Курило Інна Петрівна. Формування ключових компетентностей під час вивчення історії

Курило Інна Петрівна,

учитель історії

Черкаської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів № 30

Черкаської міської ради

Метою освіти ХХІ століття є виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання та уміння для творчого розв’язання проблем, тобто підвищення життєвих компетенцій.

Під компетентністю людини  розуміють її готовність до визначення і ефективного розв’язання  проблем, які є характерними для певної сфери діяльності, певне особистісне утворення, що обумовлюється, насамперед, досвідом діяльності людини у соціально та особистісно значимій сфері.

Основою своєї педагогічної діяльності вчителі повинні вважати створення сприятливих умов для формування у школярів предметних компетентностей. Для освіти компетентність – це соціально закріплена, наперед задана соціальна вимога до освітньої підготовки учня, важливий освітній результат. Компетентнісний підхід активно досліджується у вітчизняному та зарубіжному науково-педагогічному просторі. Загальні теоретичні положення щодо реалізації компетентнісного підходу в освіті розглядаються у роботах Н. Бібік, О. Бондаревської, І. Єрмакова, І. Зимньої, О. Локшиної, О. Овчарук, О. Пометун, О. Савченко, В. Сєрікова, Л. Сохань, О. Сухомлинської, Л. Хоружої, А. Хуторського. Окремі питання методики формування предметних компетенцій учнів розглядаються у працях К. Баханова, О. Кучер, А. Старєвої, І. Родигіної, Г. Фреймана, С. Шишова. Питання змісту та організації шкільної історичної освіти на основі компетентнісного підходу, формування предметно-історичних компетенцій учнів досліджують К. Баханов, А. Булда, Т. Ладиченко, О. Турянська, О. Удод та ін.

Школа – це простір життя дітей. Тут учень не готується до життя, а повноцінно живе, і тому всю навчальну діяльність необхідно будувати так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника власного життя. Сучасне покоління формується в динамічному світі, в умовах постійно змінюваного інформаційного простору, що вимагає від молоді уміння швидко вирішувати життєві проблеми, тобто бути життєво компетентними [1, с. 29].

Одним з найважливіших чинників формування важливих компетенцій є вивчення історії в школі.

На сучасному етапі розвитку освіти основним завдання учителя історії є навчити учнів знаходити, використовувати та застосовувати знання на практиці.  Не пасивне засвоєння фактів, дат, імен, місць є пріоритетним у викладанні історії. Процес навчання історії має на меті насамперед розвиток індивідуальності школяра, його особистісних якостей. Він забезпечує гармонійну реалізацію всіх своїх функцій (розвиток, навчання, виховання). Поняття навчання, що виховує, містить у собі поняття навчання, що закладає основи самостійного мислення учнів. Єдність навчання, виховання, розвитку досягається лише за умови активізації роботи самих учнів на всіх етапах процесу навчання.

Перед учителем історії стоїть завдання допомогти учням набути предметних компетентностей, які дадуть можливість індивідуалізувати та олюднити теоретичні знання, зрозуміти перебіг подій вітчизняної історії, сформувати позитивну мотивацію до пізнавальної діяльності [1, с. 73].

Компетентність базується на знаннях, досвіді, цінностях, набутих завдяки навчанню, пов’язана із загальною здатністю людини оперувати у певній ситуації набутими знаннями та практичним досвідом і є показником успішності школярів.  Безпосередньо учителі історії повинні зосередити свою увагу на забезпеченні виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до українського народу, сучасної європейської цивілізації, сприяє розвитку і збагаченню українських культурно-історичних традицій, сприяє формуванню громадянської компетентності, вихованню культури міжетнічних і міжособистісних відносин, формуванню навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості.

Як досягти цієї мети? Найпростіше попросити учнів висловити свою думку із конкретного питання. Але, щоб урізноманітнити навчання потрібно використовувати  такі  творчі методи, як проблемно-пошуковий, частково-пошуковий та дослідницький, а також активні форми роботи (групові, індивідуальні). А в рамках позакласної роботи проводити «круглі столи» з гострими актуальними проблемами.

Розвитку ключових компетентностей учнів сприяє участь у різноманітних історичних конкурсах, змаганнях та олімпіадах. Серед школярів слід практикувати наступні прийоми, методи та види робіт на уроках, що сприяють формуванню ключових компететностей учнів:
• переказ, короткий виклад ідей;

• бесіда за текстом;

• самостійне вивчення тексту;

• робота із історичними документами;

• випереджальне читання тексту;

• складання розповіді за ключовими словами;

• групування фактів та узагальнення на основі групування кількох текстів;

• робота із історичними картами;

• складання синхронних, хронологічних таблиць;

• вивчення матеріалу та складання розповіді за ілюстраціями;

• підготовка доповідей;

• складання біографічних довідок;

• написання історичних диктантів;

• написання історичних творів (міркування, оповідання, портрет) та есе;

• пошук інформації в інтернеті [2, с. 214].

Слід виділити кілька методів інтерактивного навчання, що активно використовуються на уроках історії: «мозковий штурм», дискусія, рольова і ділова гра, метод «сінквейна», «Три пропозиції» та інші. Під час проведення нестандартних уроків у відповідності до програми предмету, використовувати перегляд художніх та документально- публіцистичних фільмів, які мають історичну спрямованість і можуть унаочнити той матеріал, що вивчається.

Окремо слід відзначити, що для формування ключових компетентностей необхідною та обов’язковою умовою є виконання інтерактивних педагогічних вимог:

• застосування різноманітних форм і методів навчальної роботи, які допоможуть зацікавити кожного учня історією, як предметом;

• застосування різноманітного дидактичного матеріалу;

• створення на уроці педагогічних ситуацій, в яких учні знайшли б можливість для самореалізації та самовираження особистості;

• виховання в учнях навичок високої моральної поведінки, духовної культури, культури праці, здорового способу життя;

• створення позитивного емоційного клімату на уроці, ситуації успіху.

Застосовуючи інноваційній інтерактивні методи навчання з метою формування ключових компетентностей системно, отримаємо випускника школи – як цілісну особистість, що володіє якостями громадянина-патріота Батьківщини, державномислячого, готового брати на себе відповідальність за долю країни, ініціативного, самостійного, освіченого, зрілого в судженнях, здатного продовжити навчання та реалізувати знання в своєму майбутньому [3, с. 97].

Отже, формування ключових компетентностей учнів на уроках історії відбувається за активного використання сучасних освітніх технологій: проблемного навчання, педагогічних майстерень, критичного мислення, проектних методів навчання, ІКТ, дебати, потрфоліо тощо. Вони універсальні у застосуванні на уроках з будь-якого навчального предмету; створюють умови для моделювання власного світогляду; формують вміння концентруватися на проблемі, збирати й осмислювати інформацію, вести діалог; розвивають готовність до побудови індивідуальної освітньої траєкторії, рефлексії, саморегуляції та самоорганізації учня.

Викладання історії в школі вимагає від вчителя креативного, творчого підходу, особливо у виборі методичних прийомів і засобів. При цьому одним з найбільш вагомих пріоритетів стає формування творчого і критичного мислення учнів, орієнтування не стільки на знання, скільки на засвоєння учнями досвіду самостійної роботи. Очевидно, що одним із засобів розвитку особистості учня в цьому напрямі, а також активізації пізнавальної мотивації учня на уроках історії є учбово-дослідницька діяльність, яка має включати в себе постановку творчих, дослідницьких завдань і наукове, поетапне їх вирішення. Формування цих дослідницьких вмінь на уроках історії можливе, за умови використання інтерактивних технологій [4, с. 9].

Результатом навчання є компетентність учня – визначений освітній результат, що полягає у формуванні в нього сукупності найважливіших умінь, навичок, ціннісних орієнтацій, ставлень, знань, які забезпечують його здатність успішно реалізуватися у житті. Цей результат досягається як у навчально-виховному процесі, так і в  процесі соціалізації в сім’ї та соціальному оточенні. Послідовне набуття учнем необхідної для життя компетентності передбачає спрямування на такий результат всього навчального процесу, всіх предметів і галузей, тобто формування у нього ключових, галузевих та предметних компетентностей.

Список використаної літератури

1. Баханов К. М. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі: [монографія] / К. М. Баханов. – Запоріжжя : Просвіта, 2000. – 160 с.

2. Баханов К. М. Сучасна шкільна історична освіта: інноваційні аспекти./ К. М. Баханов. – Донецьк : Юго-Восток ЛТД, 2005. – 384 с.

3. Любарська О.М. Технології розвивального навчання. / О. М. Любарська // Освітні технології / за ред. О. М. Псхоти. – К., 2004. – С. 91-108.

4. Пометун О. І. Компетентнісний підхід у сучасній історичній освіті / О. І. Пометун // Історія в школах України. – 2007. – № 6. – C. 9.