Руденко І. М. Вплив оцінки на розвиток особистості дитини.

Руденко Ілона Миколаївна,

доцент кафедри психології

КНЗ «Черкаський обласний інститут

післядипломної освіти педагогічних

працівників Черкаської обласної ради»,

кандидат психологічних наук

На сьогоднішній день актуальним постає питання: як має оцінюватися навчальна діяльність, якою має бути шкільна оцінка, і взагалі чи має місце оцінка в системі освіти. Фіксування навчальних досягнень учнів – складний процес, який включає в себе: урахування кількості та якості засвоєних знань; здатності застосовувати ці знання на практиці; активність учня при отриманні цих знань; прагнення до пізнання; навчальну мотивацію. Один із способів фіксування навчальних досягнень учнів – педагогічна оцінка.

Питання  оцінки знань школярів висвітлювалося в роботах психологів та педагогів: Ш.Амонашвілі, Б.Г.Ананьєва, Л.І.Божовіч, М.Б.Богуславського, І.В.Дубровіної, Д.Б.Ельконіна, Г.А.Цукерман та інших. І.Б.Умняшова зазначає, що шкільна оцінка не лише фіксує рівень засвоєння учнем шкільної програми, але й визначає емоційне благополуччя дитини у школі, впливає на стосунки з батьками, учителями, однокласниками та на ставлення до самого себе.

Науковцями оцінка як результат процесу оцінювання сприймається неоднозначно. Сімейний терапевт О.Ю. Уголева розглядає позитивні та негативні сторони оцінок. Позитивні сторони: по оцінці видно, що вдалося дитині, а що не вдалося; позитивна оцінка слугує стимулом для подальшого вивчення матеріалу; щоб отримати високу оцінку, дитина прикладає вольові зусилля, розвиває свою силу волі, цілеспрямованість, наполеглевість; отримання хорошої оцінки є отриманням похвали зі сторони дорослих та відчуття задоволення у самої дитини. Негативні сторони: в оцінках зосереджена влада дорослих; оцінки стали ототожнювать з особистістю дитини (хорошим учнем вважається той, хто отримує хороші оцінки, а поганим – погані) ; оцінка стала головним засобом спілкування між школою та сім’єю (для дитини погана оцінка – це неприємності у сім’ї);  оцінка – валютна купюра (дітям не потрібні оцінки як показники їхніх знань, а потрібні як валюта, на яку можна отримати більше свободи, доброзичливе ставлення рідних, якісь пільги, отримати подарунок тощо. Дитина хоче отримати високу оцінку будь-якою ціною, незалежно від того, заслуговує своїми знаннями на неї чи ні); оцінка – спосіб суперництва між дітьми (cуперництво між дітьми в оцінках розвиває почуття заздрощів, злості, гніву, в класі руйнується товариська атмосфера).

Ш.Амонашвілі, В.В.Давидов наголошують, що шкільна оцінка не відображає усієї глибини процесу набуття знань і не враховує індивідуальних особливостей процесу засвоєння, оцінка не завжди є стимулом до самопізнання, навіть може зменшувати пізнавальну активність учнів. Під впливом традиційного оцінювання не всі діти, які мають високий інтелектуальний потенціал реалізують його в учбовій діяльності. В.А. Сухомлинський писав: «З перших днів шкільного життя перед дитиною з’являється ідол – оцінка. Для однієї дитини він добрий, поблажливий, для іншої – жорстокий, безжальний. Чому це так, чому він одного учня підтримує, а іншого тиранить – дітям незрозуміло. Не може семирічна дитина зрозуміти залежність оцінки від її особистих зусиль – для неї це незбагненно. Дитина намагається задовольнити або обдурити ідола і поступово звикає вчитися не для радості пізнання, а для оцінки». Л.С.Виготський вважав, що оцінка починає домінувати над власними навчальними інтересами учня,  він починає вчитися заради того, щоб уникнути «поганої» оцінки та отримати «хорошу». Також думку Л.С.Виготського підтримує засновник Інституту Неформальної освіти Д.Зицер, який підкреслює, що бажання отримати позитивну оцінку (і уникнути негативної) поступово стає найсильнішою мотивацією серед інших мотивацій. Д.Зицер наводить приклад: хлопчику за обідом хочеться випити компот, але він знає, що позитивну оцінку («хороший хлопчик») він отримає лише тоді, коли з’їсть суп. В рамках набутого умовного рефлексу хлопчик їсть суп і отримує підкріплення у вигляді похвали (оцінки). Що буде наслідком подібних ситуацій? Невміння дитини визначати що вона хоче, відчудження від власних потреб та бажань, від самої себе. Оцінка призводить до того, зазначає Д.Зицер, що дитина вчиться не відповідати самій собі, своїй внутрішній суті, а відповідати поглядам підручника, учителів.

Чиказькі дослідники експериментально довели, що на оцінювання дитини впливає сприйняття учителем самої дитини. Експеримент полягав у тому, що шкільним учителям повідомили про те, що у їхні класи буде здійснюватися відбір лише обдарованих дітей. Однак, ні діти, ні їхні батьки нічого не повинні знати про експеримент, мета якого в тому, щоб подивитися, як будуть поводитися обдаровані діти, якщо не знатимуть про свої здібності. Учителі у своїх звітах написали, що діти встигають винятково добре. Крім того, усі педагоги зізналися, що працювати з цими дітьми – саме задоволення й що вони хотіли б працювати з ними постійно. У цьому експерименті був таємний додаток. Учителі не знали, що перевагу віддавали аж ніяк не обдарованим, а звичайним дітям, відбір у класи здійснювався довільно. Кандидат психологічних наук А.Г.Поварніцина зазначає, що оціночна діяльність учителя часто носить імперативний характер, знижує можливість розвитку ініціативи, креативності і самостійності школярів в учбовій діяльності. У молодшого школяра спостерігається залежність сприйняття себе як «хорошого», «розумного», «того, кого поважають однокласники» від оцінювання результатів його учбової діяльності.

Психологи задали питання учням різного віку, учителям та батькам: «Вважаєте ви необхідним змінити існуючу в школі систему оцінювання?». Самими готовими до змін виявилися педагоги (близько 90% опитаних), а менше всього хотіли змін – батьки. Причини у батьків можуть бути різні. Для деяких батьків шкільна оцінка – це зручний інструмент керування, маніпулювання дитиною: отримав хорошу оцінку – отримуй винагороду, отримав погану – не отримаєш моєї любові, уваги, грошей, комп’ютера тощо.

Сімейний психотерапевт А.Арбітайло, підкреслює, що ставлення до шкільної успішності у батьків та учителів стереотипне – як дитина вчиться, так у подальшому і влаштується у житті. Однак, практика показує, що відмінне навчання у школі часто не призводить у подальшому до «успішності» у житті (високого соціального статусу, високої заробітної плати тощо), а люди, які мали низькі оцінки, досягли у житті того, чого хотіли. Психологи наголошують, що за хорошим та поганим навчанням можуть стояти різні причини:

1)  дитина обдарована від природи хорошими математичними здібностями, а диктанти писати їй не вдається, або дитина обдарована у музичній сфері і математику їй важко зрозуміти. Як оцінювати подібні здібності дітей? Філософи говорять, що кожна людина має свою місію на землі, вона має реалізувати свій внутрішній унікальний потенціал, закладений в неї природою. Відтак, хтось народжується, щоб бути учителем, хтось співаком, хтось поваром, хтось спортсменом. Відомий філософський вислів: «Якщо рибу оцінювати по тому, як вона повзає по дереву, то вона все життя буде вважати себе дурною, тому що її призначення – плавати у воді». Відтак, постає питання про те, чи потрібно батькам, учителям вимагати від дитини майбутнього співака високих знань з математики? Є над чим замислитися;

2)  дитина вчиться добре і учителі вимагають від неї «слухняної» поведінки, однак індивідуальні особливості характеру дитини та її темперамент не дають довго всидіти на місці, не крутитися, мовчати, не зачіпати однокласників під час уроку. Тоді учителя можуть карати такого учня «поганою» оцінкою і як протест дитина перестає вчитися;

3)  дитина вчиться посередньо, однак «слухняна» в поведінці, позитивна у спілкуванні з учителем, тому «хороші» оцінки вона отримує за те, що «дуже мила в спілкуванні та слухняна в поведінці»;

4)  дитина вчиться добре, раптом захворіла, пропустила певний об’єм учбового матеріалу, подальший  матеріал зрозуміти їй важко, тому на уроці не цікаво, дитина починає порушувати дисципліну, спілкуватися з однокласниками;

5)  дитина переживає психотравматичні для неї сімейні обставини (розлучення батьків, народження ще однієї дитини у сім’ї, батьки виїхали на заробітки, алкоголізм, переселення у інше місто, сексуальне насилля у сім’ї та інше), внаслідок яких у неї знижується інтерес до пізнання, концентрація уваги та вольові зусилля йдуть на переживання внутрішнього болю, а не на навчання;

6)  високі оцінки стають для дитини єдиним способом бути поміченою та визнаною у сім’ї, привернути до себе батьківську увагу. В психології це називається «комплекс відмінника». «Комплекс відмінника» на все життя закріплює у дитини установку про те, що будь кращим – лише тоді тебе будуть любити, хвалити, цінувати, поважати. Подібна установка викликає внутрішню напругу, тривогу, страхи, депресію, невротичні розлади, безсоння, людина гостро переживає невдачі, критику, відсутність похвали зі сторони значущих людей. Так, працівник фірми з «комплексом відмінника» буде впевнений, що він погано працює, якщо начальник не буде постійно підбадьорювати та хвалити його. Немає похвали зі сторони – значить, немає успіху, самі себе люди з «комплексом відмінника» хвалити не вміють. Попередити появу «комплекса відмінника» можливо за рахунок безумовної любові до дитини, просто за те, що вона є, а не за щось;

7)   ситуація хронічного неуспіху в школі може бути пов’язана зі специфічними порушеннями у дитини (дизграфія, дизлексія). Наприклад, мовні порушення у дітей зустрічаються часто, одне з них – порушення письмової мови, дизграфія. Такі учні роблять велику кількість помилок в письмових роботах, їм потрібні постійні і довготривалі заняття з логопедом. Оцінка таким дітям може бути знижена лише за помилку через незнання правил, наявність мовних помилок не повинно впливати на оцінювання, розуміючи вплив хвороби.

На думку психологів А.Арбітайло, Г.Пономаренко, Д.Селіванової, К.Уголевої деяким наслідкам у оцінюванні дітей можна запобігти наступним чином:

1)  якщо дитина погано вчиться, то учителя та батьки постійно порівнюють її з тими школярами, які вчаться краще. У дитини внаслідок цього занижується самооцінка, підсилюється ворожість, заздрість по відношенню до «кращих» учнів, вона може сприймати себе у школі, а потім і по життю як «вічна невдаха». Тому дитину можна порівнювати лише з самою собою, з її власними результатами, досягненнями вчора і сьогодні, тиждень тому і зараз;

2)  важливо обміркувати, наскільки вимоги та очікування дорослих співвідносяться з можливостями, здібностями дитини. Не потрібно орієнтувати дитину на постійні успіхи у школі по всім предметам. Краще допомогти виокремити ті предмети, вивчення яких допоможе розвитку закладених природою здібностей дитини, і, відповідно, дасть можливість реалізувати себе у соціумі, свій внутрішній потенціал. Може бути, що дитина не надає значення своїм шкільним успіхам, однак глибоко переживає невдачі у спорті, у певній сфері мистецтва. Тому важливо допомогти розкритися дитині в улюблених заняттях, навчити саме в них ставити цілі і досягати успіху. Наприклад, Білл Гейтс був відрахований з Гарварда за неуспішність та прогули, тому що адвокатура його цікавила значно менше, ніж мікросхеми і техніка;

3)  дитина погано вчиться, тому що дорослі байдуже до цього ставляться: батькам не до навчання дитини, у них свої труднощі, а учителі давно «махнули рукою» на дитину. Дитина відчуває свою нікчемність, непотрібність, невпевненість в собі, має занижену самооцінку. В цій ситуації важливо відмічати навіть  незначні успіхи дитини у навчанні. Батькам бажано приймати більшу участь у житті дитини. Також варто запропонувати дитині записатися на якийсь цікавий для неї гурток, займаючись у якому її самооцінка та впевненість у собі зросте, що компенсує відчуття «невдахи» у школі;

4)  коли дитина прийшла зі школи і батьки питають: «Які у тебе сьогодні оцінки?», «Що ти отримала?». Подібними питаннями батьки привчають дітей цінувати не знання, не позитивні емоції, пов’язані з процесом пізнання, а оцінку, поставлену у щоденник або зошит. Оцінку батьки роблять найвищою цінністю. Важливіше у дитини запитати: «Чи був сьогоднішній день у школі приємним, цікавим?». Потрібно цікавитися самим процесом навчання – що вивчали на математиці, яку книжку читали на літературі, як пройшла екскурсія до музею, чому вчитель англійської мови задав таке велике завдання. Важливо вислухати та похвалити дитину, однак – не за оцінку, не за цифру у щоденнику, а за прагнення, за спробу, навіть якщо вона неуспішна, за старання: «Ти у мене така старанна, я бачила як ти вчора три години вчила вірш». Вчити дитину, що в житі важливі не лише перемоги, але й невдачі, бо це прекрасний спосіб дізнатися про свої слабкі сторони і зрозуміти, над чим ще потрібно працювати;

5)  коли батьки платять за оцінки, то створюється нездорова мотивація у дитини до «хорошого» навчання. «Хороша» оцінка не приносить радість досягнення, а має виключно грошовий еквівалент. Дитина вчиться заради грошей, а не для отримання задоволення від пізнання нового.

Психотравмуючим є стимулювання дітей до «хорошого» навчання через заборону спілкування з друзями, рідними. Спілкування – це потреба кожної людини. Коли батьки формують установку у дитини, що вона може спілкуватися лише тоді, коли вчиться добре, це може викликати переживання страху: «буду невдахою – не буду нікому потрібна». Неуспіх у навчанні не має блокувати природні потреби, задоволення яких є важливим у розвитку дитини (потреби у їжі («Погано вчишся – ніяких цукерок»), у сні («Не ляжеш спати, доки не вивчиш»), у любові («Ти не заслуговуєш на мою любов, тупиця»), у спілкуванні («Отримаеш добру оцінку – підеш грати з друзями»), у безпеці («Будеш погано вчитися – віддам циганам»));

6)  якщо батьки схильні надавати дуже велике значення будь-якій оцінці дитини, то у неї може скластися відчуття, що її люблять лише за «хороші» оцінки, якщо отримав «погану» – батьки вже не будуть її любити. У дитини з’являється залежність між оцінкою та почуттям любові батьків до неї.  Дитина зростає тривожною, внутрішньо напруженою, із заниженою самооцінкою, невпевненою у собі, має страх перед невдачами, боїться не виправдати очікувань батьків, що призводить до невротичного стану дитини. Дорослим важливо дати можливість усвідомити дитині: «Шкільна оцінка – це просто інструмент для виміру твого рівня знань, навичок у певному предметі. Оцінка показує наскільки ти просунулась у вивчені та скільки ще потрібно зробити. Оцінка не оцінює тебе як особистість, і моя любов до тебе не залежить від шкільної оцінки. Не оцінка визначає твої успіхи і невдачі, а твоя здатність ставити перед собою цілі і вчитися на помилках»;

7)  дитина може засвоїти установку батьків, як вона вчиться, так і складеться її подальше життя. Якщо дитина вчиться «погано», то може вирішити, що вже не в силах щось змінити, чогось досягти у житті. Якщо вчиться «відмінно», то в майбутньому будь-яка невдача буде стресом, вона не готова до такої ситуації –  вона була кращим учнем, вчилася лише на високі оцінки – і невдача. Головне, щоб самі дорослі не ставилися однозначно до шкільної успішності, розуміючи, що школа розвиває базові навички, які будуть необхідними у майбутньому. Наприклад, одна з таких навичок – впевнено досягати соціального успіху і по-філософському ставитися до ситуацій неуспіху;

8)   оцінка не відображає зусиль учня. Відомо, що одному школяру «шість балів» дістається великою працею, а іншому – «десять балів» без зусиль. З оцінки цих зусиль не видно. Якщо дорослі (батьки, учителі) бачать індивідуальну роботу, прикладені зусилля дитини, то важливо похвалити дитину за зусилля. Якщо дитина витратила півдня для того, щоб навчитися малювати кішку, перевела весь папір, але в результаті кішка більше схожа на диван, то не варто оцінювати результат, оцінити важливо сам процес;

9)  оцінка не відображає внутрішніх переживань дитини через сімейні обставини. Потрібно помітити зміни у поведінці дитини і у навчанні, щоб встановити зв'язок із сімейною ситуацією. Наприклад, дитина переживає розлучення батьків (народження ще однієї дитини у сім’ї, батьки виїхали на заробітки, з’явився новий-другий тато, дитина-переселенець  тощо), тому вона стала емоційно нестабільною, плаксивою, імпульсивною, неуважною у навчанні тощо. В таких ситуаціях бажано лояльно ставитися до емоційного стану дитини, і оцінювати дитину з урахуванням її внутрішнього нестабільного самовідчуття. Батькам варто звернутися до психолога;

10) якщо дитина пропустила певний об'єм учбового матеріалу через хворобу або інше, то подальший матеріал їй важко зрозуміти і, відповідно, отримує «погані» оцінки, порушує дисципліну, бо нічого не розуміє і не цікаво. Важливо, щоб учителі та батьки пояснили матеріал дитині, який був пропущений;

11) відсутність покарань за «погану» оцінку. Добрі стосунки з дитиною важливіші за шкільні оцінки. Важливо дитині пояснити зв'язок між оцінкою та якістю виконання учбового завдання. Самостійно дитині важко виокремити критерії оцінювання своєї роботи. Якщо оцінка низька, дитині не потрібно докоряти, а необхідно проаналізувати, чому робота оцінена низько, які труднощі виникли, обов’язково підбадьорити та вселити впевненість в сили дитини, намітить план виправлення оцінки. Підкреслимо, що не обов’язково у щоденнику мають бути лише 10-11-12 балів, тому що максимум оцінки для кожної дитини свій.

Отже, задача дорослого – дати дитині зрозуміти, що оцінка не головне у житті. Одна історія, коли дитина постійно отримує інформацію від оточуючого світу: «Ми знаємо, як правильно треба діяти, знаємо усі правильні відповіді, і тебе  навчимо», і інша – вчитися самому приймати рішення, відкривати свій власний інтерес, слідувати йому, знаходити неочікувані шляхи і рішення (про які учитель може не здогадуватися). Відкрити те, що урок може бути цікавим сам по собі  незалежно від того, як тебе оцінюють – це непросто. Особливо, якщо головним стимулом є оцінка. Д. Філоненко, доктор педагогічних наук зазначає: «Хороші школи – ті, в які діти хочуть ходити, вони прагнуть отримувати нові знання і тягнуть руки на уроках навіть в старших класах. Секрет успіху таких шкіл – відсутність примусу. Якщо дитина не буде боятися отримати погану оцінку або викликати обурення вчителів, це зробить її вільною, розкутою, впевненою у своїх силах і здібностях людиною. Така дитина виросте повноцінним дорослим».

Психологи знову і знову ставлять питання: «Для чого оцінка?». Якщо це – зворотній зв'язок, то простіше дати його на словах, пояснити, найти разом помилки, запропонувати шляхи до виправлення, розуміння. Тому можливо для перевірки знань будуть використовуватися стандартизовані тести по предметам, як у канадських школах. Або взагалі скасують оцінки, як у шведських школах. Можливо через певний проміжок часу учень побачить в зошиті замість оцінки вислови: «Дуже старався» або «Надзвичайно працьовитий», «Я вірю в тебе», які будуть сприяти розвитку впевненості у собі, ініціативності, активності, наполегливості, цілеспрямованості, самостійності, підвищенню самооцінки та розвитку почуття гідності дитини.

Література:

  1. Амонашвили Ш.Основы гуманной педагогики. В 20 книгах. Книга 4. Об оценках. – Амрита-РусьСвет, 2015. – 368с.
  2. Ананьев Б.Г. Психология педагогической оценки. В кн.: Избранные психологические труды Т. 2 / под ред. А. А. Бодалева, Б. Ф. Ломова, Н. В. Кузьминой. — 1980. — 286с.
  3. Богуславский М.В. Отметка и оценка знаний//Завуч. 2004.-№6. -С.17-21.
  4. Божович Л.И., Морозова Н.Г., Славина Л.С. Психологический анализ значения отметки как мотива учебной деятельности школьников. — М.: Известия АПН РСФСР, вып. 36, 1951. - С.105-131. 
  5. Выготский Л.С. Педагогическая психология. – М.: Педагогика-Пресс, 1996.-533с.
  6. Дробинская А.О. Школьные трудности «нестандартных» детей. М., 2001.- 144с.
  7. Мікуліна О., Чуб Н. Від принципу жолудя до ефекту бабусі, або як розпізнати талант // justTEEN. – 2013, №4.- C.21.
  8. Селиванова Д. Ребенок и школа: как привить желание учиться [Электронный ресур] – Режим доступу к ресурсу: http://www.uaua.info/ot-6-do-9/shkola-ot-6-do-9/article-32678-rebenok-i-shkola-kak-privit-zhelanie-uchitsya
  9. Селіванова Д.  Какова цена «пятерки» – или синдром отличника, который мешает жить [Электронный ресур] – Режим доступу к ресурсу: http://www.uaua.info/ot-9-do-16/shkola-ot-9-do-16/article-36380-kakova-tsena-pyaterki-ili-sindrom-otlichnika-kotoryiy-meshaet-zhit
  10. Чошанов М.А. Школьная оценка: старые проблемы и новые перспективы // Педагогика.- 2000.- №10.- С.95-102.