказати, що агресія є загальним поняттям, що містить в собі елементи насилля та знаходить вираження в агресивності.

В співставленні з філософським тлумаченням окресленого питання, у психологічних словниках агресія – це «індивідуальні або колективні дії чи поведінка, спрямовані на нанесення фізичної чи психологічно шкоди або на знищення іншої людини чи групи» [7, с. 12]; «цілеспрямована деструктивна поведінка людини, яка суперечить суспільно-встановленим нормам і завдає іншим фізичної шкоди чи спричиняє психологічний дискомфорт (напруженість, пригніченість, страх тощо)» [12, с. 10]. Разом з цим, агресивність тлумачиться як «стійка риса особистості – готовність до агресивної поведінки» [7, с. 11]; «ситуативний стан, який характеризується афективними спалахами гніву чи злоби та імпульсивними проявами поведінки» [12, с. 10]. Як бачимо, у психологічних словниках поняття «агресія» розуміється у зв’язку з індивідуально-психологічними характеристиками суб’єкта: деструктивність, імпульсивність, озлобленість, тощо.

Агресія як явище вивчалась представниками різних психологічних шкіл та напрямів. Так, психоаналітики (М. Кляйн, А. Фрейд, З. Фрейд, К. Хорні та ін.) акцентували увагу на агресивній енергії (танатос) поряд з життєстверджувальною силою психіки (лібідо). Вчені описували агресивні тенденції як вроджені інстинктивні утворення, що можуть бути спрямовані всередину (аутоагресія, самопокарання, суїцид) чи назовні (насилля, тероризм). Зокрема, З. Фрейд пише: «Агресія, що не знайшла виходу, може обернутися для людини тяжким ушкодженням; все виглядає так, ніби для того, щоб не зруйнувати самого себе, необхідно зруйнувати інше і інших, і цим самим уберегти себе від саморуйнування» [19, с. 197]. І далі: «… приреченням культури протистоїть природній первинний позив людської агресивності, ворожості кожного до всіх і всіх до одного» [20, с. 226]. Тобто, агресія є першопочатково закладеною енергією психіки, активною формою вираження, що слугує розвитку.

Засновниця дитячого психоаналізу та донька З. Фрейда Анна Фрейд [18] розглядала агресію як природний інстинкт виживання, що становить необхідну адаптивну силу дитини. В процесі соціалізації агресивні імпульси маскуються завдяки захисним механізмам психіки (витіснення, заперечення, інкроеція, ідентифікація, регресія, сублімація, та ін.). Сублімація є найконструктивнішим захисним механізмом та визначається як здатність психіки переорієнтувати психічну енергію з непродуктивних цілей на соціально-визнані, завдяки чому формується наукове пізнання, дослідницький інтерес, художня творчість. Зростання випадків агресії у дитини, некерованість поведінки, нестримність у досягненні бажаного, а також неможливість адаптуватись до умов шкільного навчання – все це критерії затримки розвитку лібідного аспекту психіки, що породжені ранньою розлукою із мамою, втратою емоційного зв’язку, фрустрацією базових потреб, тощо. Тому А. Фрейд наполягала на вагомості катарсису (розрядки) агресивних імпульсів дитини в ранньому віці. Неможливість вивільнення агресивних імпульсів дитини призводить до зростання психічної напруги, що в результаті знаходять вияв у руйнівних вчинках в дорослому житті. Вивчення психоаналітиками захисних механізмів психіки посприяло розвитку ідей про важливість різноманітних видів гурткової роботи у вихованні дітей різного віку.

Американський психоаналітик К. Хорні [22], спираючись на багаторічний клінічний досвід, показує зв'язок агресивних потягів з невротичними механізмами психіки, зі страхами, фрустрацією, прагненням до влади, гординею та наголошує на різноманітті форм і наслідків людської агресії. Дослідниця твердить: «У людини залишається, по суті, єдиний вибір: страждати самій чи руйнувати себе або примушувати страждати інших і руйнувати їх. Ці потяги можна пом’якшити, поставити під контроль, але в кінцевому наслідку вони неодмінні» [22, с. 393].

Засновниця теорії «об’єктних відношень» М. Кляйн [8] вказала, що агресивні імпульси дитини породжені станами напруги та фрустрацією, які виникають у зв’язку із первинною взаємодією немовляти з матір’ю. Надмірні деструктивні імпульси психіки, які знаходять вираження в жадібності, заздрості, агресивності, призводять до того, що немовля викривляє та перебільшує роль фруструючих факторів. Як наслідок, посилюється внутрішня тривога, що породжує агресивні дії. Варто зазначити, що на сьогодні сучасні вчені не дійшли згоди відносно трактування ролі фрустрації у походженні агресії: незадоволення в досягненні мети лише частково може провокувати агресію поряд з іншими психічними станами та актами.

Неофрейдист Е. Фромм [21] звертається до поняття «деструктивність» для пояснення суті руйнівної енергії психіки особистості. На його думку, деструктивність є активною формою відчуженості та результатом блокування продуктивності. Відносно згубної ролі деструктивних сил Е. Фромм пише: «…це енергія «непрожитого» життя, що трансформована в енергію руйнування дійсного життя» [21, с. 131]. Вчений обґрунтовує пропорційну залежність ступеня деструктивності та ступеня блокування розвитку здібностей людини. Механізм появи деструктивної енергії полягає в наявності перепон до творчого розвитку особистості. Серед таких перепон Е. Фромм описує блокування енергії в ситуації спонтанного прояву людських почуттів, емоцій, фізичних та інтелектуальних здібностей, втрати можливостей.

Представники гуманістичного напряму (А. Маслоу, Г. Олпорт та ін.) не заперечували інстинктивне походження агресивних потягів, проте акцентували дослідницьку увагу на духовній складовій особистості людини. Зокрема, А. Маслоу [9] вказав, що початки агресії є в кожної людини, а подолання її проявів свідчить про психологічну зрілість особистості. Відповідно, прояви садизму, жорстокості, озлобленості властиві невротичним, не розвинутим індивідам. З досягненням самоактуалізації та внутрішньої свободи особистість набуває нових («здорових») форм вираження агресії: протистояння пригніченню, відстоювання справедливості, самоствердження.

Представник американської психології Г. Олпорт [11] наводить наступні твердження в поясненні феномену агресії: агресія породжує агресію; агресія є звичкою; агресія і ненависть є реактивним протестом; особиста агресивність існує у великих кількостях в опосередкованих формах. Дослідник виступав проти односторонності в трактуванні феномену агресії, припускаючи генетичний характер її походження та нестабільність особистості в проявах надмірної агресивності чи максимальної дружелюбності.    

З позиції індивідуальної психології А. Адлера [1] головне джерело агресивної поведінки лежить в могутньому прагненні досягти переваги і досконалості, яка розвивається у відповідь на почуття меншовартості. А. Адлер наполягав на існуванні потенціалу агресії, який набуває вираження через компенсаційні механізми психіки, зокрема, через ствердження влади над іншими людьми. Завдяки проявам агресивності людина реалізовує свої егоїстичні інтереси. Ідея про роль природнього потенціалу агресії людини відображена у наступній цитаті видатного психолога: «Психічна діяльність – це комплекс агресивних і захисних механізмів, кінцеве призначення яких – гарантувати продовження існування даного організму і дати йому можливість безпечного розвитку» [1, с. 20].

Фактори виникнення агресії пов’язані з віковими особливостями розвитку індивіда, формами вираження агресії та інтрапсихічними механізмами. У психологічному словнику йдеться про такі мотиви агресії – відреагування дискомфорту, стану стресу, фрустрації, досягнення цілей, самоствердження [12].

Американський психолог Л. Берковіц [4], аналізуючи поняття «емоційна агресія», її складовими називає імпульсивність, збудження, необдуманість дій та їх наслідків. На думку вченого, цілями емоційної агресії слугує прагнення самоствердження, збереження «Я-концепції», підвищення власного соціального статусу чи потреба відстояти ті моральні принципи, які індивід вважає вірними. Серед механізмів, які впливають на формування агресивних дій у дітей Л. Берковіц виділяє: закріплення агресивної поведінки, моделювання як відтворення агресивних вчинків дорослих, негативне підкріплення агресії як форми досягнення цілей, фрустрація дитячих потреб, емоційне зараження як імітація популяризованих у засобах масової інформації (ЗМІ) форм насилля.

Аронсон Е. [2], окреслюючи мотиви агресивної поведінки, називає її прояви самоціллю (ворожа агресія) або засобом для досягнення цілей (інструментальна агресія). Він визначає агресивний вчинок як поведінку, що спрямована на вчинення шкоди та болю іншим. Автор виділяє такі фактори появи агресії: фрустрація, соціальне научіння, ситуативні фактори, елементи насилля в суспільстві. Зокрема, вчений доводить, що пропаганда агресивних дій певного соціуму породжує зростання випадків агресії в ньому.

У книзі психолога Ж. Готфруа [6] описані біологічні та соціальні чинники походження агресії. До біологічних належить діяльність лімбічної системи мозку, що викликає автоматизовані агресивні реакції людини в той час, як кора головного мозку бере участь у контролі агресивних проявів. Щодо соціальних факторів, значна роль належить умовам виховання та наслідуванню жорстоких сцен з кінофільмів. Окрім цього, Ж. Готфруа зазначає, що 96 % дітей, які зазнавали фізичних покарань від агресивних батьків, теж характеризуються високим рівнем агресивності.

В руслі дитячої психології В. С. Мухіна [10] описує вагомість таких чинників розвитку агресивних дій як соціальні стереотипи та дитячі ігри. Дослідниця наголошує на тому, що саме дорослі люди формують смак насилля у дітей, залучаючи їх до агресивних ігор чи пропонуючи дітям агресивні іграшки. Зокрема, якщо в соціумі домінує стереотип щодо чоловічої агресивності, то агресія в поведінці хлопців опосередковано заохочується: «усі хлопці б’ються», «хлопець повинен вміти фізично захищатись» і т.д. Відносно дитячих ігор Мухіна В. С. пише: «…створюються багаточисленні набори кімнат жахів, маленькі гільйотини, електричні стільці з ляльками-жертвами. Такі іграшки призначені ніби для того, щоб допомогти дитині викорінити «вроджену» агресивність. Проте дозволені вправи дитини в насиллі, хоча б і в ігровій формі, можуть сформувати холодну відчуженість, зняти людське табу на життя і особистий простір людини, сформувати відношення до іншої людини як до безособистісної, безціннісної істоти» [10, с. 130].

Аналізуючи випадки агресивної поведінки серед підлітків, Бодальов О. О. [14] наводить такі експериментальні дані: у хлопців підліткового віку переважає фізична та вербальна агресія; у дівчат підліткового віку переважає аутоагресія; у агресивних старшокласників переважає ієрархія цінностей, в основі якої потреба в любові та визнанні; агресивні школярі виявляють високі показники конфліктності. Науковець твердить, що агресивні дії у підлітковому віці мотивовані, перш за все, потребою у визнанні та позитивному емоційному підкріпленні. Виходячи із отриманих даних, Бодальов О. О. описує такі причини агресивної поведінки школярів: соціально-економічні зміни, особливості культури мегаполісів, інформаційна перенавантаженість, сімейні кризи, потік насилля через демонстрацію жорстоких сцен в ЗМІ, невідповідність декларованих норм поведінки та реалій життя.

За даними гендерної психології відмінності агресивної поведінки у хлопців та дівчат полягають не в силі вираження, а за намірами агресора. Зокрема, Т. В. Бендас [3] описує пряму та приховану форми агресії та відповідні їм мотиви. Так, хлопцям властиві прояви прямої агресії на фізичному, вербальному чи невербальному рівнях як форми домінантності. Дівчата схильні більшою мірою до проявів прихованої форми агресії на фізичному, вербальному чи невербальному рівнях з метою встановлення бажаних міжособистісних зв’язків. Відповідно, серед основних факторів, які породжують агресію у представників обох статей розглядаються біологічний (гормональний фон, потреба в домінантності) та соціальний (гендерні стереотипи, норми культури).

Сухарєв В. О. [15] визначає мотиви агресивної поведінки відповідно до форм агресії: захисна та деструктивна. Захисна агресія трактується дослідником як така, що спрямована на відстоювання особистих інтересів, самоствердження, збереження життя, примноження сил. Деструктивна агресія характеризується прагненням людини до влади, садизмом та намірами нанести біль і страждання іншим індивідам. На думку вченого, агресивна людина діє агресивно в силу закріплених програм, які змушують до агресивності. Тому Сухарєв В. О. наголошує, що у подоланні агресивних вчинків провідними є такі процеси як самовдосконалення та пізнання власних психічних механізмів, що породжують агресивні дії.

Український психолог і науковець Яценко Т. С. [5] описує такі фактори прояву агресії: невиправдане сприйняття потенційної «загрози»; помста та очікування помсти; уявне задоволення результатом агресії; страх перед іншими; самооцінка, що заснована на почутті меншовартості. Дослідниця твердить, що деструктивні тенденції психіки, пов’язані з агресією, не усвідомлюються людиною, оскільки детерміновані особистісної проблемою індивіда. Разом з цим, агресивні імпульси містять значний потенціал енергії, що потребує вираження. Т. С. Яценко пише: «Агресія є архаїчною формою страху, а також формою захисту від страху, формою самовираження, що простежується у бажанні підкорити собі інших або домінувати над ними» [5, с. 48]. В основі агресивних вчинків – прагнення відчути силу, ствердити ідеалізоване «Я», реалізувати умовні цінності. Науковець вважає, що агресія провокується соціальними установками, які створюють підґрунтя для агресивних дій. На основі багаторічного досвіду практичної психології Т. С. Яценко доводить замаскованість агресії, її зв'язок з інфантильністю, що знаходить вираження в індивідуалізованих формах: дискредитація чи зневага іншого, прояв почуття власності, сарказм, іронія, гумор, докір, погроза, та інші. Дослідниця підсумовує: «Акцентовано увагу на недопустимості виховання в сім’ї, побудованого на посиленні тривоги дитини, залякуванні, актуалізації тривоги (наприклад, «помру», «піду», «покину», «здам в дитячий будинок» і т.д.). Це прямий шлях до накопичення в психіці страхів, а значить, і потенційної агресивності, яка з часом буде спрямована на кривдника (нерідко на тих самих батьків)» [5, с. 260]. Саме суворість виховних дій, що спрямовувались на стримування дитячої агресивності, лише посилює особистісну агресивність.

Американський психолог М. Розенберг [13] наводить дані, згідно яких встановлена кореляція між частотою використання оцінних суджень та випадків насилля. На думку дослідника, саме сприйняття іншої людини як «поганої» є фактором розвитку агресії в цілому: «Коріння багатьох (якщо не усіх) форм насилля – вербального, психологічного або фізичного, будь то в сім’ї, племені чи державі – це спосіб мислення, який шукає причину конфлікту в неправильності суперника» [13, с. 42]. М. Розенберг пише, що в культурах, в яких простежується орієнтація на потреби кожного індивіда, випадків насилля значно менше. Одним із шляхів попередження агресивних явищ в суспільстві науковець вважає розвиток емпатії як критерія ненасильницької взаємодії.

Отже, ми виявили, що агресія є деструктивною формою поведінки особистості, яка містить такі характеристики: вроджена або набута форми, усвідомлюваний чи неусвідомлюваний характер агресивних дій, відкритий чи опосередкований типи вияву, детермінованість сукупністю біологічних та соціальних факторів. Найбільш поширеними соціальними факторами появи агресії вчені визначають популяризацію сцен насилля засобами масової інформації, випадки агресії в родині, культурні стереотипи. Серед ситуативних чинників, які породжують агресивність особистості виділені стрес, емоційне зараження, фрустрація, імпульсивність, емоційний дискомфорт, суперечність між очікуваннями та реальними можливостями людини. На закріплення агресивних форм поведінки дітей впливають психічні механізми наслідування, научіння, фрустрація потреба в любові та визнанні, потреба в самоствердженні, негативне підкріплення. Серед шляхів подолання агресії в соціумі можна виділити такі: виховання взаємоповаги та взаємопідтримки, орієнтація на партнерський стиль взаємодії, врахування спільності інтересів, розвиток емпатії, підтримка ініціативи та внутрішньої свободи особистості, формування психологічної грамотності батьків, створення умов психологічної захищеності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Адлер А. Понять природу человека / А. Адлер. – Гуманитарное агентство «Академпроэкт», СПб., 1997. – 254 с.
  2. Аронсон Э. Общественное животное. Введение в социальную психологию / Э. Аронсон; пер. с англ. – М., 1998. – 517 с.
  3. Бендас Т. В. Гендерная психология: Уч. пособ. / Т. В. Бендас. – СПб.: Питер, 2006. – 431 с.
  4. Берковиц Л. Агрессия. Причины, последствия и контроль / Л. Берковиц; пер. Л. Ордановская. – Изд-во: Прайм-Еврознак, 2007. – 512 с.
  5. Глубинная психология. Агрессия: психодинамическая теория и феноменология: [Монография] / Т. С. Яценко, А. В. Глузман, А. Э. Мелоян, Л. Г. Туз; Под ред. Т. С. Яценко. – К.: Вища школа-ХХІ, 2010. – 271 с.
  6. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2-х т. Т. 1 / Ж. Годфруа; пер. с франц. – М.: Мир, 1992. – 496 с.
  7. Головин С. Ю. Словарь психолога-практика / С. Ю. Головин. – 2-е изд., перераб. и доп. – Мн.: Харвест, 2007. – 976 с.
  8. Кляйн М. Зависть и благодарность. Исследование бессознательных источников / М. Кляйн; пер. с англ. – СПб.: Б.С.К., 1997. – 96 с.
  9. Маслоу А. Дальние пределы человеческой психики / А. Маслоу; пер. с англ. А. М. Татлыбаевой. Научн. ред., вступ. статья и коммент. Н. Н. Акулиной. – СПб.: Евразия,1999. – 432 с.
  10. Мухина В. С. Детская психология: Учеб. для студентов пед. ин-тов / В. С. Мухиа; под ред. Л. А.Венгера. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1985. – 272 с.
  11. Олпорт Г. Становление личности: Избранные труды / Г. Олпорт. – М.: Смысл, 2002. – 462 с.
  12. Психологічна енциклопедія / Автор-упорядник О. М. Степанов. – К: «Академвидав», 2006.– 424 с.
  13. Розенберг М. Ненасильственное общение: Язык жизни / М. Розенберг; пер. с англ. – М.: ООО Книжное изд-во «София», 2018. – 288 с.
  14. Смысл жизни и акме: 10 лет поиска: В 2 ч. / Под ред. А.А. Бодалева, Г.А. Вайзер, Н.А. Карповой, В.Э.Чуковского. – Часть 1. – М.: Смысл, 2004. – 328 с.
  15. Сухарев В. А. Психология добра и зла / В. А. Сухарев. – Д.: Сталкер, 1998. – 416 с.
  16. Философский словарь / Под ред. И. Т. Фролова. – 7-е изд., перераб. и доп. – М.: Республика, 2001. – 719 с.
  17. Філософський енциклопедичний словник / за ред. В. І. Шинкарук. – К.: Абрис, 2002. – 751 с.
  18. Фрейд А. Психопатологии детства / А. Фрейд; пер. с нем. – М.: Издательский дом NOTA BENE, 2000. – 224 с.
  19. Фрейд З. Интерес к психоанализу: Сборник / З. Фрейд; пер. с нем. – Минск: «Попурри», 2009. – 592 с.
  20. Фрейд З. По ту сторону принципа наслаждения. Тотем и табу. «Я» и «Оно». Неудовлетворенность культурой / З. Фрейд; пер. с нем. – Харьков: Книжный клуб «Клуб семейного досуга», 2012. – 480 с.,
  21. Фромм Э. Человек для самого себя / Э. Фромм; пер. с англ. – М.: АСТ: АСТ МОСКВА, 2010. – 350 с.
  22. Хорни К. Невроз и рост личности. Борьба за самореализацию / К. Хорни; пер.с англ. Е. И. Замфир. – М.: Академический Проект, 2008. – 400 с.