Використання на уроці педагогічної технології: «Ситуація успіху».

Кагамлик Ірина Геннадіївна,

учитель англійської мови

Смілянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1

Смілянської міської ради

 Система вищої освіти в Україні формується як один з пріоритетних напрямів і ціннісних орієнтацій державності та суспільної свідомості.  Проблеми виховання, освіти, розвитку молодого покоління набувають  особливого значення, оскільки доля майбутнього людства більшою мірою  залежатиме від розвитку духовної і моральної сфери суспільства. Тому саме професійна педагогічна діяльність учителя як носія духовних цінностей, спадкоємця поколінь покликана сприяти утвердженню гуманної, демократичної особистості, здатної до саморозвитку, самореалізації своїх інтересів та обдаровань.

Розвиток системи вищої освіти вимагає від педагогічної науки й практики вивчення і впровадження сучасних технологій та нових методів навчання дітей та молоді. Інновації в педагогіці пов‘язані із загальними процесами у суспільстві, глобалізаційними та інтеграційними  процесами. Інноваційна діяльність в Україні передбачена Законом  України „Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні на  період до 2005 року‖ (2002), Державною програмою прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку на 2004-2009 роки.

Інновації в освіті є закономірним явищем, динамічним за характером і розвивальним за результатами, їх запровадження дозволяє вирішити суперечності між традиційною системою і потребами в якісно новій освіті. Сутнісною ознакою інновації є її здатність впливати на загальний рівень професійної діяльності педагога, розширювати інноваційне поле освітнього середовища у навчальному закладі, регіоні. Як системне утворення інновація характеризується інтегральними якостями: інноваційний процес, інноваційна діяльність, інноваційний потенціал, інноваційне середовище[1, c.14]

Джерелом інновації є цілеспрямований пошук ідеї з метою розв'язання суперечностей, її освоєння відбувається шляхом апробації в формі педагогічного експерименту або пілотного впровадження. Розвиток інновації залежить від того, наскільки соціально-психологічне середовище потребує нової ідеї. Подальше існування інновації пов'язане з переходом у стадію стабільною функціонування.

Отже, інновації в освіті – це процес творення, запровадження та поширення в освітній практиці нових ідей, засобів, педагогічних та управлінських технологій, у результаті яких підвищуються показники (рівні) досягнень структурних компонентів освіти, відбувається перехід системи до якісно іншого стану. Слово "інновація" має багатомірне значення, оскільки складається з двох форм: власне ідеї та процесу її практичної реалізації [2, с. 338-340].

Інновації класифікують за об'єктом впливу (педагогічні, соціально-психологічні, організаційно-управлінські), рівнем поширення (системно-методологічні та локально-технологічні) та інноваційним потенціалом нового (радикальні, модифікаційні, комбінаторні). За об'єктом впливу результатами педагогічних новацій є якісні зміни у навчанні та вихованні школярів. Упровадження інновацій спеціально-психологічної спрямованості сприяє покращенню мікроклімату в освітньому середовищі, формує високий рівень культури стосунків між суб'єктами навчально-виховного процесу. Інновації організаційно-управлінського типу забезпечують запровадження сучасних форм і методів управління, сприяють подоланню стереотипів консервативного стилю керівництва, формують нові партнерські відносини[1, c.15].

На сучасному етапі все очевиднішим стає те, що традиційна школа, орієнтована на передавання знань, умінь і навичок, не встигає за темпами їх нарощування. А значна частина знань, які освоюють діти, була здобута людством 200—400 років тому.

Сучасна школа недостатньо розвиває здібності, необхідні її випускникам для того, щоб самостійно самовизначитися у світі, приймати обґрунтовані рішення щодо свого майбутнього, бути активними і мобільними суб'єктами на ринку праці. Головними недоліками традиційної системи освіти є породжені нею невміння і небажання дітей вчитися, несформованість ціннісного ставлення до власного розвитку та освіти.

Подолання кризи сучасної освіти можливе завдяки інтенсивному реформуванню її відповідно до вимог часу, у процесі формування принципово нової системи загальної освіти, яка поступово замінюватиме традиційну.

Найзначущішою особливістю сучасної системи освіти є співіснування двох стратегій організації навчання — традиційної та інноваційної. Терміни «традиційне (нормативне) навчання» та «інноваційне навчання» запропоновані группою вчених у доповіді Римському клубу (1978), який звернув увагу світової наукової громадськості на неадекватність принципів традиційного навчання вимогам сучасного суспільства до особистості, її пізнавальних можливостей. Інноваційне навчання трактувалось у ній як процесі результат навчальної та освітньої діяльності, що стимулює новаторські зміни в культурі, соціальному середовищі. Воно орієнтоване на формування готовності особистості до динамічних змін у соціумі за рахунок розвитку здібностей до творчості, різноманітних форм мислення, а також здатності до співробітництва з іншими людьми.

Інноваційне (лат. іnnovatio — оновлення, зміна) навчання — зорієнтована на динамічні зміни в навколишньому світі навчальна та освітня діяльність, яка грунтується на розвитку різноманітних форм мислення, творчих здібностей, високих соціально-адаптаційних можливостей особистості. Специфічними особливостями інноваційного навчанняє його відкритість майбутньому, здатність до передбачення на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в оновлюваних ситуаціях.

Розвиток системи і змісту навчання в сучасному світі відбувається в контексті глобальних освітніх тенденцій (мегатенденцій), серед яких найпомітнішими є:

— масовий характер освіти та її неперервність як нова якість;

— значущість освіти для індивіда і суспільства;

— орієнтація на активнее освоєння людиною способів пізнавальної діяльності;

— адаптація освітнього процесу до запитів і потреб особистості;

— орієнтація навчання на особистість, забезпечення можливостей її саморозкриття.

Ці тенденції свідчать, що головною функцією освіти є розвиток людини. Освіта має забезпечити кожному, хто навчається, широкі можливості для здобуття таких умов розвитку та підготовки до життя:

— знань про людину, природу і суспільство, що сприяють формуванню наукової картини світу як основи світогляду та орієнтації у виборі сфери майбутньої практичної діяльності;

— досвіду комунікативної, розумової, емоційної, фізичної, трудової діяльності, що сприяє формуванню основних інтелектуальних, трудових, організаційних і гігієнічних умінь та навичок, необхідних у повсякденному житті для участі у суспільному  виробництві, продовженні освіти та самоосвіти;

— досвіду творчої діяльності, що відкриває простір для розвитку індивідуальних здібностей особистості і забезпечує її підготовку до життя в умовах соціально-економічного та науково-технічного прогресу;

— досвіду суспільних і особистісних відносин, які готують молодь до активної участі в житті країни, створення сім'ї, планування особистого життя на основі ідеалів, моральних та естетичних цінностей сучасного суспільства[3, c.3-4]. 

Найважливішим відкриттям другої половини XX ст. слід уважати впровадження в педагогічну практику принципу навчання й виховання успіхом. Успіх створює сильний додатковий імпульс до активної роботи, сприяє становленню гідності учня. Це засада позитивного ставлення до навчання, школи, науки, праці як такої. Отже, ситуація успіху стає фактором розвитку особистості школяра.

Ситуація успіху— суб’єктивна та індивідуальна. Її переживає як учень слабкої успішності, так і учень високої продуктивної діяльності, як мудрий, досвідчений педагог, так і молодий фахівець.

З педагогічної точки зору ситуація успіху – це таке цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому. Це результат продуманої та підготовленої стратегії і тактики вчителя, сім’ї [5, c.31].

Ситуація успіху— це суб’єктивне переживання людиною особистісних досягнень у житті. Тут маємо на увазі не продукцію масштабу світової культури, а конкретні досягнення особистості, які щодня здійснюються на уроці.

Створення ситуації успіху на уроці

1.Перша обов’язкова умова— атмосфера доброзичливості в класі впродовж усього уроку. (Складові доброзичливості: усмішка, добрий погляд, увага одне до одного, інтерес до кожного, привітність, м’які жести.)

2.Друга умова— «авансування» дітей перед тим, як вони розпочнуть виконувати завдання. Авансувати успіх означає повідомити про позитивні результати до того, як їх буде отримано. Ця операція збільшує міру впевненості в собі дитини, підвищує її активність і свободу. (Прийом персональної винятковості; підставою є будь-яке достоїнство школяра, що відповідає пропонованому виду діяльності: фізична сила, чіткість мислення, оригінальність сприйняття, гарна пам’ять, кмітливість тощо.)

3.Ключовий момент— висока мотивація пропонованих дій: «В ім’я чого? Заради чого? Навіщо?» Мотив— найсильніший механізм.

4.Реальна допомога в просуванні до успіху— прихована інструкція діяльності, що надається суб’єкту для ініціювання розумового образу майбутньої діяльності та шляху її здійснення.

5.Нетривалий експресивний вплив— педагогічне навіювання, зібране в яскравий фокус («До справи! Розпочинаймо!»).

6.Педагогічна підтримка в процесі виконання роботи (короткі репліки або мімічні жести).

7.Оцінювання: оцінку не визначають загалом, не подають «згори», вона розставляє акценти на деталях виконаної роботи.

Існує чимало способів підтримати учня під час виконання завдань на уроці. Ця підтримка потрібна постійно. І це має бути чимось більшим, ніж кілька фраз, які весь час повторюються: «добре», «дуже добре» і«відмінно». Щирість, творчість і розмаїтість— сильне знаряддя в побудові самоповаги дитини.

Принцип навчання й виховання успіхом є одним із факторів розвитку особистості школяра. Цей принцип сприяє формуванню позитивного ставлення до навчання, школи, праці, тобто сприяє ефективності навчання. Кожен учитель має взяти за основу запропонований алгоритм створення ситуації успіху на уроці[4].

Педагог повинен піклуватися про те, щоб навчально-виховний процес, який він організовує, містив у собі ситуацію успіху. І це повинно стосуватися діяльності як індивідуальної, так і групової. Для вчителя важливо розуміти внутрішній світ дитини, поважати його переживання. Впливаючи на вихованця, вчитель може говорити дитині правду, хай і гірку. Проте як тільки учень відчує, що вчитель цікавиться його емоційним станом, прагне зрозуміти його і допомогти, то прийме зауваження педагога, довірить йому свою долю. І тоді на плечі вчителя ляже ще більша відповідальність за наслідки своїх педагогічних дій[6, с. 210].

У педагогічній технології «Створення ситуації успіху» особливе значення приділяється вербальній інструментовці. Вона може мати такий вигляд: «Я гадаю, що зручніше за все було б зробити…», «Мені здається, тут у центрі уваги перебуває…». «Я знаю, що люди звичайно починають з…», «Досить виконати цю частину – і…». І головне, що треба вчителю, приступаючи до роботи за педагогічною технологією «Створення ситуації успіху», - це створити оптимістичну установку дитині, забути на деякий час про її «недоліки», побачити тільки перспективні лінії її розвитку[6, c. 211].

Список використаної літератури

  1. Професійна педагогічна освіта: інноваційні технології та методики: Монографія / За ред. О. А. Дубасенюк. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. – 564 с.
  2. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України ; гол. ред. В. Г. Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
  3. http://webuniver.at.ua/dichkivska_innovacijni_ped.tekhnologiji.pdf
  4. http://journal.osnova.com.ua/download/5-177-28073.pdf
  5. Белкин А.С. Ситуация успеха. Как ее создать: Кн. Для учителя. – М.: Просвещение, 1991. – 176 с.
  6. Освітні технології: Навч.-метод. посіб. / О.М. Пєхота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.; За ред. О.М. Пєхоти. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 255 с.