БЕЗУМОВНА ЛЮБОВ ДО ДИТИНИ (заняття з батьками)

 

Ілона Руденко, доцент кафедри психології ЧОІПОПП,

кандидат психологічних науk

Мета: розширення свідомості батьків про важливість безумовної любові у розвитку дитини та наслідки дефіциту любові для емоційного стану дітей, підвищення психологічної компетентності та розвиток інтуїтивного відчуття батьків щодо  способів вираження любові.

Хід заняття

Всі ми любимо своїх дітей, однак не завжди проявляємо щирість своїх почуттів, не завжди показуємо свою любов дитині. Психолог А.Маслоу вказує, що потреба в любові, в приналежності, в необхідності іншому – одна з фундаментальних людських потреб. Її задоволення – важлива умова нормального розвитку дитини. Дитячий психіатр Р. Кємбелл підкреслює, що кожна дитина має «емоційну чашу Любові», яка чекає на те, щоб її наповнили любов’ю. Коли дитину безумовно приймають, люблять, то вона відчуває себе потрібною, психологічно захищеною, щасливою, впевненою у собі, така дитина цілеспрямована та стресостійка до труднощів оточуючого середовища.  Коли «емоційна чаша Любові» порожня, коли батьки не вміють проявити любов, то для дитини характерним стає комплекс неприйняття себе, нелюбов до себе, відчуття непотрібності, образа на батьків, у поведінці це проявляється як потреба в увазі через позитив (комплекс відмінника) або негатив (порушення дисципліни, негативні оцінки в навчанні, психосоматичні хвороби). К.Хорні виявила три основні способи поведінки: «рух до людей», «проти людей» і «від людей». Відповідно ми можемо виокремити у дітей, які не відчувають себе любимими батьками: «рух до батьків» (цукерку для батьків зі школи дитина несе), «проти батьків» (порушення батьківських правил як вдома, так і в школі), «від батьків» (дитина відчужується від батьків, як наслідок починає вживати алкоголь, наркотики, впадає у сексуальну розпусту).

Психолог Г.Чепмен вважає, що погана поведінка дітей є викривленими пошуками любові, якої вони не відчувають. Ю.Гіппенрейтер констатує, що дитині любов потрібна, як їжа підростаючому організму, вона дитину живить емоційно, допомагаючи психологічно розвиватися. Якщо ж вона не отримує знаків любові, то з’являються відхилення в поведінці, і навіть нервово-психічні розлади.

Вищим проявом любові у стосунках з рідними є любов безумовна, коли ми приймаємо інших такими, якими вони є. Безумовно приймати дитину – означає любити її не за те, що вона красива, розумна, слухняна, добре навчається, а просто за те, що вона є! Дитина повинна відчувати, що вона залишається для батька, матері любимою незалежно від її оцінок, успіхів-неуспіхів, поведінки, наявності-відсутності таланту тощо: «Я тебе люблю і приймаю тебе такою, якою ти є».

Вправа «Прийняття дитини такою, якою вона є»

Мета: розвиток гармонійних батьківсько-дитячих стосунків.

Стимульний матеріал: папір, ручка.

Процедура проведення:

–       Шановні мами, закрийте очі та розслабтеся. Зараз ми поринемо у минуле, уявимо той період, коли Ви носили свою дитину в утробі під серцем. Давайте лагідно погладимо животик, звернемося до дитини в животику з любов’ю: «Моє Сонечко», «Моя Радість», «Я дуже радію, що ти в мене є», «Я чекаю твоєї появи», «Я люблю тебе». Посміхніться собі та дитинці, відчуйте радість та тепло всередині. Збережіть це відчуття. Поступово відкриваємо очі.

Шановні мами та татусі, тепер нам потрібно поділити листочок на 2 стовпчика, в першому – пишемо все те що мені не подобається в дитині, в другому – все те, що подобається (риси характеру, хобі, приємні моменти з життя); пишемо 1:5, тобто на одне негативне явище – п’ять позитивних. Позитивний портрет Вашої дитини ми будемо читати вголос, щоб ближче познайомитися з Вашою дитиною (за бажанням батьків).

Наприклад: Ангеліна

Негативні риси

Позитивні риси

1.Сперечається з батьками

1.Донечка моя гарна, в неї гарні великі очі та чарівна посмішка.

2. В неї гарна пам'ять, дуже швидко запам’ятовує нову інформацію. Особливо подобається вчити вірші.

3.Коли її попросиш, то допомагає мені по господарству.

4. Я можу її залишити на певний час з меншою сестрою, вона і книжечку їй почитає, пограється. Я знаю, що вона не буде свою меншу сестру бити та обзивати.

5.Моя донечка дуже любить гімнастику, вона сідає на шпагат, стає на місток. Це важливо для гармонійного розвитку її тіла.

Дуже важливо для гармонійного розвитку дитини вміти показати їй свою любов. Часто вже дорослі люди проговорюють фразу: «Я ніколи не знала чи люблять мене батьки, вони мене не цілували, не обнімали, не говорили про свою любов. Я завжди думала про те, для чого вони мене народили? Напевно, щоб допомагала по господарству». Є батьки, які говорять про любов лише як  про матеріальне забезпечення дитини, забуваючи про її духовне наповнення: «Чому ви говорите, що дитині не вистачає моєї любові? В неї є мобілка, комп’ютер, півкімнати іграшок, вона всім забезпечена».

Психолог Г.Чемпен підкреслює, що проблеми у батьківсько-дитячих стосунках виникають через відсутність у батьків вміння показувати любов своїй дитині. Складові атмосфери любові, багатократне переживання яких, дає дитині відчуття, що батьки її люблять (бажано записати з батьками):

  • фізичний дотик, обійми, поцілунки;
  • сердечні слова – слова підтримки, слова вдячності, слова любові, прохання, вибачення. Бажано, щоб у сім’ї було правило: хоча б раз на день сказати дитині «Я тебе люблю»;
  • спільні радісні емоції, які переживаються через спільний відпочинок (свята, день народження) та спільну працю (разом поліпити варенички, помайструвати). В ході спільної діяльності започатковується довірливе спілкування, що є дуже важливим;
  • безумовне прийняття дитини – віра в добру сутність людини, критикувати не особистість дитини, а лише її вчинок, прощення поганої поведінки та вміння просити вибачення у дитини;
  • взаємна турбота важливо, щоб не лише батьки піклувалися про дитину, але й вчити дитину піклуватися про батьків. В іншому випадку діти виростають і говорять: «Мамо, а ти що мене народила хліб купувати?»;
  • мудра дисципліна;
  • матеріальне забезпечення, подарунки.

Вправа «Аналіз ситуацій»

Мета: сприяти розумінню батьками поведінки дитини, в якій виражається емоційне неблагополуччя.

Стимульний матеріал: набір карток з ситуаціями та питаннями до них.

Процедура проведення: батькам пропонується об’єднатися в групи по 2-4 особи. Кожній групі пропонується картка з ситуацією, яку потрібно проаналізувати та відповісти на поставлені питання. Далі відбувається обговорення ситуацій. Ситуації взяти зі шкільної практики.

Ситуація 1. Мати одиначка, розлучилася, коли була вагітною. Хлопчик Павло навчається у 2 класі, на уроці порушує дисципліну, не сприймає учбовий матеріал, на перерві агресивно взаємодіє з дітьми. Мати займається своїм особистим життям, з Павлом залишаються старенькі бабуся та дідусь. На що вказує поведінка дитини? Як можна покращити емоційний стан дитини?

Обговорення: поведінка Павла вказує на те, що «емоційна чаша Любові» є порожньою, дитина відчуває себе самотньою, непотрібною, нелюбимою, наявне почуття образи на маму. Своєю поведінкою хлопчик намагається привернути до себе мамину увагу. Поведінка хлопчика змінилася, коли мама усвідомила причину негативних вчинків дитини, відчула і зрозуміла важливість прояву своєї любові до дитини. Психолог з мамою прописали способи щирого прояву любові до сина: кожного дня говорити «Я тебе люблю», цілувати, обнімати, на ніч читати книжечку, на вихідних разом поїхати до парку, піти на річку тощо. Через два тижні поведінка хлопчика змінилася, мама прийшла та дякувала, що психолог допоміг з іншого боку поглянути на поведінку дитини, бо мамі самій було важко вдома з Павлом. Таким чином, ми бачимо, що мама відчужувала дитину, а потрібно було, навпаки, наповнити синочка своєю материнською любов’ю.

Ситуація 2. Мати шестирічної дівчинки, виявивши у доньки симптоми неврозу, звернулася до психолога. У розмові з’ясувалося, що одного разу донька запитала: «Мамо, а яка найбільша неприємність була у вас з татом до мого народження?». «Чому ти так питаєш?», – здивувалася мати. «Тому, що потім найбільшою неприємністю у вас стала я», – відповіла дівчинка. Чому дівчинка зробила такий висновок щодо себе? Які почуття переживає дитина? Чи наповнена любов’ю її «емоційна чаша»?

Обговорення: дитина зробила подібний висновок щодо себе, оскільки постійно чула від батьків, що вона «не така», «погана», «всім набридає», «суцільне покарання», «подивись на сусідку, а ти…», «через тебе в мене немає кар’єри (особистого життя)» тощо. Дівчинка відчуває себе нелюбимою, непотрібною, поганою, наявне почуття провини. «Емоційна чаша Любові» у дівчинки порожня (з інформацією щодо розвитку неврозу у дитини можна ознайомитися у батьківській скриньці).

Важливо розуміти наслідки фраз, які ми говоримо дитині: які слова розвивають впевненість, що її люблять, а які – занижують самооцінку, викликають відчуття одинокості та непотрібності батькам, є причиною неврозів. Ознайомимося з висловлюваннями.

Висловлювання батьків до дітей

Добрі фрази

Психотравматичні фрази

Мені добре, коли ми разом

Відчепись! Ти бачиш, що я зайнята

Я тебе люблю

Подивись на сусіда, а ти…

Як ти добре це зробив – навчи мене

Ти – каліка! Звідки в тебе руки виросли?

Як добре, що ти в нас народився

Краще б ти не народився. Ти – суцільна Божа кара, одні проблеми з тобою

Я люблю, коли ти вдома

Через тебе ми з татом сваримося

Я радію, коли бачу тебе

Щоб очі мої тебе не бачили, йди від мене

Компліменти, слова підбадьорення («Молодець», «В тебе все вийде», «Я вірю в тебе», «Я вірю в твої можливості», «Я з тобою» тощо) підсилюють у дитини впевненість у собі, надихають на розвиток інтересів, допомагають розкрити внутрішній потенціал в певних сферах життя (навчанні, творчій діяльності, спорті тощо). Приниження («Ти – дурень», «Ти – каліка! Звідки в тебе руки виросли?» «Ти – суцільна Божа кара, одні проблеми з тобою» тощо) розвивають у дитини неприйняття себе, комплекс неповноцінності, невпевненість у собі, викликають невротичний стан. Будучи дорослою, людина продовжує жити з батьківськими фразами, які були сказані двадцять років тому: «Ти занадто товста, ніхто і ніколи не запросить тебе на побачення», «Повірити не можу, що ти така тупиця»,  «Ти – безвідповідальний і ніколи ні на що не згодишся». Наслідком є те, що доросла людина живе з власною низькою самооцінкою, неприйняттям, нелюбов’ю до себе і, відповідно, відчуває себе нелюбимою та одинокою все життя.

Психотравмує порівняння дитини з кимось іншим («Подивись на сусідку, а ти…»), ефективним є порівняння результатів дитини з її власними успіхами тиждень тому і зараз. Тому що всі діти різні, вони унікальні та неповторні і зростають вони в різних сімейних умовах, мають різні гени, тому порівнювати їх між собою є некоректно.

Почуття провини розвивається у дитини через фрази «Якби не ти…», «Через тебе…») або коли дитина чує сварки батьків, причиною яких є вона. Почуття провини є психотравматичним і можуть призвести до відкритої агресії або замкненості дитини, до психосоматичних захворювань або навіть до суїцидальних думок.

Приклад, в одній сім’ї батьки завжди сварилися через сина (4 клас), через його матеріальне забезпечення, навчання, виховання. Хлопчик, слухаючи сварки, дійшов до висновку: «Я – причина сварок батьків. Якби не я, то мама була щасливою, тато не сварився». В результаті дитина вчинила самогубство, в основі якого було почуття провини. Важливо спілкуватися з дитиною, звертати увагу на її  емоційний стан, думки, пояснювати життєві ситуації.

Важливо вміти просити вибачення перед дитиною за грубе слово, за імпульсивну поведінку. По-перше, вибачення дає можливість дитині зрозуміти, що ви поважаєте її як особистість, її почуття, а відтак вона буде поважати Ваші. По-друге, Ви показуєте приклад, що вибачення – це нормальне явище, відтак дитина буде просити вибачення у Вас. Пробачайте дитині її поведінку, яка могла Вас образити. Прощення – це прояв любові, рішення проявити милосердя, пробачити всі образи. Не дозволяйте минулому досвіду стати між вами та дитиною, між вами та коханою людиною.

Любов просить, а не вимагає. Використовуйте частіше слова прохання, а не висувайте вимоги. Коли ви висловлюєте своїй дитині прохання, ви підтверджуєте її цінність як особистості і її можливості. Прохання несе в собі елемент вибору. Ваша дитина може або прийняти прохання, або відмовити в його виконанні, так як любов – це завжди вибір. Ми не можемо отримати емоційну любов через вимоги. Вимоги викликають у дитини почуття страху, почуття провини, ніяк не любов.

Ситуація 3. Валентина навчається у 4 класі, у щоденнику постійні зауваження та двійки. Зростає у сім’ї разом з братиком 4 років. Мама більше часу проводить з братиком, дівчинку не цілує, не обнімає, не хвалить лише критикує та сварить за оцінки, говорячи: «Ти – тупиця», «Ти – безмозгла» тощо. На які почуття вказує поведінка дитини? Як мамі спілкуватися з дівчинкою для відновлення її емоційного благополуччя?

Обговорення: поведінка Валентини вказує на наявність у неї почуття ревнощів до меншого братика, дівчинка відчуває себе нелюбимою, непотрібною, поганою, внаслідок відсутності з боку матері проявів любові до неї, наявне почуття образи на маму. Своєю поведінкою прагне привернути мамину увагу. Також дитина, яка постійно чує від батьків, що вона «баран», «тупиця», починає себе так відчувати і тому перестає намагатися вчитися краще, зневіряється у своїх силах. Мамі бажано відчути важливість прояву любові до доньки та розвивати вміння одномоментного прояву любові до дітей щодо зниження почуття ревнощів між ними (з інформацією щодо створення товариських, добрих стосунків між дітьми у сім’ї та зменшення почуття ревнощів можна ознайомитися у батьківській скриньці). Також мамі бажано припинити принижувати дитину, а висловлювати фрази підтримки, віри у дитину, хвалити за старання та результат у учбовій діяльності, порівнюючи власні успіхи дитини тиждень тому і зараз.

Ситуація 4. Наташа, якій 13 років, лікується від венеричної хвороби. Її батьки були у відчаї. Вони злилися на Наташу, на школу. Під час бесіди у психолога Наташа розповіла, що батьки її розлучилися, коли їй було 6 років: «Я думала, що тато пішов від нас тому, що не любив мене. Коли мені було 9 років мама знову одружилася. Я відчула, що у неї є той, хто її любить, а в мене нікого не було, хто б мене любив. Я дуже хотіла, щоб мене любили. Цього хлопця я зустріла у школі. Він був старше мене, але я йому подобалася. Я не могла в це повірити. Він до мене дуже добре ставився, обіймав, говорив що гарна, розумна, разом ми багато гуляли і я відчула, що він мене любить. Я не хотіла сексу, я хотіла, щоб мене любили». Як Ви вважаєте, чому дитина відчувала себе нелюбимою у сім’ї та за рахунок чого вона відчула себе любимою у стосунках з хлопцем?

Обговорення: мати та вітчим забезпечували фізичні потреби Наташі і не підозрювали про емоційну пустоту всередині дитини, про її переживання після розлучення батьків внаслідок дефіциту спілкування з нею. У сім’ї не було довірливого спілкування, мама не знала, що Наташа звинувачувала себе у тому, що тато пішов. Після розлучення батькам важливо поговорити з дитиною про її переживання та повідомити: «Ми з татом (мамою) розлучилися, тому що ми різні. Є квіти, які не можуть рости на одній клумбі і їх розсаджують, так і ми з татом. Твоєї провини немає в нашому розлученні» (з інформацією щодо гармонійного спілкування батьків один з одним після розлучення можна ознайомитися у батьківській скриньці).

Звичайно мати та вітчим любили Наташу, але не зуміли донести свою любов дитині, тому вона відчувала себе нелюбимою, а увагу хлопця, його добрі  слова, розмови, обійми сприйняла як любов до себе. 

Обійми, поцілунки, тримання за руку – все це передає дитині почуття любові. Відомий сімейний психотерапевт Вірджинія Сатир рекомендувала обіймати дитину кілька разів на день, кажучи, що чотири обійми – необхідні хорошого самопочуття, вісім – для задоволення потреби в любові, дванадцять – для підсилення імунітету. Крім того, обійми потрібні не тільки дитині, але і дорослому. Якщо дитина часто підходить до Вас, бере за руку, обіймає, хоче поборотися з вами – все це вказує на те, що «фізичний дотик» для неї має дуже велике значення.

Якісний час – це той час, коли ви приділяєте дитині свою увагу повністю. Це не той час, коли ви сидите разом на дивані і дивитеся телевізор, оскільки вашу увагу віддано серіалам або новинам, але ніяк не дитині. Якісний часце сидіти разом на дивані при вимкненому телевізорі або робити щось разом, і розмовляти, віддаючи один одному свою увагу повністю. Також це означає – піти на прогулянку, в зоопарк, цирк, разом ліпити вареники, чистити зуби, разом з дитиною робити те, що їй подобатися. Емоційна важливість цього полягає в тому, що в цей час ми повністю фокусуємося один на одному, ми стаємо емоційно ближчими один одному, ми поповнюємо банк пам’яті спогадами любові. Коли батько сидить на підлозі з дворічною донечкою і катає їй м’ячик, то його увагу сконцентровано на дитині. У цей момент – вони разом. Якщо ж у той момент, коли батько котить м’ячик до доньки, він розмовляє по телефону, то його увага розсіяна. Важливість полягає не в самій діяльності – гратися  м’ячиком, а в емоціях, які виникають у батька і у доньки.

Деякі батьки думають, що проводять час разом з дитиною, однак в дійсності вони просто живуть по сусідству один з одним. Вони в одному і тому ж будинку, в один і той же час, але вони не разом. Коли ви сидите поруч зі своєю дитиною і приділяєте їй двадцять хвилин безроздільної уваги, то ви даруєте один одному двадцять хвилин життя. Ці двадцять хвилин не повторяться ніколи; ми даруємо один одному наші життя. Це могутній емоційний засіб передачі любові.

Довірлива бесіда – це бесіда, під час якої співрозмовники діляться своїм досвідом, думками, почуттями, бажаннями – діляться по-дружньому, не перебиваючи один одного. Довірлива  бесіда в себе включає: 1) слухати з метою розуміння думок, почуттів і бажань іншого; 2) щиро говорити про свої думки та почуття. Мало кого з нас вчили вислуховувати іншого, ми більше схильні до говоріння. Навчитися слухати – це складно, однак важливо так само, як вміння читати або писати.

Розглянемо практичні поради щодо розвитку навичок активного слухання своєї дитини (чоловіка, дружини):

1. Коли ваша дитина розмовляє, підтримуйте з нею зоровий контакт. Це не дозволяє вам відволікатися і повідомляє дитину, що всю вашу увагу направлено на неї.

2. Не можна робити дві справи одночасно: слухати свою дитину і робити що-небудь ще.

Пам’ятайте: якісний час – це увага, віддана комусь повністю. Якщо ви читаєте або робите щось і не можете негайно покинути це, то скажіть своїй дитині: «Я знаю, що ти хочеш поговорити зі мною, і мені це цікаво, але я хочу, щоб мене ніщо не відволікало. Я не можу приділити тобі всю свою увагу зараз, але якщо ти даси мені десять хвилин для того, щоб я закінчила цю справу, я сяду і вислухаю тебе». Дитина нормально відреагують на таке прохання.

3. Вслухуйтеся в почуття. Запитуйте себе: «Що відчуває моя дитина?». Коли ви відчуєте, то перепитайте: «Наскільки я зрозуміла, ти засмучений, тому що …». Це дає дитині можливість розібратися в своїх почуттях, з іншого боку, це говорить їй про те, що ви уважно слухаєте те, що вона говорить.

4. Слідкуйте за мовою тіла. Кулаки зціплені, руки тремтять, сльози, нахмурені брови можуть дати вам відповідь на те, що відчуває дитина. Іноді мова тіла говорить про одне, в той час як слова говорять про інше. Попросіть роз’яснення для того, щоб переконатися в тому, що ви знаєте, про що дитина дійсно думає, і що відчуває.

5. Не перебивайте. Останні дослідження показали, що в середньому людина слухає тільки протягом сімнадцяти секунд, перш ніж перебити співрозмовника і вставити свої власні міркування. Якщо я приділяю дитині увагу повністю, то я утримуюся від того, щоб відстоювати свою позицію. Моя мета – відкрити для себе думки і почуття дитини, а не звинуватити її. Моя мета – зрозуміти дитину.

Відомий письменник Пауло Коельо підкреслював: «Всесвіт набуває сенсу лише в тому випадку, коли нам є з ким поділитися нашими почуттями». Щоб навчитися довірливій бесіді, потрібно звернути увагу на свої почуття та щиро розповісти про них рідним. Відвертість дається легко не кожному. Багато дорослих були виховані в сім’ях, де вираження почуттів і думок не заохочувалося, а засуджувалося. Прохання дитини піти разом на прогулянку приводило до прослуховування нею чергової лекції про відсутність часу та втому батьків. Дитина йшла з почуттям провини лише через наявність у неї бажання, і швидко вчилася бажання не проявляти. Коли дитина виявляла гнів або плакала, то батьки відповідали на це різко, з осудом. Таким чином, дитина розуміла, що виражати почуття є неприйнятно, потрібно тримати в собі. До того часу, коли ми стаємо дорослими, багато хто з нас навчилися витісняти, заперечувати власні почуття, не реагувати на власні бажання. Ми емоційно віддаляємося від самих себе.

Отже, основна вимога гармонійних стосунків – виділяти щодня час для бесіди, під час якої бажано, щоб кожен розповідав про три речі, що сталися з ним в цей день і ділився пережитими почуттями. На вихідних проводити з дитиною спільний час, ВАЖЛИВО емоційно розслабитися і насолоджуватися спільною діяльністю (наприклад, разом прогулятися по парку, піти до цирку АБО разом почитати казку, помалювати, помайструвати, поліпити вареники тощо); започаткувати сімейні ритуали та традиції, які будуть сприяти емоційній єдності родини (наприклад, разом святкувати Дні Народження, Різдво, заснувати Дні Радості, Дні Подяки, Дні прощення у родині, разом кожного року їздити відпочивати тощо).

Ситуація 5. Уривок із листа десятирічної дівчинки до психолога: «Я не вірю, що з матір’ю можуть бути дружні стосунки. У мене нелюбимі дні – це субота і неділя. Мама в ці дні на мене кричить, принижує. Якби вона зі мною, замість того щоб кричати, говорила по-людськи, я б її краще розуміла. Мама хоче зробити з мене хорошу людину, а робить нещасну. Мені набридло так жити. Прошу у вас допомоги! Допоможіть мені!». Які переживання притаманні дитині? Як ми можемо допомогти дівчинці?

Обговорення: дівчинка переживає почуття неприйняття себе, нелюбов до себе, наявна образа на матір та на життя. Якщо є можливість, то бажано психологу поспілкуватися з мамою по питанню прийняття нею дитини, способів вираження любові та способів конструктивного вивільнення від негативних емоцій. Дівчинці вважливо пояснити причину такої поведінки мами (емоційне неблагополуччя через втому або через труднощі на роботі) та запропонувати дитині допомагати мамі по господарству, наприклад, прибрати в кімнатах, зварити картоплю та поговорити з мамою по душам, приготувати подарунок, виготовлений своїми руками, самій обнімати маму і говорити їй про свою любов тощо. Забороняється налаштовувати дитину проти матері, батька.

Ситуація 6. Нерідко можна чути від батьків таке звернення до дитини: «Якщо ти будеш хорошим хлопчиком, перестанеш лінуватися і почнеш добре вчитися, то я буду тебе любити». Як розуміє цю фразу дитина? Чи можна цю фразу назвати «шантаж любов’ю»?

Обговорення: з цієї фрази дитина розуміє, що її приймають умовно, що її люблять (або будуть любити) «тільки якщо ...». Дитина починає усвідомлювати, що любов потрібно лише заслужити, просто так тебе любити ніхто не буде. Страх втрати любові рідних, так званий «шантаж любов’ю» від батьків викликає у дитини внутрішню напругу, тривогу, невротичний стан.

Потрібно розуміти, що будь-яке серйозне порушення поведінки дитини – це сигнал про допомогу. Своєю поведінкою вона говорить: «Мені погано! Допоможіть мені!». Батьки можуть допомогти, але для цього потрібно зрозуміти глибинну причину неслухняності. Потрібно спочатку зрозуміти, що призводить до емоційного неблагополуччя дитини. Завдання зрозуміти причину, на перший погляд, непросте. Адже різні причини зовні виявляються однаково. Наприклад, погане навчання може бути пов’язано: з бажанням привернути увагу, з втратою віри в свої сили, з нерозумінням учбового матеріалу. Однак виявити справжню причину неслухняності і поганої поведінки досить просто: потрібно підтримувати з дитиною довірливе спілкування, коли дитина може розкрити Вам свої труднощі, переживання, страхи тощо.

Основне завдання батьків – перестати реагувати на неслухняність дитини колишніми способами і тим самим розірвати зачароване коло, тому що чим більше дорослий незадоволений, тим триваліше дитина буде порушувати поведінку. Якщо мова йде про боротьбу за увагу, необхідно знайти спосіб показати дитині Вашу любов. Робити це краще у спокійній атмосфері, коли ніхто ні на кого не розсерджений. Варто придумати які-небудь спільні заняття, ігри або прогулянки. Якщо ж ми говоримо про проступки дитини, то їх у цей період найкраще залишати поза увагою. Через деякий час дитина помітить, що вони не діють, та й потреба в них зникне завдяки Вашому позитивному ставленню. Якщо джерело конфліктів – боротьба за самоствердження, то слід, навпаки, зменшити свій контроль за справами дитини. Підкреслимо, що для дітей важливо накопичувати досвід власних рішень і навіть невдач. Допоможе позбутися від зайвого тиску на дитину розуміння, що її впертість і свавілля – це лише форма благання: «Дозвольте ж мені, нарешті, жити своїм розумом».

Сама важка ситуація – у зневірених батьків та зневіреної у своїх силах дитини. Розумна поведінка батьків – перестати вимагати «правильної» поведінки. Варто «скинути на нуль» свої очікування і претензії. Напевно ваша дитина щось може і до чогось має здібності. Знайдіть доступний для неї рівень завдань, не вимагайте більшого за її можливості. Дайте спробу дитині займатися тою діяльністю, при виконанні якої самооцінка у неї підніметься (творчий або спортивний гурток тощо). Організуйте з дитиною спільну діяльність, самій відновити емоційне благополуччя їй важко. При цьому не можна її критикувати. Шукайте будь-який привід, щоб дитину заохотити, відзначайте будь-який, навіть самий маленький успіх.

РЕФЛЕКСІЯ ЗАНЯТТЯ

Кожному з батьків дається можливість висловити свої думки по темі заняття.

Додатково для батьків:

пропонується продивитися відеоролики

1) «Слова батьків, які руйнують майбутнє дітей»

http://www.youtube.com/watch?v=pKbwvnqcjPM

2) «Хочу бути телевізором»

http://www.youtube.com/watch?v=0iashNgGKdI

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.  Гиппенрейтер Ю.Б. Общаться с ребенком. Как? / Ю.Б.Гиппенрейтер. – М.: АСТ «Астрель», 2008. – 251 с.

2.  Кємбелл Р. Как по-настоящему любить свого ребенка / Р.Кємбелл. – СПб.: «Мирт», 1998. – 160 с.

3.  Чепмен Г. Пять путей к сердцу ребенка / Г.Чепмен, Р.Кємбелл. – СПб.: Христиан.о-во «Библия для всех», 2001. – 272 с.

4.  Чепмен Г. Пять языков любви / Г.Чепмен. – Ужг: ООО «Світ», 2003. – 112с.

5.  Хьелл Л. Теории личности / Л. Хьелл, Д. Зиглер; [пер. с англ. С.Меленевская, Д.Викторова]. – СПб.: Питер, 2002. – 608 с. – (Серия «Мастера психологии»).

New layer...