Несприятлива атмосфера у сім’ї як фактор кризи

І.Руденко, 

доцент кафедри психології ЧОІПОПП,

кандидат психологічних наук

   Кризова сім’я – це сім’я, яка перебуває у складних життєвих обставинах яка втратила свої виховні можливості через виникнення складних життєвих обставин, що порушують нормальну життєдіяльність одного або кількох  членів  сім’ї,  наслідки  яких  вони  не  можуть  подолати самостійно. Такі сім’ї умовно поділяються на 2 групи:

1)  сім’ї, в яких виникли психологічні проблеми. Наприклад, при розлученні батьків або повторному шлюбі одного з батьків, з приводу труднощів перехідного віку дитини,  при конфліктній емоційно-напруженій атмосфері у сім’ї, насильства з боку одного з членів родини, бездоглядності дитини або якщо це стосується дітей, які є під опікою;

2) сім’ї, у яких виникли проблеми через матеріальні труднощі, а саме внаслідок безробіття батьків, відсутність житла, необхідність проведення лікування членів родини, інше. Особливо гостро ця проблема постає для багатодітних сімей, одиноких матерів (батьків), у сім’ях в яких втратили працездатність через хворобу, випускників інтернатів, малозабезпечених родин.

Термін «складні життєві обставини», до якого прирівнюється термін «несприятливі умови», визначений Законом України «Про соціальні послуги» від 19.06.2001 р.№966-IV . Він вміщує широкий перелік життєвих обставин, що порушують нормальну життєдіяльність особи: зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім’ї; насильство; психологічний або психічний розлад;  самотність; інвалідність; часткова втрата рухової активності у зв’язку із старістю або станом здоров’я; сирітство; безпритульність; відсутність роботи; малозабезпеченість; стихійне лихо.

Згідно з законодавчими наказами, до сімей, які кваліфікуються як ті, що опинилися в складних життєвих обставинах, належать сім’ї з дітьми, які не спроможні подолати складні обставини самостійно через такі причини:

1) наркотична або алкогольна залежність одного із членів сім’ї;

2) перебування члена сім’ї у місцях позбавлення волі;

3) коли в сім’ї є ВІЛінфікована людина;

4) насильство в сім’ї;

5) безпритульність;

6) сирітство;

7) вимушена міграція;

8) зневажливе ставлення і негативні стосунки у сім’ї;

9) безробіття одного із членів сім’ї, якщо він зареєстрований у державній службі зайнятості, як такий, що шукає роботу;

10) сім’ї у яких існує ризик передавання дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування;

11) неповнолітні  одинокі матері (батьки), яким  потрібна підтримка;

12) сім’ї, члени яких перебували чи перебувають на державному утриманні.

Сім’я – це своєрідна модель базового життєвого тренінгу особистості, у якій дитина отримує перший досвід соціальної взаємодії. Батьки складають перше суспільне середовище щодо дитини, де формується унікальна ситуація розвитку. Визначальною є роль батьків у формуванні емоційно-стабільної, життєздатної, творчо-орієнтованої особистості дитини, особливо на первинному етапі її соціалізації. Базові структури психіки людини формуються переважно на довербальному етапі в пренатальний та постнатальний періоди, коли дитина знаходиться в повній залежності від батьків та потребує умов, які б забезпечували її базові потреби.

Розглянемо особливості несприятливої атмосфери у сім’ї як один із факторів кризи. Отже, несприятлива психологічна атмосфера в родині, що супроводжується напруженістю, конфліктністю у міжособистісних стосунках, депресіями, емоційним дискомфортом, деструктивними почуттями, негативно впливає на психічне здоров’я всіх членів сім’ї, особливо беззахисною у такій ситуації є психіка дитини.

Дослідники вказують на зв’язок між психічним розвитком дитини та психологічною атмосферою у сім’ї. Узагальнення даних, отриманих вченими, дало змогу виокремити причини, які призводять до порушення емоційних стосунків між подружжям:

  • ряд стресорів, поєднання яких у певні моменти життєвого циклу призводить до сімейних криз, до «невдалого подружнього життя»: труднощі, які виникають при переході від однієї стадії життєвого циклу до іншої (адаптація до сумісного життя, поява дитини та її виховання тощо); труднощі, які викликані необхідністю паралельно вирішувати декілька проблем на певній стадії життєвого циклу (ведення домашнього господарства, виховання дитини, закінчення освіти); труднощі, які пов’язані з несприятливим перебігом життєвого циклу (відсутність одного з членів сім’ї, народження позашлюбної дитини, хвороба одного з членів сім’ї);
  • порушення міжособистісної комунікації у сім’ї;
  • порушення механізмів інтеграції сім’ї (конкурентний характер стосунків);
  • порушення структурно-рольового аспекту (виконання подружжям патологізуючих ролей, які здійснюють психотравматичним вплив на інших членів родини та слугують задоволенню та підтримці власних невротичних потреб у суперництві, домінантності, захисті, опіці);
  • індивідуально-психологічні особливості членів сім’ї (сексуальна дисгармонія, психологічна несумісність, несумісність рівня духовності та культури);
  • неусвідомлювані психологічні проблеми кожного з подружжя, які пов’язані з власним дитинством, сексуальністю.

Вказані труднощі у стосунках між подружжям впливають на формування несприятливого психологічного клімату в родині, призводять до формування й поглиблення конфліктів між чоловіком і дружиною, наростанню взаємного відчуження і, як наслідок, унеможливлюють подружнє життя. С.Кратохвіл виокремлює найбільш гострі критичні періоди  щодо розпаду шлюбу: до одного року та період між 3 й 7 роками подружнього життя. Г.Фігдор вказує, що в більшості випадків ранніх розлучень, народження дитини стає причиною кризи у стосунках між подружжям, що переоцінює свою готовність до батьківства. Науковець вважає, що «частіше це стосується молодого подружжя, коли недостатньо реалізоване почуття незалежності від батьківської сім’ї замінюється почуттям залежності від дитини». Почуття незадоволення від такого стану призводить до роздратованості, агресії, бажання вивільнитися і, як результат, до конфліктів між подружжям.

Узагальнення даних, отриманих вченими, дало змогу виокремити наслідки несприятливого функціонування сім’ї:

  • порушення адекватного виконання батьками сімейних функцій. Оскільки сфери домашнього господарства, відпочинку, емоційних взаємин тощо знаходяться у тісній взаємозалежності, то дисфункція в одній – призведе до «ланцюжкової реакції» змін в інших сферах;
  • наявність дисфункційних сімейних коаліцій: один із батьків утворює стійку коаліцію з дитиною проти іншого – дистанційного; один із подружжя об’єднується з власними батьками проти іншого партнера;
  • неадекватне функціонування меж між подружньою, батьківською, дитячою підсистемами. Внутрішні межі або занадто жорсткі (комунікація між підсистемами обмежена, не відбувається обміну інформацією) або розмиті (стреси, які переживаються в одній підсистемі легко переносяться на інші);
  • статеворольова трансформація у чоловіків, яка проявляється у зниженні прояву ними маскулінних властивостей, та у жінок – у зниженні прояву фемінних властивостей. Також Р.П.Федоренко вказує на появу синдрому «токсичної» любові, який проявляється у жіночій інфантильності та чоловічій незрілості. Поведінку подружжя визначають патогенні психологічні фактори: одинокість, незадоволена потреба в любові та визнанні, аутоагресивність. Дизгармонійні сім’ї складаються з людей не здатних до автономії, відчужених від себе та інших, «емоційно холодних», з низькою самооцінкою.

Такі порушення у функціонуванні сім’ї та деструктивні особистісні характеристики батьків негативно діють на благополуччя дитини, не дозволяють задовольняти її потреби, викликають стан внутрішньої напруги, слугують джерелом соматичних, нервово-психічних розладів, гальмують розвиток особистості.

Несприятлива психологічна атмосфера у сім’ї формується за рахунок стосунків між подружжям. Р.П.Федоренко виокремив чотири типи дезадаптованого подружжя:

1)    звично-конфліктне подружжя – характеризується постійними конфліктами і високим рівнем емоційної напруги;

2)    емоційно-відчужене подружжя – характеризується холодними, відчуженими стосунками, низькою інформативністю у справах один одного. Конфлікт проявляється у відчуженні, байдужості партнерів один щодо одного;

3)    ригідно-раціональне подружжя характеризується раціоналізацією конфліктів, жорсткими, незмінними рольовими стосунками;

4)    «маятникове» подружжя – характеризується постійним суперництвом партнерів, їх боротьбою за владу, частою зміною почуттів. «Маятник» проявляється в частих переходах від близькості до ізольованості.

У роботах В.К.Мягер, Т.М.Мішиної представлені форми патологічних стосунків у сім’ї між подружжям – суперництво, ізоляція, псевдоспівробітництво.

Е.Г.Ейдеміллер, В.Юстицкис зазначають, що «характер травматичного впливу невдоволення сімейною ситуацією залежить від міри усвідомлення подружжям такого стану». При свідомому невдоволенні подружніми взаєминами спостерігається закономірне зростання агресивних та аутоагресивних форм поведінки  у кожного з партнерів. В ситуації не досить чітко усвідомлюваного невдоволення – проявляються почуття емоційного дискомфорту, емоційні зриви, скарги на різні сторони сімейного життя.

Нестабільність, напруженість сімейного середовища негативно позначається на становленні особистості дитини (В.Сатір), впливає на розвиток негативних рис характеру (Т.Ф.Алексєєнко, Г.М.Іващенко), появу емоційних розладів (Т.П.Бессонова). Відсутність позитивного емоційного клімату в родині, довірливого спілкування з батьками призводить до стану психічної депривації, наростанню відчуження між  дитиною і батьками. Діти, які набули негативного досвіду родинного спілкування, характеризуються непідготовленістю до майбутнього сімейного життя, значний відсоток їх шлюбів має тенденцію до розпаду.

Дослідження Е.Л.Абеліна, М.Малер вказують, що істотне значення для розвитку дитини мають емоційно-ніжні взаємини батьків між собою. Г.Фігдор виокремлює поняття «агресивне триангулювання», яке він розглядає як «відсутність емоційно-ніжних взаємин між подружжям». Негативний вплив на психіку дитини здійснюють негативні вислови подружжя одне стосовно одного. Дитина переживає амбівалентні психотравматичні почуття до матері та до батька.

Д.Кайли робить висновок про те, що дизгармонійні стосунки у сім’ї здійснюють постійний негативний вплив на дітей відтоді, коли вони починають відчувати конфліктну, напружену атмосферу в родині. Діти виконують роль «детектива», досліджуючи приховану суть батьківських взаємин, та приходять до психотравматичного переконання: «Я є причиною проблем батьків». Таким чином, діти беруть на себе провину за подружні проблеми. Коло науковців К.Аронс, Д.Відра, Дж.Остер, П.Гоулд, Г.Фігдор зазначають, що більшість дітей мають порушення в розвитку образу Я, для них характерними є такі психологічні прояви, як: нетримання урини, істеричні приступи страху (страх перед тваринами, людьми, темрявою та іншими явищами, предметами), схильність до депресій, нервовість, плаксивість, підвищена стурбованість, агресивність, беззахисність, з’являються зміни в поведінці – боязкість, неслухняність. К.Аронс вважає, що психотравматичні переживання дітей, потрібно вважати умовами їх життя у негативній атмосфері власної родини.

Т.Ф.Алексєєнко підкреслює, що «умови напруження виникають внаслідок структурних змін сім'ї (розлучення, народження дитини, повторний шлюб, смерть когось із членів сім'ї). Ці умови характеризуються невмінням батьків налагоджувати одне з одним та з дитиною довірливі стосунки; браком взаємоповаги; невисоким рівнем психолого-педагогічної культури батьків». Деформовані батьківські стосунки з дитиною можуть спровокувати у неї внутрішній конфлікт між реальним Я та ідеальним Я та призвести до формування завищеної або заниженої самооцінки.

Коло дослідників виокремлюють важливі для гармонійного розвитку дитини ознаки, що визначають поведінку батьків: прийняття та терпимість (І.С.Кон); збалансованість контролю й теплоти (Е.Гетерігтон); контроль, вимога зрілості, спілкування, доброзичливість (Д.Баумрінд); доброзичлива й справедлива вимогливість (Ю. О. Приходько). Адекватний контроль з боку батьків в поєднанні з емоційним прийняттям дитини, висуненню до неї зрозумілих, несуперечливих та послідовних вимог сприяє високій адаптованості до оточення, позитивним відносинам з однолітками, формуванню активності, незалежності, ініціативності, доброзичливості, досягненню дитиною високої самоповаги, створенню стійкого позитивного образу Я. К. Роджерс підкреслює, що позитивна увага батьків до дитини забезпечує повноцінний розвиток особистості дитини.

Важливою і невід’ємною частиною сімейної педагогіки є любов батьків до дітей. Вивчення особливостей особистості людей, яким у дитинстві бракувало батьківської уваги й тепла, дало змогу зробити висновки про труднощі таких осіб у спілкуванні та професійній діяльності, важкість досягнення ними стійкого, позитивного образу Я, самоповаги, наявність невротичних розладів. А.І.Антонов підкреслює, що дефіцит батьківської любові впливає на формування несприятливих рис характеру у дитини: пасивність, невпевненість, агресивність, тривожність. Т.І.Димнова вказує, що «емоційна депривація та фрустрація потреб дитини призводять до затримки  у розвитку, в деяких випадках – до формування негативних емоційних установок, руйнівних тенденцій, які починають мотивувати деструктивні, дезадаптивні форми поведінки».

А.Б.Добрович наголошує, що негативні стосунки у сім’ї часто призводять до використання батьками дитини для вирішення власних проблем, несвідомо стимулюючи її до виконання патологізуючих ролей: «кумир сім’ї», «скарб», «жахлива дитина» тощо. Надання дитині ролі «кумира сім’ї» характеризується суперництвом між дорослими, кожний з яких, демонструючи турботу про дитину, намагається утвердити своє верховенство у сім’ї або уявне співробітництво. Роль «скарб» передбачає, що дитина стає особистим кумиром для когось із батьків. Наявність даної ролі свідчить про суперництво між дорослими або про ізоляцію одного з них, який компенсує прихильністю до дитини нестачу емоційного тепла в родині. І.Г.Малкіна-Пих використовує поняття «дисфункціональні коаліції» – один з батьків утворює стійку коаліцію з дитиною проти іншого (дистанційного). В умовах суперництва, уявного співробітництва функціонує роль «жахливої дитини», коли з поганої поведінки дитини робиться своєрідний сімейний фетиш, який дає змогу дорослим перекладати одне на одного провину за негативну поведінку дитини. Таким чином, дорослі підсвідомо домагаються самоствердження у сім’ї, проявляючи при цьому агресивне  ставлення до дитині.

К.Аронс, Г.Фігдор виокремлюють роль «рятівник сім’ї» – дитина несвідомо викликає у себе симптоматичну поведінку (агресія, неадекватна поведінка, нервові розлади, психосоматична хвороба, спроби самогубства) для того, щоб зберегти родину. Носій симптому виступає як «ідентифікований пацієнт» – член родини, проблеми якого примушують родичів об’єднатися. Перелічені ролі можна віднести до дисфункціональних сімейних стабілізаторів. Дитина як виконавець неусвідомлюваної патологізуючої ролі сприяє інтеграції дисгармонійної сімейної системи, зазнаючи при цьому її психотравмуючого впливу.

         Отже, дизгармонійні стосунки у сім’ї та деструктивні особистісні характеристики батьків (агресивність, інфантильність, емоційна відчуженість від себе та інших, низька самооцінка, незадоволеність рядом потреб (в любові, визнані)) негативно діють на благополуччя дитини: не дозволяють задовольняти основні потреби, викликаючи стан внутрішньої напруги; слугують джерелом соматичних розладів, деструктивних переживань; призводять до виконання патологізуючих ролей.

 Література:

1.Алексєєнко Т.Ф. Готовність батьків до виховання дитини / Т.Ф. Алексєєнко // Педагогіка і психологія. – 2002. – № 4. – С. 37 – 41.

2.Бессонова Т. П. Особливості розвитку дитини в неблагополучній сім’ї / Т.П.Бессонова // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. – № 1. – С. 39 – 42.

3.Бовть О. Б. Причини агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку  / О. Б. Бовть // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С. 94-100.

4.Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском воздасте / Лидия Ильинична Божович. – М.: Просвещение, 1968. – 464 с. – (Академ. пед. наук).

5.Добрович А. Б. Кто в семье психотерапевт / Анатолий Борисович Добрович. – М.: Знание, 1985. – 80 с. – (Нар. ун. Пед. фак.; № 10).

6.Дымнова Т. И. Зависимость характеристик супружеской семьи от родительской / Т. И. Дымнова // Вопросы психологии. – 1998. – № 2. – С. 46 – 56.

7.Мушинський Б. Неблагополучна сім’я як фактор дисгармонійного розвитку дитини / Б. Мушинський // Психолог. – 2005. – № 10. – С. 3-5.

8.Николаева Е. Н. Зависимость эмоциональных реакций человека от негативных переживаний в детстве / Е. Н. Николаева, В. П. Купчик, А.И.Сафонова // Психологический журнал. – 1996. – Т. 17. – № 3. – С. 92-98.

9.Пересунчак О. Фактори впливу на розвиток агресивності / О. Пересунчак  // Психолог. – 2007. – № 2. – С. 21 – 22.

10.Плотниекс И.Э. Психология в семье / Иматт Эдгарович Плотниекс; [пер. с латиш. Т.В.Слободчикова]. – М.: Педагогика, 1991. – 206 с. – (Кн. для родит.).

11.Сатир В. Как строить себя и свою семью / Вирджиния Сатир; [пер. с англ. Е. В. Новикова, М.А.Макарушкина]. – М.: Педагогіка-Пресс, 1992. – 283с. – (Мастерская психологии и психотерапии).

12.Сухарь Е. Ошибки семейного воспитания / Е. Сухарь // Воспитание школьников. – 2005. – № 3. – С. 46 – 48.

13.Фомюк Г. А. Невдале подружнє життя: теоретичні та практичні аспекти психологічного діагностування і консультування / Г. А. Фомюк, О. А. Кузіна. – К.: Оріяни, 2004. – 144 с.