Підготовка учителя гуманістичного світогляду.

Шановні молоді вчителі!

     Запрошуємо переглянути статтю Світлани Анатоліївни Гарячої, завідувача кафедри  педагогіки Черкаського  обласного інституту післядипломної  освіти педагогічних працівників, директора  Обласного центру Гуманної Педагогіки, кандидата педагогічних наук, Лицара Гуманної Педагогіки. Свої враження від статті, запитання та побажання можете висловити на форумі сайту професійного становлення молодого вчителя.

         Учитель має бути живим взірцем доброзичливості,

безмежно любити свою справу, ставитися до дітей

по-батьківському.

                                                                                     Я.А.Коменський

      На сучасному етапі розвитку нашого суспільства особливого значення набуває необхідність утвердження у суспільстві гуманістичних цінностей добра, справедливості, честі, гідності, совісті, обов’язку, відповідальності. Гуманізація освіти належить до визначальних цінностей суспільного життя, є умовою і результатом якісної шкільної освіти ХХІ століття.  Людина є не просто носієм певних соціально-професійних функцій, а рушійною  силою розвитку людської культури. Тому головною проблемою суспільства є виховання Благородної Людини.

Для сприяння безперервному  еволюційному процесу удосконалення природи людини, поняття «духовність» і «гуманізм» повинні стати мірилом якості сучасної освіти. Як стверджує І.Д. Бех, «Духовність -  фундаментальне надбання людини, в якому акумульовано всю людську культуру».     А сенс духовності стає більш повним через поняття «гуманність».  У «Маніфесті гуманної педагогіки» зазначено, що «гуманність вносить у духовне життя особливий порядок: у цьому процесі внутрішнього пошуку та  знаходження віри впорядковується і гармонізується духовне життя, воно стає цілеспрямованим потоком творчості  та творення». Така сумарність дозволяє визначити соціальну і особистісну спрямованість Людини: творити навколо себе красу і гармонію життя через творення краси і гармонії життя у внутрішньому світі.

 Сучасний педагог-гуманіст Ш.О.Амонашвілі відзначає: «Якщо в освітньому процесі є насильство, значить, є і причина, що його породжує. Причина ця лежить у самому способі мислення тих, які теоретизують педагогіку і тих,  які будують практику».  

Професія педагога унікальна, адже результатом роботи вчителя виступає найвища цінність – зростаюча особистість з її внутрішнім світом, із духовними проявами.

Я.А. Коменський зазначав, що вище посади вчителя «не  може бути під сонцем». Ф.А. Дистервег вважав учителя тією  людиною, завдяки якій людство рухається вперед, К Ушинський стверджував, що у навчанні і вихованні багато залежить від особистості вчителя, чий вплив на молоду душу і є тою виховною силою, «яку не можна замінити ні підручником, ні моральними сентенціями, ні системою покарань і заохочень».

Вчитель  є ключовою фігурою у сучасному виховному процесі. Саме його педагогічний професіоналізм і майстерність визначають рівень етичної культури підростаючого покоління та підготовку батьків до здійснення цього процесу в умовах сім’ї.    Тому головним у професійній підготовці студента є змістова настанова на формування етичної культури, самовиховання та самоудосконалення. Адже учитель – це не професія, це – спосіб, стиль життя, безкінечна співтворчість – творення разом із дітьми себе і свого життя.

Суспільство зацікавлене у тому, щоби вчитель не тільки навчав дітей  основам наук, а й  формував з них людей високої моральної та етичної культури, з відповідним світоглядом, запитами, інтересами, творчим підходом до життя.

Діяльність вчителя спрямована на створення необхідних педагогічних умов для формування  морально-етичних цінностей у дітей. У цьому плані надзвичайно важливим для студентів є вивчення творчої спадщини педагогів-гуманістів, які сповідували високу мораль і любов до дитини: Я.-А.Коменського, Й.-Г. Песталоцці, Ж.-ж. Руссо, К. Ушинського, Я. Корчака, В.Сухомлинського, О.А.Захаренка, Ш.О.Амонашвілі.

Одвічні питання: як створити школу, в якій живе і править радість, в якій кожна хвилинка дає учневі нове пізнання себе і світу? Як повинен працювати вчитель, щоб діти навчились відчувати довкілля, зберігати  яскраву уяву і віру в свої сили, щоб нове покоління росло творчим, вільним, відкритим?

Шалва Олександрович Амонашвілі у своїй книзі «Чому б нам не прожити життя  героями духу» висуває гіпотезу походження слів «Учитель» і «Учень». За його глибоким переконанням суть цих понять заключається в їх єдиному зерні – уч, де у – початок санскритського слова ура, що означає: Вогонь, Світло, Життя, Любов, Бог; а ч -  треба розуміти як початок слова чоло. Звідси: Учитель – Дух, який творить, випромінює і дарує Світло, Життя, Любов, Мудрість, Знання. А Учень, - Дух, який шукає, приймає Світло, Життя , Любов, Мудрість, Знання. У В.Сухомлинського є чудові слова: «Вчителю треба ввібрати море світла, щоб дати іскорку учневі».

Кожна дитина, яка входить в наше життя – це дар Божий, який несе нам новий досвід і реалізацію нашої сутності. Змінюючи наше сприйняття дітей як «важких» на те, щоб сприймати їх своєю душею як неоціненний дар, ми відчуваємо їхню мудрість.

 Серцем освітнього процесу є спілкування учителя з учнем,  тобто Всесвітній закон «Учитель-Учень», який тлумачиться як «Навчаючи, вчимося» - це передача духовного досвіду того народу, до якого ми  належимо.  За таким законом обов’язково має бути поруч з тобою хтось мудрий, який несе дещо більше, ніж знання. У кожного вчителя повинен бути учитель вищого рівня. Для наших вчителів мудрими наставниками можуть бути праці К.Ушинського, В. Сухомлинського, А. Макаренка, О. Захаренка, Ш. Амонашвілі. Це та когорта педагогів від яких можна вгамовувати спрагу гуманної педагогіки. Вони розглядали дітей тільки такими, які прийшли з Вищого світу, і відповідно цьому поводились з ними, і педагогіку будували.

Загальновідомо, що у дитячих лікарів є  правило: перед зустріччю з дитиною зігріти руки. Вчителю важливо пам’ятати не тільки про тепло рук, але й про тепло своєї душі. Дитяча душа схожа на пуп’янок, який тільки починає розпускатися. І  цей пуп’янок не можна засипати потоком сухих знань - йому потрібен благодатний дощ любові.

Без любові учителя до своїх учнів не народжується зворотна любов і довіра. Потенціал енергії цього почуття  - в серці кожного з нас. Потрібно тільки відкрити його – на основі любові зростуть всі інші гуманні прояви. Із любові до дітей виростає педагогічний оптимізм учителя – віра у можливості дитини, уміння бачити в ньому краще і спиратися на це краще у вихованні, а також віра у власні можливості і успіх своєї праці.

         Більшу частину своєї педагогіки учитель будує на Вірі та Надії. Діти – це маленький Всесвіт, відноситись до якого треба дуже бережливо, і з максимальною повагою, пам’ятаючи про те, що дитяча психіка занадто ранима, і травми, залишені в дитинстві, інколи заліковуються протягом всього життя.

Кожний урок в гуманного вчителя  починається з посмішки. Посміхаючись, він подумки посилає натхнення кожній дитині. Протягом уроку окриляє дитину фразами: «Ти можеш!»,  «У тебе все вийде!», «Я в тебе вірю!». Усвідомлення дитиною того, що хтось у неї вірить і любить її, допомагає здійснити дивовижну подорож життя, в якому кожному дається можливість випробувати себе і поділитися своїм внутрішнім багатством з іншими.

Вплив особистості вчителя на своїх учнів нічим не можна замінити. Серцю крилатого учителя, який вчить літати своїх учнів, співзвучна думка М.Пришвіна «Та людина, яку ти любиш в мені, звісно, краща за мене, я не такий. Але ти люби, і я буду намагатися бути кращим за самого  себе».

Тільки у вчителя є така можливість вчитися літати безліч разів! Він бере новий клас і знову стає на старт і знову вчиться літати, з кожним разом все вище і все досконаліше. Адже не можна ввійти в одну воду двічі, так і не можна використовувати старі крила і старі способи керування ними. Головне не  розгубити в дорозі любов, радість, натхнення, ніжність, оптимізм, легкість, відповідальність, щирість. В учителя є досвід і життєва мудрість, а діти… діти просто вміють літати.

Найважче – взяти на себе відповідальність за те, що ти – Учитель. Важко бути Учителем Гуманної Педагогіки. Кожний гуманний вчитель має усвідомити для себе формулу П – З – Д (Прийняти – Зрозуміти – Допомогти).

Правильно говорить Ш.О.Амонашвілі: «Учитель – Герой Духу», «Той хто не вчиться сам, не може розвивати смак до учіння в інших».

Одне з найважливіших завдань Учителя – бачити  Дитину, стати на один рівень з Дитиною і у прямому розумінні також: у Ш.О. Амонашвілі «присісти», у В.О.Сухомлинського «заглянути в очі». За словами Шалви Олександровича «якщо на дитину дивитись, як на істоту, яка вас дратує, народжується вам на зло, то вам ніколи не роздивитись, з яким багатством приходить вона в цей світ. Якщо побачити в ній її долю і щасливо розгадати таємницю її сутності, то тоді можна терпіти і витівки, і грубість, і багато іншого. Багато можна витримати, тому що виникає сенс її навчати». «Навчання пробуджує крилату дитину, розкриває її Чашу, вчить літати високо, далеко, зі швидкістю думки».

     «Очі - дзеркало душі», - говорив Л.М.Толстой. «Зір» - якщо  розтлумачити це слово - те, що зріє. Як дозріла Дитина, так вона і бачить. Якщо це «бачить» Учитель, то він професіонал. Вчіться «бачити» Дитину.

Якщо побачили, потрібно і почути Дитину - а це справжня наука.  Чути Дитину – цьому треба вчитися. Слова – це інструмент Дитини, але  ж це і інструмент Учителя. Будьте обережні зі словами, бережно їх використовуйте. Учитель Гуманної Педагогіки вчиться не тільки слухати слова, але й промовляти їх.

Побачити – Почути, отже, оберігати почуття Дитини – це емпатія, вміння зрозуміти Дитину, тобто  співпереживати. Вміння співпереживати розвивається на основі вмінь аналізувати мотиви вчинків дітей. Розуміння причин вчинків знаходить відгук в душі. Тобто іншими словами завжди потрібен зворотній зв’язок з дитиною. Вміння співпереживати перевіряється іншим почуттям – співрадістю. Коли співпереживання і співрадість разом, то за словами

Ш.О.Амонашвілі вчитель може стати «притулком» для Дитини.

Учитель Гуманної Педагогіки – завжди Учень, який постійно пізнає себе. Пізнати себе не просто, проте, це потрібно робити.  І головне виробити у себе позитивну Я-концепцію. Учитель з позитивною Я-концепцію демонструє готовність до  безумовного внутрішнього сприйняття Дитини.

Я-концепція складається з таких постулатів:    

  • Безмежна Любов до Дитини.
  • Власна учительська філософія.
  • Учитель уміє керувати словом.
  • Мова Учителя продумана.
  • Руки Учителя «мовчать».
  • Учитель – Учень (співробітництво).
  • Учитель ХХІ століття – це Учитель Гуманної Педагогіки.
  • Філософ + Психолог + Майстер.

Особливо важливим у спілкуванні учитель-учень є принцип «взаємодія – співробітництво». Позитивна самореалізація дає школяру внутрішнє відчуття успіху, задоволення, і саме з цього моменту, можливо, розкриваються його крила для польоту. І в такому випадку з’являється впевненість, що така дитина, завдяки співробітництву з уважним і мудрим учителем, буде активно мислити, творити і самореалізуватися в майбутньому.

Гуманний вчитель спрямований на розкриття свого характеру в трьох якостях.

Перша якість - Доброта. Доброта учителя до учня – це мати доброти серця учня до всього світу.

Друга якість - Щирість. Вчительська щирість – умова духовного єднання з учнем.

Третя якість - Відданість. Відданість учителя примножує в учневі надію на порятунок і дарує йому  притулок.       

Вчителю гуманної педагогіки властиве дотримання принципу облагородження  середовища  довкола дитини. Окремі вчителі помилково вважають, що в сучасних школах для дитини найважливіше, який євроремонт зроблений в класі, і цим обмежуються, забуваючи, що для дитини важливіший духовний комфорт. Дитина захворіла. Перший день відсутня у класі. По можливості дзвінок додому: «Недобре було без тебе. Надіємось на твою допомогу. Гадаю швидко станеш здоровим, прийдеш на допомогу». Для дитини дуже важлива її значимість: її не забули, за неї переживають, чекають на зустріч з нею.

         Гуманна педагогіка заперечує звичку вчителів сварити дитину,  намагаючись вияснити причину запізнень тих чи інших учнів, відволікаючи цим  дітей від розпочатого навчального процесу. У «Школі Життя» учитель в даному випадку говорить дитині, яка запізнилася: «Чекали на тебе. Добре, що прийшов». І діти знають, що після репліки вчителя, потрібно зайти тихенько в клас, не відволікаючи інших і включитися в роботу на уроці. Всі пояснення учень сам потім скаже учителю і попросить вибачення.  Діти усвідомлюють, що  вміння вчасно розпочати  роботу – одна з ниточок успішного оволодіння навчальним матеріалом.

         Облагородженню середовища довкола дитини сприяє також інший підхід до виконання домашнього завдання на рівні добровільного вибору. Якщо дитина не виконала домашнє завдання, то вчитель не сварить, а висловлює жаль, засмучення, але й вселяє надію та дає можливість зробити це «на завтра». Тобто, як говорить Ш.Амонашвілі – домальовує, доповнює дитину, щоб вона стала кращою, сонячною. Проте, перед тим, як перевіряти у дітей виконання домашнього завдання, Шалва Олександрович радить кожному вчителю проаналізувати виконання власного домашнього завдання: чи прийшов учитель на урок з написаним поурочним планом, чи приніс дітям нові сучасні знання, чи виготовив цікаві дидактичні матеріали, чи підготував “поле” для дитячих досліджень?

Завдання Гуманного Вчителя – спрямувати учня до нових знань, а його свідомість направити до майбутнього. У своїй книзі «Школа життя» Ш. Амонашвілі наводить слова Герберта Уельса: «Ні один завойовник не може змінити сутність мас, ні один державний діяч не може зрозуміти світові справи вище ідей і здібностей того покоління дорослих, з якими має справу. Проте, Вчитель, я використовую це слово в найширшому розумінні, може здійснити більше, ніж завойовники і державні правителі. Вони, вчителі, можуть формувати нову свідомість і звільняти приховані можливості людства».

Прикладом наслідування для сучасних вчителів є життя великих гуманістів ХХ століття.

Януш Корчак розділив з дітьми останні хвилини свого земного шляху.

Антон Семенович Макаренко врятував не одну дитячу долю.

Василь Олександрович Сухомлинський своє серце віддав дітям.

Олександр Антонович Захаренко створив таку сільську школу, де діти зростали мислячими, працьовитими, вдячними, закоханими у свій рідний край, чутливими до добра і краси.

 Використана література:

  1. Амонашвілі Ш.О. Школа життя/ Пер. з російської. – Хмельницький: Подільський культурно-просвітительський центр М.І.Реріха, 2002. – 172 с.
  2. Амонашвили Ш.А. Почему не прожить нам героями духа (Антология гуманной педагогики) / – М. : Издательский Дом Шалвы Амонашвили, 2003. – С. 64.
  3. Амонашвили Ш.А. Как любить детей (опыт самоанализа) / Ш.А. Амонашвили; [Лаборатория гуманной педагогики, Артемовск]. – Донецк: Изд-во «Ноулидж», 2010. – 128 с.
  4. Бех І. Д. Виховання особистості: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: [наукове видання] / І. Д. Бех. – К.: Либідь, 2003. – 280 с. – (у 2 кн., кн. 1).
  5. Маніфест гуманної педагогіки / [Ш. О. Амонашвілі, Д. М. Маллаєв, С. Л. Крук та ін.]; за ред. Ш. О. Амонашвілі; пер. з рос. В. К. Гаврилькевич / Міжнародна асоціація громадських об’єднань «Міжнародний центр гуманної педагогіки». – Хмельницький: Всеукраїнська культурно-освітня асоціація Гуманної Педагогіки; Центр інноваційної педагогіки та психології Хмельницького національного університету, 2011. – 64 с.
  6. Савченко О.Я. Виховний потенціал початкової освіти: посібник для вчителів і методистів початкового навчання / О.Я Савченко. – 2-ге вид., доповн., переробл. – К. : Богданова А.М., 2009. – 226 с.
  7. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям / – изд. 7-е. –  К. : Радянська школа, 1981 (ІІ кв.) – 380 с.