Особливості психічного розвитку дитини: вікові кризи, основні новоутворення, провідні типи діяльності

І. Руденко,

доцент кафедри психології ЧОІПОПП,

кандидат психологічних наук

1.Загальна характеристика психічного розвитку

Розвиток людини у процесі індивідуального життя називають онтогенезом. Він полягає у змінах, що носять закономірний, послідовний, прогресивний характер, як рух від нижчих до вищих рівнів життєдіяльності, її структурне та функціональне вдосконалення. Онтогенез відбувається у різних напрямах: морфофізіологічний (як становлення організму), психічний (розвиток людини як свідомої суспільної істоти).

Психічний розвиток виступає як процес кількісних та якісних змін, що відбуваються у ході діяльності та спілкування дитини. Психічний розвиток відзначається такими закономірностями:

-         гетерохронність: нерівномірний, хвилеподібний характер розвитку окремих психічних процесів особистості. Для кожної психічної властивості є специфічний період, коли вона розвивається найбільш інтенсивно. Це періоди – сенситивні. Наприклад, для розвитку мовлення сензетивним є період до 3-х років, потім можливості й темпи розвитку мовлення знижуються;

-         асинхронність: різні психічні функції мають різні сенситивні періоди і за тривалістю, і за віком їх настання. Наприклад, у дошкільників провідним процесом у психічному розвитку є пам’ять, уява, а у молодшого школяра – мислення;

-         диференціація та інтеграція психічних процесів. Диференціація означає послідовне ускладнення психіки шляхом накопичення новоутворень. Так, після народження найбільш розвиненим психічним процесом є відчуття, на його основі виникає сприймання, потім пам’ять, згодом – наочно-дійове мислення і уява. Інтеграція – зміцнення та розширення зв’язків між окремими психічними утвореннями. Так, завдяки розвитку волі з’являються довільна увага, пам’ять, управління емоціями.

-         зміна співвідношення детермінант психічного розвитку. Виокремлюють основні фактори (провідні детермінанти) розвитку людини:

1)спадковість – індивідуальні властивості організму (задатки, особливості функціонування організму, обмін речовин).

2)середовище – суспільні, матеріальні, духовні умови існування людини. Впливає на розвиток соціальних властивостей особистості.

3) активність – діяльний стан організму, фактор взаємодії спадковості і середовища. Впливає на розвиток індивідуальних і соціальних властивостей особистості на основі засвоєних нею цінностей, моральних норм поведінки.

-         пластичність: здатність психіки до змін, яка з віком знижується. Так, дитина до 2-3х років може оволодіти будь-якою мовою незалежно від соціального оточення, від раси, національності. Але у шкільному віці засвоєння нової мови значно ускладнюється.

Пластичність виявляється також у компенсації певних недоліків одних властивостей посиленим розвитком інших. Наприклад, послаблені зір чи слух спричиняють посилення дотику, нюху;

-         стадіальність: вікові етапи розвитку мають певну послідовність і взаємопов’язані. Новий етап виникає на основі попереднього і вносить свої неповторні риси у психіку дитини. Тому кожна стадія має свою цінність й жодну з них не можна вилучити із загального ходу розвитку дитини. За Д.Б. Ельконіним дитинство ділиться на 7 періодів:

1)    вік немовляти – до 1 року;

2)    раннє дитинство – 1-3 роки;

3)    молодший і середній дошкільний вік – 3-5 років;

4)    старший дошкільний вік – 5-6 (7) років;

5)    молодший шкільний вік – 6 (7)-10 (11)років;

6)    підлітковий вік – 10 (11)-13 (14) років;

7)    ранній юнацький вік 13 (14)-16 (17) років.

Д.Б.Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на підставі основних критеріїв (характеристик): соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи.

Кожен вік характеризується своєрідною, специфічною для нього соціальною ситуацією розвитку. Під соціальною ситуацією розвитку розуміється співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов розвитку психіки особистості; система стосунків дитини з оточуючим світом (Л.С.Виготський). Вона визначає той шлях, йдучи по якому, дитина набуває нових якостей особистості, беручи їх з середовища, де соціальне стає індивідуальним.

З життям дитини в даній соціальній ситуації виникає провідний тип діяльності. Ряд досліджень, проведених психологами Харківської школи (О.М.Леонтьєв, А.В. Запорожець, П.Я.Гальперін, Л.І.Божович) показали значення діяльності у розвитку людини. О.М.Леонтьєв розвинув ідею про провідний тип діяльності. Провідна діяльність – це діяльність, у ході якої виникають основні новоутворення віку. Провідна діяльність є показником психологічного віку дитини і характеризується тим, що в ній виникають та диференціюються інші види діяльності, перебудовуються основні психічні процеси і відбуваються зміни психологічних особливостей особистості на даній стадії розвитку. Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить від її змісту, від того, що відкриває для себе і засвоює людина в процесі її виконання. Виділяють види провідної діяльності:

-         емоційно-безпосереднє спілкування немовляти з дорослим (0-1 року);

-         предметно-маніпулятивна діяльність дітей раннього віку (1-3 років);

-         сюжетно-рольова гра у дошкільнят (3-6 (7) років);

-         навчальна діяльність у молодших школярів (6 (7)-10 (11)р.);

-         інтимно-особистісне спілкування у підлітків (10 (11)-13 (14)р.);

-         професійно-навчальна діяльність у старшому шкільному віці (13 (14)-16 (17)р.).

Провідна діяльність не виникає одразу, а проходить певний шлях свого становлення. Виникнення в кожному періоді психічного розвитку нової провідної діяльності не означає зникнення тієї, яка була провідною на попередньому етапі. Певний період психічного розвитку характеризується системою різних видів діяльності, в якій провідна діяльність займає особливе місце.

В ході провідної діяльності розвиваються основні новоутворення – це нові якісні утворення, позитивні надбання у психіці дитини, які дозволяють перейти до нової стадії розвитку.

Новоутворення приходять у суперечність зі старою соціальною ситуацією розвитку, руйнують її та будують нову, яка, в свою чергу, відкриває нові можливості для психічного розвитку дитини в наступному віковому періоді. Така перебудова соціальної ситуації розвитку складає основний зміст критичних періодів. Отже, розвиток дитини має нерівномірний характер. На одних етапах зміни у дитячій психіці накопичуються повільно й поступово (стабільні періоди), на інших – вони відбуваються бурхливо й швидко (критичні періоди). Послідовність розвитку визначається чергуванням стабільних і критичних періодів. Л.С.Виготський ввів поняття вікової кризи як цілісних змін особистості дитини, які виникають при зміні стабільних періодів, які відокремлюють один віковій період від іншого. Вікові кризи визначаються межами стабільних періодів: криза новонародженого, криза одного року, криза трьох років, криза семи років, підліткова криза.

Під час кризи дитина за дуже короткий термін змінюється у основних рисах цілком. Для критичних періодів характерні процеси переходу до якісно іншого типу взаємостосунків дітей з дорослими, враховуючи їх нові, доросліші можливості. Зміни в період криз охоплюють три основні компонента: «соціальну ситуацію розвитку», провідний тип діяльності, структуру свідомості дитини.  Виокремлюють наступні особливості вікових криз:

1)    межі криз невиразні, розмиті. Криза настає непомітно, дуже важко визначити момент її початку та завершення. Різке загострення (кульмінація) спостерігається лише у середині цього етапу;

2)    апогей кризи виявляється у зміні поведінки дитини, її «важковиховуваності», дитина ніби виходить з-під контролю дорослих, стає вередливою, стрімко падає успішність у школі і знижується працездатність, зростає число конфліктів з оточуючими. Внутрішнє життя пов’язане з болісними переживаннями. Негативні поведінкові прояви дитини загострюються у випадку ігнорування дорослими її нових потреб в сфері спілкування та діяльності та, навпаки, пом’якшуються при гнучкому спілкуванні. Тому конфліктність та важковиховуваність під час криз сприймалися як сигнал необхідності змін у спілкуванні з дитиною;

3)    водночас у критичні періоди спостерігаються і конструктивні процеси розвитку, поява новоутворень.

2. Особливості психічного розвитку дитини в період немовляти (до 1 року) та раннього дитинства (1-3 роки)

Період розвитку дитини від народження до одного року називають стадією немовляти. В ній виділяють надзвичайно важливу фазу новонародженості (від моменту народження до одного-двох місяців). Фізично вже відокремившись від матері, дитина має адаптуватися до зовсім інших умов життя (звикнути отримувати кисень з повітря, ззовні приймати їжу, перетравлювати її, виділяти непотрібні організму речовини тощо).  Життя дитини тепер забезпечується певними анатомофізіологічними можливостями та рядом вроджених механізмів, які проявляються в готовності нервової системи пристосовувати організм до зовнішніх умов. Одразу після народження включаються безумовні рефлекси, які забезпечують роботу основних систем організму (дихання, кровообігу та інших). Крім них у новонародженого можна виявити захисні (тобто спрямовані на обмеження дії окремих подразників або й на повне відчуження від них), орієнтувальні рефлекси (спрямовані на забезпечення взаємодії з окремими подразниками, зокрема, пов’язаними з харчуванням). Зазначимо, що озброєність людської дитини вродженими формами поведінки значно гірша, ніж у дитинчат тварин, однак вона володіє майже необмеженими можливостями засвоювати нові форми поведінки. Умовою дозрівання мозку новонародженого є розвиток органів чуттів (аналізаторів), тому що з саме з їх допомогою мозок отримує сигнали із зовнішнього світу. Джерелом і, що важливіше, організатором таких вражень для новонародженого є дорослий.

Поступово на появу дорослого у дитини виробляється специфічна емоційно-рухова реакція «комплекс пожвавлення» (Н.Фігурін, М.Денисова), яку прийнято вважати початком другої фази розвитку немовляти. Дитина вже спроможна зосереджуватись на об’єктах зовнішнього світу, у неї з’явилася вибіркова емоційна спрямованість на людей, вона освоїла деякі засоби спілкування з ними. Комплекс пожвавлення раніше з’являється у дітей, чиї батьки не лише задовольняють органічні потреби дитини (годують, змінюють пелюшки), а також спілкуються та граються з нею. На важливість емоційного спілкування батьків з дитиною вказують психологічні експерименти http://samorozvytok.info/content/eksperiment-kamyane-oblichchya та http://libfree.com/198722487_psihologiyaeksperimentalne_vivchennya_nemovlyat.html.

Криза першого року пов’язана з освоєнням мовлення. Якщо спочатку життєдіяльність немовляти регулювала біологічна система, детермінована біоритмами, то поступово вона вступає у суперечність із вербальними ситуаціями, які створюються дорослими. Внаслідок дитина залишається без надійних орієнтирів у навколишньому світі: біологічні детермінанти вже деформовані, а мовні ще не настільки сформувалися, щоб дитина з їх допомогою могла вільно керувати своєю поведінкою. Кризу першого року не вважають гострою. Встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності у дозволених межах, терпіння і витримка дорослих пом’якшують характер кризи [12].

Ранній вік (від одного до трьох років) посідає особливе місце в загальній історії психічного розвитку людини. За перші три роки дитина проходить величезний шлях у своєму розвитку; оволодіває прямоходінням, діями з предметами, мовленням, набуває певної фізичної самостійності й намагається її відстоювати. Соціальна ситуація розвитку дитини характеризується спільною діяльністю малюка з дорослою людиною. Увагу дитини раннього віку привертає предмет, з яким діє дорослий. Вона прагне оволодіти ним, але спосіб і зразок дії з предметом належить дорослому. Така ситуація містить суперечність, що полягає у відсутності засобів самостійно задовольняти власні бажання. Цю суперечність можна розв’язати лише в спільній діяльності з дорослим, спрямованій на засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами (їсти ложкою, малювати олівцем тощо). Провідною діяльністю дітей раннього віку є предметна діяльність.  У процесі навчання дітей предметних дій надзвичайно важливо побачити можливість переходу від спільних дій до частково-розподілених, а від них — до самостійних дій дитини. Важливо помітити, що дитина вже може самостійно тримати в руці ложку. Тепер дорослий має лише скеровувати її дії, допомагати їй правильно тримати ложку. Коли ж дитина оволодіє і цим, дорослий повинен обмежитися словесними вказівками: «Набирай не повну ложку, щоб не розлити»; «Стукати ложкою по тарілці не можна» тощо. Необхідно частіше схвалювати, заохочувати і підтримувати малюка. А коли він щось зробив неправильно, то треба говорити йому про це, не підкреслюючи негативних моментів. Наприклад, замість «Ти одяг сорочку неправильно — навиворіт», увагу дитини слід зафіксувати на правильних діях: «Ти швидко одягся. Але треба зробити ось так» (і показати як). Схвалення створює емоційно сприятливий фон. І цим можна добитися більшого успіху, ніж докорами. Слід пам'ятати, що осуд значною мірою менш інформативний, ніж схвалення. Активність дитини, коли вона наслідує дії дорослого, намагаючись зробити щось самостійно, необхідно всіляко підтримувати, бо саме власна активність є однією з основних умов її повноцінного психічного розвитку [17].

Основні особливості психічних процесів у ранньому віці — їх залежність від наочної ситуації; функціонування в нерозривній єдності з практичними діями; афективний характер спрямованості на пізнання навколишнього світу. Мовленнєве спілкування є важливим новоутворенням раннього віку. Розвивальна робота з дітьми переддошкільного віку має бути організована не за принципом спеціального розвитку окремих психічних процесів, а спрямована на загальний пізнавальний розвиток дитини, максимально різнобічне ознайомлення дитини зі світом предметів, людей, стосунків, в ході якого і відбувається поступовий розвиток особистості дитини в цілому.

В період раннього дитинства зароджується самосвідомість дитини. Після двох років діти починають впізнавати себе у дзеркалі, на фотографіях. Впізнавання себе — це елементарна, первинна форма самосвідомості. Новий етап у розвитку починається тоді, коли дитина від називання себе в третій особі, по імені («Саша іде», «Катя дає пити») переходить до вживання займенника «Я» стосовно себе («Я їм», «Я граюся»). Найважливішим етапом у  розвитку самосвідомості протягом раннього віку є третій рік життя, коли формується особистісне новоутворення — «гордість за досягнення». Це новоутворення яскраво виражається в прагненні фіксувати результати своєї діяльності, продемонструвати свої успіхи дорослому. Без належного схвалення ці успіхи значною мірою втрачають свою цінність, а радісні переживання з цього приводу затьмарюються. Негативне чи байдуже ставлення спонукає дитину з подвоєною енергією добиватися уваги й позитивної оцінки. У дітей зявляється почуття самолюбства, що виявляється в підвищеній образливості й чутливості до невизнання їхніх досягнень дорослими, в емоційних через це вибухах. Поява даного новоутворення повязана з тим, що на третьому році життя під впливом дорослого дитина дедалі частіше звертає увагу на результат своїх дій. Вона починає прагнути досягнути бажаного результату [9].

Під впливом стосунків з близькими розвиваються соціальні емоції дитини, джерелом яких стають взаємини між членами родини, 
атмосфера сімейного життя тощо. Важливу роль в емоційному розвитку дитини відіграють слова-оцінки дорослих.

Криза трьох років — це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків є кризою виділення свого "Я". Зміна позиції дитини, ріст її самостійності і активності, вимагають від близьких дорослих своєчасної перебудови стосунків. Якщо ж нові стосунки з дитиною не складаються, її ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується, у дитини, виникають безпосередньо кризові явища, що проявляються у взаєминах з дорослими, а іноді і з однолітками. Криза вперше була розкрита в роботі Ельзи Келер «Про особистість трирічної дитини». Вона виділила 7 характеристик кризи трьох років: негативізм, вередливість, гонорливість, своєвілля, знецінювання, протест-бунт, деспотизм [7].

3.Психологічні особливості розвитку дитини дошкільного віку (3-5(6)років)

Соціальна ситуація розвитку дитини в дошкільному віці визначається активізацією спілкування дитини з дорослими та однолітками. Спілкування з дорослими розгортається на основі значної самостійності дошкільника, розширення його пізнання оточуючої дійсності. Завдяки використанню провідного засобу спілкування – мови та постановці запитань діти поповнюють свої уявлення про світ. Дошкільники задають тисячі запитань. Таке співробітництво дитини з дорослим має назву пізнавального спілкування. У дошкільному віці виникає й супутня форма спілкування – особистісна, яка характеризується тим, що дитина намагається обговорювати з дорослими поведінку і вчинки інших людей. Взаємини дошкільняти з дорослим набувають пізнавально-наслідувального змісту – малюк у іграх копіює діяльність значимого дорослого та задає йому велику кількість запитань. Однак наслідування дитиною дорослого поступово стає свідомим та вибірковим.

Протиріччя соціальної ситуації розвитку дитини-дошкільника полягає у розриві між його прагненням бути як дорослий і неможливістю реалізувати це прагнення безпосередньо. Єдиною діяльністю, яка дозволяє розв’язати це протиріччя, є сюжетно-рольова гра. Саме тому, що рольова гра дає дитині можливість вступити до взаємодії з такими сторонами життя, які недосяжні їй у реальній практиці, вона і є провідною діяльністю дошкільника. Основним мотивом ігрової діяльності є найкраще виконання ролі, діяти «як дорослий». Цей мотив підпорядковує собі безпосередні стосунки дитини і є провідним. З цієї точки зору, дошкільний вік – період інтенсивного засвоєння людських взаємин – норм і правил поведінки, які існують у світі дорослих.
Становлення внутрішнього психічного життя і внутрішньої саморегуляції пов’язане з цілим рядом новоутворень у психіці і у свідомості дошкільника. На кожному етапі розвитку та чи інша психічна функція виходить на перше місце. Найважливішою особливістю дошкільного віку є нова система психічних функцій, в центрі якої стає пам’ять (на думку Л.С.Виготського). Пам’ять дошкільника є центральною психічною функцією, яка визначає всі інші процеси.
Важливим новоутворенням цього періоду є довільна поведінка, яку можна визначити як поведінку, яка опосередкована нормами та правилами. Вперше виникає питання про те, як треба себе поводити, тобто формується попередній образ своєї поведінки. Дитина починає опановувати і керувати своєю поведінкою, порівнюючи її з тим образом, який стає взірцем. Усвідомлення своєї поведінки і початок особистої самосвідомості – одне з головних новоутворень дошкільного віку.

Особистісні новоутворення: 1.Виникнення першого схематичного контуру цілісного дитячого світогляду. 2.Виникнення перших етичних інстанцій: «що таке добре». Етичні інстанції зростають поряд з естетичними: «красиве не може бути поганим». 3.Виникнення підпорядкування мотивів. 4. Виникнення довільної поведінки. 5. Виникнення особистої свідомості – усвідомлення свого обмеженого місця в системі взаємин з дорослим. 6.Розвиток самооцінки – усвідомлення можливостей своїх дій [13].
Самооцінка дитини має сильне емоційне забарвлення, залежить від схвалення дорослих. У процесі спілкування розвивається потреба дитини в довірі до дорослих і здатність відчувати їх емоційний стан. Дорослий для дитини – джерело інформації, фактор формування емоційної стабільності, відкритої комунікативної позиції у ставленні до інших і світу взагалі. Оцінюючи навіть своїх друзів, дитина просто повторює думку, яку вона почула про них від дорослих. Аналогічно це відбувається і при самооцінюванні – «Я хороший, тому що так каже мама». Дослідження дитячо-батьківських стосунків вказують, що на становлення самооцінки дитини впливають установки батьків на її прийняття та демократичні взаємини батьків з дитиною. Діти батьків з такими установками показують прискорений інтелектуальний розвиток,оригінальність, емоційну впевненість, хороший самоконтроль. Діти авторитарних батьків, як правило, бувають емоційно нестабільними, неслухняними, агресивними. Великого значення у становленні самооцінки дитини дошкільного віку мають педагогічні оцінки з боку працівників дошкільного закладу. Тому наступний чинник, який впливає на становлення самооцінки це вихователь [1;18].

У кінці вікового періоду у дошкільнят формується інтегральне особистісне новоутворення - шкільна зрілість. Шкільна зрілість дошкільняти - прийнятний рівень фізичного і психічного розвитку дитини, що забезпечує її адекватне пристосування до умов шкільного навчання. Шкільна зрілість є інтегральною характеристикою дитини і складається з фізичного та психологічного компонентів. Фізична готовність дитини до навчання в школі передбачає адекватні параметри фізичного розвитку (зріст, вага), достатні сенсорні можливості (зір, слух) дитини та прийнятний стан її здоров'я. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання включає мотиваційний компонент - наявність позитивного ставлення до перспективи шкільного навчання, стійкого бажання навчатись в школі. Розрізняють дошкільників з трьома типами ставлення до перспективи майбутнього навчання в школі: 1) позитивна мотивація, в якій при стійкому бажанні стати школярем дитину приваблюють пізнавальні чи соціальні спонуки, 2) негативне ставлення до майбутнього навчання в школі, сформоване через залякування батьків або сприймання негативного досвіду навчання старших братів чи сестер, 3) індиферентне, байдуже ставлення, що супроводжується визнанням дошкільником необхідності навчання в школі, але емоційні реакції дитини є нейтральними. Інтелектуальний компонент розглядається як наявність запасу конкретних знань, базового кругозору, розумових вмінь для спроможності виділити навчальне завдання і виконати його. Прагнення стати школярем стимулюється у дошкільника пізнавальною спрямованістю, допитливістю, що сприяє розумовому розвитку дитини. Емоційно-вольовий компонент - спроможність до регуляції дитиною власної поведінки та емоційних виявів відповідно до навчальних ситуацій та соціальних вимог, здатність довільно спрямовувати свою психічну діяльність, формування емоційної зрілості.
Соціальний компонент - спроможність дитини адаптуватись до нових соціальних умов шкільного навчання, прийняти на себе навчальні обов'язки, налагоджувати ефективне спілкування з новими дорослими та ровесниками. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання не з'являється автоматично по завершенню дошкільного періоду, а потребує формування зі сторони дорослих [15].

Криза семи років – це криза саморегуляції. Як вважала Л.І. Божович криза 7 років – це період народження соціального "Я" дитини. Основні симптоми: 1)втрата безпосередності поведінки; 2) манірність поведінки (намагаючись виправдати сподівання дорослих, дитина відверто демонструє навіть ті позитивні якості, які їй не властиві); 3) симптом «гіркої цукерки» (дитині погано, але вона намагається це приховати). Перехідний період 6-7 років, на думку Л.І.Божович, пов'язаний з появою нового системного новоутворення - внутрішньої позиції, яка виявляє новий рівень її самосвідомості. Ця внутрішня позиція входить у протиріччя із соціальною ситуацією розвитку дитини: в очах дорослих вона ще мала, несамостійна, а у власних – вже доросла [6].

4.Особливості психічного розвитку дитини молодшого шкільного віку (5 (6)-10 (11) років).

Життєдіяльність дитини молодшого шкільного віку характеризується специфічною соціальною ситуацією розвитку. Основною особливістю віку є зміна соціальної позиції, прийняття нової соціальної ролі «учень». Л.І.Божович підкреслює, що у молодшого школяра з’являється прагнення зайняти нове «доросле» положення у житті та виконувати важливу, але не тільки для нього діяльність; з’являється усвідомлення свого соціального Я, переживання себе в системі людських відносин. Дослідники Л.І.Божович, Г.С.Костюк, А.В.Петровський, О.В.Скрипченко розглядали особливості взаємин молодшого школяра з вчителем та учнями. Науковці наголошували, що вчитель є надзвичайно значущим для дітей молодшого шкільного віку. Адже, саме вчитель використовує апарат оцінок, регулює взаємовідносини дитини з іншими дорослими, формує їх ставлення до неї, її ставлення до себе.

Молодші школярі активно прагнуть знайти нове місце в колективі, завоювати повагу й авторитет серед однокласників. Л.І.Божович підкреслює, що це вагомий стимул в учбовій діяльності. Вже на 2-3 році навчання особистість вчителя є менш значущою для молодшого школяра, але більш тісними стають контакти з однокласниками. Науковець констатує, що «дружні стосунки у 1 класі формуються на основі зовнішніх обставин». І.Д.Бех наголошує, що «у цьому віці дружба нагадує співпрацю у якійсь справі; закінчується справа – закінчується співпраця». Однак, починаючи з 2 класу, збільшується увага у створенні дружніх стосунків щодо загальних інтересів, загальних переживань та думок. «В 3-4 класах часто зав’язується вже справжня дружба»,  – констатує Л.І.Божович.

Провідною діяльністю молодшого школяра, виконання якої зумовлює виникнення основних новоутворень, виступає учбова діяльність. Психологи П.П.Блонський, Г.О.Сіліна підкреслюють, що розлучення, насилля або конфліктні стосунки між членами сім’ї формують емоційно дискомфортну, напружену психологічну атмосферу в родині суттєво впливають на внутрішню пізнавальну спрямованість молодшого школяра, його учбову успішність.        Психологи стверджують, що успішне навчання дитини у школі залежить від особливостей поведінки батьків, їх емоційного стану. Виокремлюють три ознаки у поведінці батьків встигаючих учнів: 1) батьки мають реалістичні уявлення про поточні досягнення своїх дітей, вони допомагають дітям розвивати впевненість у собі, заохочують до виконання відповідних віку завдань у школі та вдома; 2)ставлення батьків до дітей відрізняється теплотою і любов’ю. Вони використовують методи контролю й підтримки дисципліни характерні для авторитетного стилю батьківської поведінки. Діти знають межі дозволеного, але при цьому впевнені, що їх люблять; 3)батьки постійно спілкуються з дітьми, читають їм книги, уважно їх вислуховують, підтримують інтерес до пізнання.

Підкреслимо, що важливу роль у розвитку свідомості дітей молодшого шкільного віку відіграють новоутворення. Основні новоутворення визначають якісні зміни емоційної сфери молодших школярів. Вони сприяють: усвідомленій орієнтації дітей у власних переживаннях (переживання набувають певного значення, виникає афективне узагальнення та внутрішнє роздвоєння переживань); розумінню виявлення почуттів іншими; внутрішньому аналізу вчинків, дій, висловлювань; усвідомленню потреб, інтересів власних та оточуючих людей; для дитини стає характерною усвідомленість своїх стосунків з оточуючими Л.І.Божович наголошує, що «емоції розвиваючись змінюються якісно, і емоції молодшого школяра є більш складними, глибокими, стійкими, ніж дошкільника» [8].

Підкреслюючи вагомий вплив сім’ї на життєдіяльність дитини молодшого шкільного віку, розглянемо особливості впливу несприятливої сімейної атмосфери, на особистість молодшого школяра. Науковці В.У.Кузьменко, Ю.О.Приходько вказують, що для повноцінного розвитку дитини суттєвими є гармонізація батьківсько-дитячих стосунків, їх позитивний характер. В процесі спілкування здійснюється інтеріоризація дитиною зразків батьківської поведінки, норм і правил сімейних стосунків та міжособистісних взаємин, формується спільність поглядів та думок, досягається взаєморозуміння. Психологи розкривають особливості впливу негативної сімейної атмосфери на: формування самооцінки, якості особистості та поведінкові прояви, учбову діяльність дитини молодшого шкільного віку. Зазначимо, що негативні батьківсько-дитячі взаємини суперечать принципам Декларації прав дитини ООН, у якій зазначено, що дитина для повноцінного і гармонійного розвитку особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна рости під опікою і відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, морального і матеріального забезпечення (принцип 6).

Серед факторів, які призводять до порушень емоційної стабільності дітей, виокремлюють умови виховання та психологічного клімату в родині. «Сімейні конфлікти, дефіцит батьківської любові, жорстокість, надмірна вимогливість, непослідовність у вихованні, психологічна неграмотність батьків – це ті обставини, що травмують дитину, провокують деформації її психіки і поведінки», – наголошує Г.О.Сіліна. Важливою умовою гармонійного розвитку дитини молодшого шкільного віку є позитивні, систематичні батьківсько-дитячі взаємини, реалізуються у трьох формах сімейного спілкування: емоційній (прояв турботи, любові), мовленнєвій (розкриття норм поведінки, поради), ситуативний (контакт дорослих з дитиною в іграх, розвагах, праці).

Дослідники М.І.Лісіна, О.Б.Насонова вказують на зв’язок між ставленням дитини молодшого шкільного віку до батьків та ставленням батьків до неї. Якщо дитина сприймає батьківське ставлення як позитивне (відчуває задоволення своєї потреби в безпосередньому позитивному емоційному контакті), то так само вона ставиться до батьків. Негативне ставлення батьків породжує відповідне ставлення до них. І.Сіданіч, досліджуючи культуру взаємин батьків і дітей молодшого шкільного віку у сім’ї і школі, виокремив три групи батьків за рівнем сформованості культурних взаємин з дітьми: гуманістичний рівень;  поблажливо-ліберальний; дисциплінарно-авторитарний. Вчений проводить паралель між рівнем батьківсько-дитячих взаємин та самооцінкою дитини, вказуючи, що негативна самооцінка притаманна молодшим школярам із сімей з дисциплінарним та поблажливим стилем спілкування, де батьки мають низький рівень культури, застосовують репресивні методи виховання. Н.Подлеснова констатує, що молодші школярі з низькою самооцінкою, пасивністю, невпевненістю, боязкістю, підвищеною тривожністю, надмірною чуттєвістю до критики виховуються в атмосфері байдужого ставлення до них батьків. Науковець підкреслює, що «самооцінка, яка формується у дитини в сім’ї, позначається на її відношенні до успіхів у навчанні, спілкуванні з однолітками».

У молодшому шкільному віці відбувається активний пошук внутрішньої позиції, від змісту якої буде залежати ставлення дитини до оточуючого світу, до людей та до себе. Е.Берн виокремлює дві основні життєві позиції, які можуть сформуватися як наслідок негативної самооцінки: депресивна (Я – поганий, Ти – хороший) та позиція безнадійності (Я – поганий, Ти – поганий). Ю.М.Орлов стверджує, що гнів, агресія – прийоми самозахисту від почуття образи, вини, сорому. В.І.Шебанова зазначає, що «діти молодшого шкільного віку не досягли рівня сформованості агресивних способів дій і їхні агресивні реакції (протест, опозиція, відмова, компенсація, гіперкомпенсація) найчастіше є засобом психічного захисту, тож їх можна розглядати як недиференційований захисний механізм. Однак такий захист має низьку ефективність адаптаційного потенціалу, тому агресивні реакції дітей слід відносити до неконструктивних, неадекватних захисних форм поведінки». Дослідник І.А.Фурманов стверджує, що агресивні способи дії найчастіше з’являються тоді, коли інші форми поведінки не дають бажаних результатів. Під впливом важких, стресових ситуацій адаптивні форми поведінки дитини можуть змінюватися на прояви агресивних реакцій. Молодший школяр виявляє неусвідомлювані психологічні механізми захисту у вигляді агресії, гніву, як неспроможність свідомо зменшити переживання негативних почуттів, які виникли внаслідок психотравматичних подій [14].

5. Особливості психічного розвитку підлітка (11-12 до 14-15 років).

Підлітковий вік є першим перехідним періодом від дитинства до зрілості. Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційній сферах особистості підлітка (інтенсивний, нерівномірний розвиток і ріст організму, особистісні новоутворення та ін.), породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими. Інтенсивний статевий розвиток зумовлює виникнення статевого потягу і пов'язані з ним переживання й інтереси.

Зміни, що відбуваються в організмі дитини у перехідний період від дитинства до підліткового віку зумовлюються насамперед статевим дозріванням. Статеве дозрівання позначається на розвитку і функціях всього організму. Усе починається із змін в ендокринній системі. Посилюється діяльність гіпофізу, а його гормони стимулюють ріст тканин і функціонування залоз внутрішньої секреції (статевих, щитовидної залози та інших), що спричинює фізичний і фізіологічний розвиток. Відбувається стрибок у рості. У підлітковому віці спостерігається невідповідність у розвитку серця, судинної системи (артерій) і маси тіла. Якщо мускулатура серця і його об’єм збільшуються вдвічі, то діаметр судин залишається вузьким. Тому серце через порівняно ще вузькі судини не може постачати потрібну кількість крові до різних ділянок організму, зокрема до мозку. Тому можливі функціональні порушення у діяльності серцево-судинної ситеми (серцебиття, підвищення кров’яного тиску, головні болі, головокружіння, швидка втома, задишка, блідість, посиніння губ). Оскільки ендокринна і нервова системи функціонально пов’язані між собою, підлітковий вік характеризується, з одного боку, бурним підйомом енергії, а з іншої – підвищеною чутливістю до оточуючих впливів. З цих причин розумова і фізична перевтома, тривале нервове напруження, сильні негативні емоційні переживання (страх, гнів, образа) можуть бути причинами ендокринних порушень (тимчасовим припиненням менструального циклу у дівчаток) і функціональних розладів нервової системи. Вони виявляються у підвищеній роздратованості, збудливості, нестійкості, слабкості гальмівних механізмів, втомлюваності, розсіяності, у розладах сну.У дитинстві існує баланс у діяльності ендокринної та нервової системи. У підлітковому віці цей баланс втрачений, а новий тільки почав встановлюватися. Ця перебудова відображається на загальній неврівноваженості, дратівливості, руховій активності, періодичній апатії, в’ялості. У вищій нервовій діяльності підлітка спостерігаються суперечності. В одних випадках учні цього віку поводять себе цілком розсудливо, виважено, а в інших на ті самі стимули вони реагують неадекватно, надмірно емоційно.

Л.Божович підкреслювала, що статевий потяг, виникаючи в пубертатний період, входить у структуру вже наявних у підлітка психологічних новоутворень – різноманітних інтересів, моральних та етичних почуттів, поглядів, оцінних суджень. Відповідно – статевий потяг підлітка, переживання сексуального збудження перебуває в ціннісно-смисловій системі його поглядів. Отже, фактори біологічного і соціального порядку виступають у взаємопереплетенні, стають внутрішніми механізмами психологічних новоутворень, які спонукають до встановлення і поглиблення сексуальних стосунків у наступному віковому періоді.

Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості, яке найперше характеризується почуттям дорослості, формуванням самооцінки [16]. Почуття дорослості – специфічне новоутворення самосвідомості – стрижнева особливість особистості, яка виражає нову життєву позицію підлітка щодо себе, щодо людей і світу, визначає зміст та спрямованість його соціальної активності. Специфічна соціальна активність підлітка полягає у більшій сприйнятливості до засвоєння норм, цінностей, способів поведінки, які існують у світі дорослих. У становленні взаємовідносин підлітка з дорослими існують протиріччя. Поглиблення протиріч, нагнітання конфлікту, який може тривати досить довго. Це виникає при повному розходженні тенденцій дорослого та прагнень підлітка, коли дорослі повністю не приймають претензій підлітка на більшу самостійність, довіру до них та повагу, а підліток, в свою чергу, різними способами виражає протести проти старого ставлення до нього дорослих. Дорослий втрачає авторитет, втрачає можливість впливу а в формуванні особистості підлітка залишаються негативні наслідки: агресивно-деспотичні прояви поведінки у відповідь на зовнішній стимул. Поступове зникнення протиріч і конфліктів. Дорослі усвідомлюють дорослішання підлітків, змінюють своє ставлення до нього, не дають розвіятись взаємній довірі, яка виникла раніше. Конфліктних ситуацій може зовсім і не виникати, коли дорослі у побудові взаємин враховують дорослішання підлітка [11].

Конфлікт – це наслідок невміння або небажання дорослого рахуватись з розвитком особистості в підлітковому віці і знайти підлітку нове місце поряд із собою. Дорослому потрібно будувати взаємовідносини із підлітком, як з іншим дорослим – дружнього характеру, змістовної співпраці з характерними для них нормами взаємної поваги, довіри, допомоги. Підліток чекає розуміння з боку дорослих. Співпраця дозволить дорослому поставити підлітка у становище свого помічника, товариша у різних справах, а самому стати для нього взірцем і другом.

До початку підліткового віку взаємовідносини дитини зі своїми однолітками вже будуються на важливих нормах дорослої рівності, а основою взаємовідносин з дорослими залишається дитяча слухняності. Це може мати важливі наслідки: 1) співпраця як оптимальний для розвитку особистості підлітка тип спілкування може інтенсивніше розвиватися у взаємовідносинах з друзями; 2) саме спілкування з друзями, а не з дорослими, може приносити підлітку більше задоволення та відігравати провідну роль у розвитку дорослості і формуванні особистості. Провідним типом діяльності підлітка стає спілкування з однолітками. Воно набуває інтимно-особистісного характеру і виокремлюється у самостійну і дуже важливу для підлітка сферу життя. Спілкування з друзями набуває великої значущості, що може відсунути на другий план навчання, значно зменшити привабливість спілкування з батьками.          Формування мотивів учіння безпосередньо пов’язані із задоволенням домінуючих потреб віку, зокрема пізнавальної потреби. При умові її задоволення у підлітка формується стійкі пізнавальні інтереси, які визначають його позитивне ставлення до навчальних предметів. Незадоволення пізнавальної потреби породжує у підлітка не лише байдужість, апатію, але й негативне ставлення до нецікавих предметів. Усвідомлення підлітком життєвої значущості знань є важливим мотивом їх учбової діяльності. Для підлітка дуже важливо усвідомити, осмислити значення знань для розвитку їх особистості. Пізнавальні і соціальні мотиви учіння підлітків розвиваються в єдності [10].

Л. С. Виготський наголошував на тому, що причина кризи підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування. Нині ця суперечність, зумовлена випередженням статевого дозрівання, має особливо гострий характер. Певне підтвердження думки Л.С.Виготського отримано в дослідженнях Маргарет Мід та Рут Бенедикт, які показали, що криза підліткового віку не має обов'язкового універсального характеру, а залежить від соціальних умов. Водночас, дослідження вітчизняних психологів показують, що криза залежить від успіху в перебудові системи взаємин підлітка з дорослими. Криза з'являється тоді, коли дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу в підлітків прагнення до нових партнерських форм взаємин з батьками та вчителями (Т. В. Драгунова, Д . Б. Ельконін) [5].

Тест:

1. Назвіть основні фактори розвитку людини:

а) спадковість, середовище, активність;

б) гетерохронність, асинхронність, пластичність, стадіальність.

2. Перелічіть вікові періоди дитинства:

а)  вік немовляти – до 1 року; раннє дитинство – 1-3 роки; дошкільний вік – 3-6 (7) років; молодший шкільний вік – 6 (7)-10 (11)років; підлітковий вік – 10 (11)-13 (14) років; ранній юнацький вік 13 (14)-16 (17) років;

б) орально-сенсорний період – до 1 року, м’язево-анальний – 1-3 роки, локомоторно-генітальний – 3-6 років, латентний – 6-12 років, підлітковий – 12-19 років, рання зрілість – 20-25 років.

3. Перелічіть провідні види діяльності вікових періодів дитинства:

а) малювання, ліплення, конструювання, читання, експериментування;

б) емоційно-безпосереднє спілкування немовляти з дорослим; предметно-маніпулятивна діяльність дітей раннього віку; сюжетно-рольова гра у дошкільнят; навчальна діяльність у молодших школярів; інтимно-особистісне спілкування у підлітків; професійно-навчальна діяльність у старшому шкільному віці.

4. У яких випадках загострюються негативні поведінкові прояви дитини під час протікання криз:

а) у випадку гнучкого спілкування дитини з дорослими;

б) у випадку ігнорування дорослими нових потреб дитини в сфері спілкування та діяльності, тому конфліктність та важковиховуваність під час криз є сигналом необхідності змін у спілкуванні з дитиною.

5. «Комплекс пожвавлення» - це:

а) емоційно-рухова реакція немовляти на появу дорослого, яка виражається в посмішці, фіксації погляду, рухах ручок та ніжок, вокалізації;

б) психопатологічний синдром, який призводить до невротичних відхилень.

6. Назвіть особистісне новоутворення дитини раннього віку, яке виражається в прагненні фіксувати результати своєї діяльності, продемонструвати свої успіхи дорослому. Без належного схвалення ці успіхи значною мірою втрачають свою цінність, а радісні переживання дитини затьмарюються. Це:

а) «гордість за досягнення»;

б) «ієрархія мотивів».

7. Причини загострення кризи трирічного віку (появи негативізму, свавілля, протесту-бунту та інших симптомів в поведінці дитини) пояснюються тим, що:

а) батьки дотримуються авторитарної моделі взаємовідносин у сім’ї, обмежують самостійність та особисту ініціативу дитини, часто та неадекватно використовують заборони і покарання, проявляють гіперопіку у вихованні, непослідовні у вимогах до дитини;

б) батьки схвалюють пізнавальний інтерес та самостійність дитини, дозволяють проявляти власну волю (в доступних межах для даного віку).

8. Перерахуйте компоненти психологічної готовності дитини до шкільного навчання:

а) мотиваційний, інтелектуальний, емоційно-вольовий, соціальний;

б) особистісний, суспільний, колективний.

9. Вчитель є надзвичайно значущим, авторитетним для дітей молодшого шкільного віку, тому що:

а) використовує апарат оцінок, регулює взаємовідносини дитини з батьками та впливає на їх ставлення до неї, та формує ставлення дитини до самої себе;

б) батьки з повагою ставляться до вчителя.

10. Перерахуйте фактори, які призводять до порушення емоційної стабільності дітей:

а) сімейні конфлікти, дефіцит батьківської любові, жорстокість у сім’ї, надмірна вимогливість дорослих до дитини, непослідовність у вихованні;

б) любов, довірливе спілкування дорослих з дитиною, якісне проведення часу разом з дитиною, спільна діяльність.

11. «Почуття дорослості» у підлітків - це:

а) ототожнення себе з кимось;

б) специфічне новоутворення самосвідомості – стрижнева особливість особистості, яка виражає нову життєву позицію підлітка щодо себе, щодо людей і світу, визначає зміст та спрямованість його соціальної активності.

12. Загострення протікання підліткової кризи відбувається при:

а) повному розходженні тенденцій дорослого та прагнень підлітка, коли дорослі повністю не приймають претензій підлітка на більшу самостійність, довіру, повагу, як наслідок, підліток різними способами виражає протести проти старого ставлення до нього дорослих;

б) усвідомленні дорослими дорослішання підлітка, зміні свого ставлення до нього, взаємній довірі у стосунках.

Ключ до тесту:

  1. а)
  2. а)
  3. б)
  4. б)
  5. а)
  6. а)
  7. а)
  8. а)
  9. а)
  10. а)
  11. б)
  12. а)

Література:

  1. Гончаровська Г.Ф. Соціально-психологічні чинники становлення самооцінки дитини дошкільного віку [Електронний ресур] // Режим доступу до ресурсу:http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pspl/2010_8/200-208.pdf
  2. Експериментальне вивчення немовлят [Електронний ресур]: навч.посіб./Л.Копець Класичні експерименти в психології // Режим доступу до ресурсу:http://libfree.com/198722487_psihologiyaeksperimentalne_vivchennya_nemovlyat.html
  3. Експеримент «Кам’яне обличчя» [Електронний ресур]//Режим доступу до ресурсу: http://samorozvytok.info/content/eksperiment-kamyane-oblichchya
  4. Іграшки в житті дитини раннього віку. Психічний розвиток дитини раннього віку [Електронний ресур] // Режим доступу до ресурсу: http://lifetrees.ru/page/psihichnij-rozvitok-ditini-rannogo-viku
  5. Криза підліткового віку [Електронний ресур]: навч.посіб./Т.В.Дуткевич Дитяча психологія // Режим доступу до ресурсу: http://pidruchniki.ws/19390825/psihologiya/kriza_pidlitkovogo_viku
  6. Криза семи років [Електронний ресур]: навч.посіб./Р.В.Павелків Дитяча психологія // Режим доступу до ресурсу: http://pidruchniki.ws/1157071837081/psihologiya/kriza_semi_rokiv
  7. Криза трьох років [Електронний ресур]: навч.посіб./О.В.Скрипченко Вікова та педагогічна психологія // Режим доступу до ресурсу: http://pidruchniki.ws/16151107/psihologiya/kriza_troh_rokiv
  8. Особливості пізнавальної сфери молодшого школяра [Електронний ресур]: навч.посіб./М.В.Савчин Вікова психологія // Режим доступу до ресурсу: http://pidruchniki.ws/16230606/psihologiya/osoblivosti_piznavalnoyi_sferi_molodshogo_shkolyara
  9. Особливості психічного розвитку дітей раннього віку [Електронний ресур]: навч.посіб./Р.В.Павелків Дитяча психологія // Режим доступу до ресурсу: http://pidruchniki.ws/18351114/psihologiya/osoblivosti_psihichnogo_rozvitku_ditey_rannogo_viku
  10. Особливості розвитку психіки у підлітковому віці [Електронний ресур]: навч.посіб./О.В.Кулешова Вікова і педагогічна психологія // Режим доступу до ресурсу:http://bookdn.com/book_211_glava_8_Tema_8._Osoblivost%D1%96_rozvitku_.html
  11. Психологічні новоутворення підліткового віку [Електронний ресур]: навч.посіб./М.В.Савчин Вікова психологія // Режим доступу до ресурсу: http://pidruchniki.ws/11640401/psihologiya/psihologichni_novoutvorennya_pidlitkovogo_viku
  12. Психічний розвиток дитини першого року життя [Електронний ресур]: навч.посіб./Т.В.Дуткевич Дитяча психологія // Режим доступу до ресурсу: http://pidruchniki.ws/17190512/psihologiya/psihichniy_rozvitok_ditini_pershogo_roku_zhittya
  13. Психічний розвиток дитини у дошкільному віці [Електронний ресур]: навч.посіб./О.В.Кулешова Вікова і педагогічна психологія // Режим доступу до ресурсу:http://bookdn.com/book_211_glava_6_Tema_6._Psikh%D1%96chnijj_rozvitok.html
  14. Психологія молодшого школяра [Електронний ресур]: навч.посіб. // Режим доступу до ресурсу:http://studentam.net.ua/content/view/3153/97
  15. Рекомендації для батьків дітей дошкільного віку [Електронний ресур]: Психологічна консультація online // Режим доступу до ресурсу: http://psyhologonline.weebly.com/104410831103-1073107210901100108211101074.html
  16. Розвиток самосвідомості у підлітковому віці [Електронний ресур]: навч.посіб. // Режим доступу до ресурсу: http://studentam.net.ua/content/view/3155/97
  17. Формування предметної діяльності у ранньому віці [Електронний ресур]: навч.посіб./Р.В.Павелків Дитяча психологія // Режим доступу до ресурсу:http://pidruchniki.ws/15491007/psihologiya/formuvannya_predmetnoyi_diyalnosti_rannomu_ditinstvi
  18. Шостий рік життя. Психологічні особливості дітей дошкільного віку. [Електронний ресур]: // Режим доступу до ресурсу: http://doshkolenok.kiev.ua/psichdoshk/178-6-rik-juttiya.html