Дрожчана Таміла Василівна. Формування ключових компетентностей учнів початкової школи.

Дрожчана Таміла Василівна,

учитель початкових класів

Ватутінської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів

№ 2 ім. М. Ф. Ватутіна

Ватутінської міської ради

Конфуцій говорив: те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам’ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю – я починаю розуміти. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок. Коли я передаю знання іншим, стаю майстром.

Перед сучасною школою постає завдання виховати особистість, здатну до життєвої творчої діяльності. Така особистість зуміє правильно обрати свій шлях у житті зважаючи на власні можливості, буде ставити перед собою завдання самовдосконалення й саморозвитку, що стане запорукою успіху у різних сферах діяльності. Початкова ланка освіти – фундамент шкільного навчання, адже саме тут закладається основа для формування особистості майбутнього громадянина [1, с.  9-13].

Отже, на сучасному етапі розвитку суспільства, на шляху інтеграції України до Європейського простору, при переході до ринкової економіки суспільство вимагає від школи значних змін.  Нова українська школа має ефективно допомогти учневі  розкрити, розвинути  особистісний потенціал та сформувати стійкі  компетентності, які необхідні при досягненні його життєвого успіху. Вона повинна готувати їх до життя, повноцінного життя. Тому актуальним завданням сучасної школи є реалізація копметентнісного підходу в навчанні, який передбачає спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових компетенцій особистості [2, с. 91].

Компетенція – це суспільна норма, вимога, яка включає знання, уміння, навички, способи діяльності, певний досвід. Компетенція сама по собі не є характеристикою особистості. Нею вона стає в процесі засвоєння і рефлексії учня, перетворюючись у компетентність.

Педагогами – практиками запропоновано формулу компетентності, що спрямована на досягнення конкретного результату під час компетентнісно орієнтованого підходу до навчання:

Критичність мислення + гнучкість методу + мобільність знань = компетентність

Формула вказує, що шляхом до формування компетентності є:

1) озброєння учнів знаннями та вміннями їх знайти, відсіяти від непотрібної інформації, перевести їх у досвід власної діяльності;

2) розуміння, яким чином можна здобути ці знання, в якому випадку який метод потрібний;

3) розвинене критичне мислення для адекватного оцінювання себе, світу, свого місця у світі.

Компетентність – це здатність, яка базується на знаннях, досвіді , цінностях, отриманих завдяки навчанню. Компетентність є кінцевим результатом навчання, мета якого полягає у формуванні й розвитку особистості учня, розкритті його здібностей і талантів. На підставі міжнародних та національних досліджень в Україні виокремлено п’ять наскрізних ключових компетентностей:

Уміння вчитися – передбачає формування індивідуального досвіду участі школяра в навчальному процесі, вміння, бажання організовувати свою працю для досягнення успішного результату; оволодіння вміннями та навичками саморозвитку, самоаналізу, самоконтролю та самооцінки.

Здоров’я збережувальна компетентність – пов’язана з готовністю вести здоровий спосіб життя у фізичній, соціальній, психічній та духовній сферах.

Загальнокультурна (комунікативна) компетентність – передбачає опанування спілкуванням у сфері культурних, мовних, релігійних відносин; здатність цінувати найважливіші досягнення національної, європейської та світової культур.

Соціально – трудова  компетентність – пов’язана з готовністю робити свідомий вибір, орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно – політичного життя; оволодіння етикою громадянських стосунків, навичками соціальної активності, функціональної грамотності; уміння організувати власну трудову та підприємницьку діяльності; оцінювати власні професійні можливості, здатність співвідносити їх із потребами ринку праці.

Інформаційна компетентність – передбачає оволодіння новими інформаційними технологіями, уміннями відбирати, аналізувати, оцінювати інформацію, систематизувати її ; використовувати джерела інформації для власного розвитку.

Компетентність як інтегрований результат індивідуальної навчальної діяльності учнів, формується на основі оволодіння ними змістовими, процесуальними і мотиваційними компонентами, його рівень виявляється в процесі оцінювання [3,с. 17].

Ключова компетентність охоплює низку загальних навчальних і пізнавальних умінь. Вміє вчитися той учень, який сам визначає мету діяльності або приймає поставлену вчителем; проявляє зацікавленість у навчанні; докладає вольових зусиль; організовує свою працю для досягнення результату, відбирає або знаходить потрібні знання, способи для розв’язання задачі; виконує в певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції; усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалювати; має вміння і навички самоконтролю і самооцінки [3, с. 17].

Ключові (метапредметні, універсельні) компетентності – загальнокультурна, соціально- комунікативна, інформативно – пізнавальна, саморегуляції, креативна – відображені у змісті всіх освітніх галузей початкової школи.

Ціннісно-смислова компетентність. Це компетентність у сфері світогляду, пов’язана з ціннісними орієнтирами учня, його здатністю бачити та розуміти навколишній світ, орієнтуватись у ньому, усвідомлювати свою роль і призначення, творчу спрямованість, уміти вибирати цільові та значеннєві установки для своїх дій і вчинків, приймати рішення. Від даної компетентності залежать індивідуальна освітня траєкторія учня та програма його життєдіяльності в цілому.

Загальнокультурна компетентність. Коло питань, в яких учень повинен бути добре обізнаний, мати пізнання та дуже широкий досвід діяльності: це особливості національної та загальнолюдської культури, духовно – моральні основи життя людини й людства, окремих народів, культурологічні основи сімейних, соціальних, суспільних явищ і традицій, роль науки та релігії в житті людини, їх вплив на світ, компетентності в побутовій і культурно – дозвіллєвій сфері, наприклад, володіння ефективними способами організації вільного часу.

Навчально-пізнавальна компетентність. Це сукупність компетентностей учня у сфері самостійної пізнавальної діяльності, що включає елементи логічної, методологічної, евристичної, загальнонавчальної діяльності, співвіднесеної з реальними об'єктами, які пізнаються учнем. Сюди входять знання й уміння організації цілепокладання, планування, генерації ідей, аналізу, рефлексії, самооцінки навчально-пізнавальної діяльності.

Інформаційна компетентність. За допомогою реальних об'єктів (телевізор, магнітофон, телефон, факс, комп'ютер, принтер, модем, копір тощо) й інформаційних технологій (аудіо-, відеозапис, електронна пошта, ЗМІ, Інтернет) формуються вміння самостійно шукати, аналізувати та відбирати необхідну інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її.

Комунікативна компетентність. Включає знання необхідних мов, способів взаємодії з оточуючими й окремими людьми та подіями, навички роботи у групі, відігравання різних соціальних ролей у колективі.

Соціально-трудова компетентність означає володіння знаннями та досвідом у сфері громадянсько-суспільної діяльності (виконання ролі громадянина, спостерігача, виборця, представника тощо), у соціально-трудовій сфері (права споживача, покупця, клієнта, виробника), у сфері сімейних стосунків та обов'язків, у питаннях економіки та права, у галузі професійного самовизначення.

Компетентність особистісного самовдосконалення спрямована на засвоєння способів фізичного, духовного й інтелектуального саморозвитку, емоційної саморегуляції та самопідтримки. Реальним об'єктом у сфері даної компетентності виступає сам учень. Він опановує способи діяльності у власних інтересах і можливостях, що виражається в його безперервному самопізнанні, розвитку необхідних сучасній людині особистісних якостей, формуванні психологічної грамотності, культури мислення та поведінки.

Усім відома істина – діти початкових класів люблять учитись, але часто забувають, діти люблять учитися добре! І тому головне завдання вчителя створити умови, що забезпечать дитині успіх у навчанні, відчуття радості від того, що «я знаю», « я вмію». Учителеві потрібно організувати навчальну діяльність таким чином, щоб кожен відчув силу успіху, що надихає. Адже саме невдачі у навчанні призводять до того , що учень починає втрачати віру в себе, в свої можливості. І педагог повинен вчасно підтримувати учня, похвалити навіть за не значимий крок до пізнання. Створити ситуацію успіху для кожного школяра можливо через формування ключових компетентностей [2, с. 101].

І саме нам, учителям, не слід забувати слова В.О. Сухомлинського: є успіх, є бажання вчитися. Особливо важливо це на першому етапі навчання – в початковій школі, де дитина не вміє долати труднощі, де невдача приносить «справжнє горе».

«Школа радості» В. О. Сухомлинського стала для мене прикладом, як потрібно вести по сходинках дитину щоб вона не відчула втоми, хотіла вчитись творити. Працюю за формулою «Вчитись легко, коли вчитись цікаво». Провідні ідеї:

-         Урок має бути цікавим, з необхідним дидактичним матеріалом;

-         Виклад матеріалу доступний;

-         Розвиток здібностей;

-         Розвиток зв’язного мовлення

-         Використання інтерактивних технологій.

Практикую нестандартні уроки: урок – подорож, урок – конкурс, урок – казка, урок – вікторина. Кожна дитина має усвідомлені і неусвідомлені духовні потреби, які вимагають негайного або поступового задоволення, втілення в якійсь сфері переживань, почуттів чи діяльності. Але щоб духовна потреба змогла реалізуватися, доводиться вчитися, аби стати компетентним у жаданій сфері. Так виникає необхідність у формуванні певних компетентностей. І якщо дитина усміхнена протягом дня, це є свідченням того, що вона відчуває свою значимість як особистість, як потребу в ній всього колективу і все це  спрацьовує на позитивний результат у досягненні поставленої мети [4, с. 63-64]. Для досягнення успіху в формуванні ключових компетентностей велику роль відводжу іграм, інтерактивним технологіям навчанням, елементам розвивального навчання, диференційованій індивідуальній роботі з окремими учнями.

А. Макаренко вважав дитячі рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого працю. Однак підкреслював: тільки та гра є педагогічно доцільною і цінною, в якій дитина активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини. Отож, коли проводити урок – гру чи використовувати елементи дидактичної гри на уроці (цікавинки, кросворди, загадки тощо), то ефективніше проходить процес формування загальнонавчальних умінь і навичок, а навчання перетворюється на захоплюючий процес [3, с. 18].

Ми живемо в  час високих технологій, в світі, який характеризується постійним зростанням обсягу наукової інформації. Тому, людина повинна бути адаптована до навколишнього середовища, повинна відчувати себе комфортно в суспільстві, вміти вдосконалювати свої знання і вміння. Задача вчителя полягає не тільки в тому, щоб учень знав його предмет, вчитель повинен навчити учнів вміти застосовувати ці знання на практиці [2, с. 10].

Учні повинні вміти застосовувати свої знання в реальному житті, а також самостійно вдосконалювати свої знання та вміння. Вчитель повинен навчити дітей бути комунікабельним, вміти працювати в команді, розвити потребу в постійному саморозвитку для того, щоб кожен з учнів міг знайти своє місце в житті, стати успішним. Це, у свою чергу, вимагає істотних змін як у цілому в системі освіти, так і в оновленні сучасного змісту освіти, перегляді існуючих підходів до її організації, що дало б змогу підготувати життєво компетентну особистість, здатну та готову самостійно, свідомо і творчо досягати життєвого успіху [1, с. 9-13].

Таким чином компетентність не зводиться ні до знань, ні до умінь. Компетентність – це той ланцюжок, який пов’язує знання та діяльність людини.

Список використаних джерел.

1. Можаєва О. М. Формування і розвиток основних компетентностей особистості в початковій школі / О. М. Можаєва // Початкова освіта. – 2009. – № 32. – С. 9 –13.

2. Життєва компетентність особистості: від теорії до практики. Науково методичний посібник / За ред. І. Г. Єрмакова. – Запоріжжя : Центріон, 2005. – 278 с.

3. Новікова Т. Розвивальне навчання та формування ключових компетентностей учнів. / Т. Новікова // Початкова освіта. – 2008. – № 41. – С. 16 – 18.

4. Жорник О. Використання дидактичних ігор у навчанні / О. Жорник // Рідна школа. – 2000. – № 4. – С. 63–64.