Стоян Юрій Володимирович. Формування ключових життєвих компетентностей учнів під час вивчення загальноосвітніх предметів

Стоян Юрій Володимирович,

учитель трудового навчання

Франківського навчально-виховного комплексу

«Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня

школа І – ІІ ступенів» Чорнобаївської районної ради

Стрімкий темп розвитку сучасного інформаційного світу, різкі соціальні зміни, які переживає наше суспільство, актуалізують потребу в реформуванні освіти. На разі особливо гостро постає проблема створення умов для формування особистості, яка здатна до самоактуалізації, саморозвитку, проведення соціально значущої діяльності, спрямованої на розвиток суспільства. Реалізувати зазначене можна через впровадження в освіту компетентнісного підходу, який на відміну від «знаннєвого», орієнтованого на передачу певної суми знань від одних членів суспільства іншим, спрямований на формування в людини потреби у постійному поповненні й оновленні знань, удосконаленні вмінь і навичок їх закріплення, перетворення і застосування.  Успішність життєдіяльності особистості вже визначається і в майбутньому буде ще більшою мірою визначатися її здатністю самостійно вирішувати свої життєві завдання, розвивати та реалізувати свої здібності, свідомо і творчо розбудовувати власне життя.

Закономірно, що чим раніше і повніше людина оволодіває життєвою компетентністю, життєтворчісю, тим успішнішою буде її життєдіяльність, а життя стане продуктивнішим та змістовнішим.

Розвиток життєвої компетентності відбувається в процесі життєдіяльності людини, її діяльності та спілкуванні з іншими людьми. Важливу роль у цьому відіграє сама особистість, її активність, задатки та здібності, внутрішній світ. Але не можна не помічати, що середовище також впливає на цей процес. Розвиток життєвої компетентності дитини залежить від її взаємодії з сім’єю, школою, групою однолітків, громадою. Вона відчуває вплив засобів масової інформації, творів мистецтва, релігійних вірувань, політичних процесів.

У цьому контексті школа – це ідеальний простір для розвитку життєвої компетентності особистості. Потрібно зміст навчання зорієнтувати на ключові компетентності, адже проблема полягає в набутті особистістю життєвої компетентності, у розвитку її здатностей осмислено зберігати, самостійно і творчо відтворювати власну життєдіяльність у всіх її проявах (діяльності, спілкуванні, пізнанні та відносинах) і сферах (економічній, соціальній, політичній, культурно-дозвільній, сімейній, побутовій).

Компетентність – це спроможність, що містить набір знань, умінь і навичок, які дають змогу особистості ефективно діяти, виконувати певні функції з метою досягнення певних стандартів у професійній діяльності чи в іншій сфері життя. Отже, знання як самоціль мають поступитися місцем знанням як інструментові життя.

Актуальним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісного підходу в навчанні, який передбачає спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових компетенцій особистості. Результатом такого процесу має бути сформованість загальної компетентності людини, яка включає сукупність ключових компетенцій і є інтегрованою характеристикою особистості.

Тому, як вважає І. Єрмаков, у сучасності «мова йде про життєву, компетентнісну педагогіку, яка сприяє розкриттю сутнісних сил учня, розвитку в нього ключових компетенцій. Вона твердить, що зростаюча людина повинна сама себе створити, осмислити своє життя, оволодіти мистецтвом життєтворчості, а педагог виступає як архітектор гідного людини способу та стилю життя, що допомагає дитині у виборі компетентного життєвого шляху, у філософському осмисленні екзистенційних проблем, усвідомленні ціннісних пріоритетів, пошуку шляхів у ефективному життєздійсненні та розв'язанні складних життєвих проблем [5, c.47].

Отже, в сучасній освіті актуальним є перехід до компетентнісно орієнтованого навчання та виховання, упровадження нових ефективних педагогічних технологій, інтерактивних методів навчання. Першорядним завданням учителя є створення умов для формування творчої, компетентної особистості, здатної реалізувати свій потенціал в суспільстві.

Посилення компетентнісної спрямованості, як зазначається у Державному стандарті освіти, створює передумови для індивідуалізації та диференціації навчання, запровадження особистісно орієнтованих педагогічних технологій, формування соціальної, комунікативної, комп'ютерної та інших видів компетенцій учнів, поглиблення їх практичної і творчої діяльності.

Принципи компетентнісного навчання: науковість, емоційність, раціоналізм у методах і прийомах, діагностичність, інноваційність, інтерактивність, співтворчість.

Предметна компетенція - це здатність учня застосовувати сукупність знань, умінь і навичок із певної галузі знань відповідно до життєвої ситуації. На відміну від традиційного оволодіння знаннями, компетенція - здатність діяти на основі отриманих знань і умінь. Предметні компетенції складають основу для формування ключових компетентностей, які є важливим результатом якості навчально-виховного процессу.

Компетентнісний підхід до організації навчально-виховного процесу на перше місце ставить не поінформованість учня, а вміння на основі знань вирішувати проблеми, які виникають у різних ситуаціях.

Компетентнісний підхід до навчання - це спрямованість навчально-виховного процесу на формування і розвиток в учнів ключових і предметних компетентностей, необхідних для діяльності у сучасному суспільстві. Компетентнісний підхід покликаний подолати прірву між освітою і вимогами життя, утвердити свободу вибору, отримувати творчий продукт, опиратися на життєвий досвід, здійснювати проектну діяльність. Він передбачає особистісно-діяльнісне навчання, заохочуючи учнів.

Українські вчені визначили такі ключові компетентності: уміння вчитися (самоосвітня), здоров'язберігаюча (психофізіологічна), загально- і полікультурна, громадянська (суспільно-правова), підприємницька (основи економічної культури), соціальна, інформаційна, комунікативна. Кожна ключова компетентність дає учням „ключ” для розв'язання широкого кола навчальних і життєвих завдань, тому вони формуються на міжпредметній основі.

Ключова компетентність уміння вчитися виявляється у здатності учня організовувати і контролювати свою навчальну діяльність. Ця компетентність реалізується на уроках шляхом формування мотивації навчання і здатності:

- організовувати свою працю для досягнення результату;

- виконувати розумові операції й практичні дії;

- володіти умінням навчати самоконтролю та самооцінки.

Самоосвітня компетентність є однією з ключових компетентностей, що формуються у процесі навчання та виховання школярів. Систематично залучаючи дітей до навчально-пошукової розумної самоосвітньої діяльності можна сформувати такі важливі якості, як творчість, оригінальність, самостійність у судженнях та оцінках.

Слід виділити 4 основні напрямки навчальної самоосвітньої діяльності:

1) організаційний (уміння визначати мету, обирати засоби її досягнення, контролювати відповідність дії плану та цілям, організовувати діяльність у колективній роботі);

2) практичний (використовувати ТЗН, працювати з довідковою літературою, відеоматеріалами, комп'ютером та ін.);

3) інтелектуальний (бачити проблеми, обирати об'єкт досліджень, систематизувати ідеї);

4) психологічний ( докладати вольових зусиль для подолання труднощів, усвідомлювати свій мотив, аналізувати та оцінювати ситуацію).

Умовою формування ключових компетентностей та підвищення виховної ролі засвоєння навчального матеріалу в школі є проблемний підхід до навчання, творчі самостійні роботи, елементи дослідницьких завдань, пізнавальні завдання.

Завданням учителя в процесі навчання стає заохочення активності вихованця, допомога йому в пізнанні самого себе, формування мотиваціі постійного самовдосконалення.

Активна діяльність - одна з основних умов формування компетентностей. Активність акумулює весь шлях розвитку особистості, концентрує увагу дітей на життєвих обставинах, стратегію виховання самостійного досвіду.

Суспільно-правова (громадянська) компетентність учня є основою його активної громадянської позиції, здатності до самореалізації в суспільно-політичному житті.

Комунікативна компетентність забезпечує знання та вміння об'єктивного сприйняття оточуючих, вибору адекватного стилю й тону спілкування, емоційної реакції на переживання інших людей, урахування особливостей особистості та психологічного стану співрозмовника. Комунікативна компетентність - це вміння спілкуватися.

Полікультурна (загальнокультурна) компетентність забезпечує оволодіння досягненнями культури, оцінювання творів літератури та мистецтва, формування загальнолюдських цінностей.

Інформаційна компетентність - уміння добувати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел, володіння інформаційними технологіями.

Психофізіологічна (здоров'язберігаюча) компетентність - усвідомлення своїх психофізіологічних особливостей, уміння зберігати та зміцнювати здоров'я, підтримувати на належному рівні фізичний стан і забезпечувати досконалість свого зовнішнього вигляду.

Ключова соціальна компетентність передбачає здатність діяти в життєвих ситуаціях відповідно до соціальних норм і правил. Для цього на уроках в учнів треба формувати здатність:

продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі та команді;

- виконувати різні соціальні ролі;

- брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх виконання.

Всі ці види компетентностей передбачають наявність ініціативи, організаторських здібностей, високої свідомості та здатності адекватно оцінювати свої дії. Тому освітянам потрібно корегувати зміст, технології організації навчально-виховного процесу відповідно до вимог та потреб сьогодення.

Таким чином, компетентнісний підхід дозволяє:

- узгодити цілі навчання, поставлені педагогами, з власними цілями учнів. З кожним новим поколінням учнів значення цього моменту зростає, бо кожне нове покоління школярів стає все більш самостійним, більш незалежним від поглядів і суджень дорослих, здатним ставити власні цілі в житті;

- пдвищити рівень мотивації навчання, перш за все, за рахунок усвідомлення його користі для сьогодення і подальшого життя учнів;

- полегшити працю вчителя за рахунок поступового підвищення ступеню самостійності та відповідальності учнів у навчанні.

За словами Л. С. Виготського, «вчитель-рикши», який тягне весь навчальний процес на собі, має перетворитися на «вчителя-вагоновожатого», який тільки керує процесом навчання . Більше того, на певному етапі самі учні стають помічниками та співробітниками вчителя у викладанні;

- розвантажити учнів не за рахунок механічного скорочення змісту, а за рахунок підвищення частки індивідуальної самоосвіти, перенесення уваги до способів роботи з інформацією, груповому розподілу навантажень і зміні мотивації;

- не в теорії, а на практиці забезпечити єдність навчального і виховного процесів, коли одні й ті ж завдання різнобічної підготовки до життя вирішуються різними засобами урочної та позаурочної діяльності, без будь-яких спеціальних «виховних заходів» або особливих «виховуючих уроків», а учень розуміє значущість власного виховання і власної культури для його життя [2].

Впровадження продуктивних технологій у процесі навчання дає змогу успішно інтегрувати у суспільство, визначати і втілювати свою життєву стратегію, бути здатним до творчої самореалізації і свідомого життєвого вибору випускника.

Сьогодні в умовах гуманізації навчання особистісно-орієнтований підхід до навчання та виховання трансформується у компетентнісний підхід. Але у центрі уваги, як завжди, залишається особистість учня. Оновленому суспільству потрібні люди, які можуть самостійно мислити, здатні до самореалізації на основі об'єктивної самооцінки.

Головна задача сучасної школи - розкриття потенційних можливостей і здібностей учнів та підготовка маленької людини до самостійного життя.

Випускнику школи необхідно вирішувати реальні задачі у суперечливих і складних умовах сучасного буття.

Таким чином, головною метою вчителя стає формування ключових компетенцій учнів за допомогою рефлексій їхніх дій, так як саме набуття життєво важливих компетентностей може дати людині можливість орієнтуватися у сучасному суспільстві, сприяє формуванню в особистості здатності швидко реагувати на запити часу.

Одним з кращих прикладів формування та розвитку життєвих компетенцій є використання інтерактивних методик, в яких використовуються принципи рефлексії, партнерство, неординарність, креативність, толерантність.

Кожний творчо працюючий учитель прагне, щоб радість відкриття не покидала учня ні на жодному уроці. Тільки за такої умови, як стверджують психологи та педагоги, дитина буде виховуватися та творчо розвиватися.

Вчителям, батькам, адміністрації освітніх закладів необхідно осмислити вимоги до освіти, що пред'являються новими стандартами і знаходити нові підходи в роботі. Спрямованість на виховання та розвиток школяра - основа діяльності педагогічного колективу освітньої установи. Але багато чого залежить від вчителя. Вчителям доведеться переглянути всю роботу, освоїти нові методи, прийняти, практично здійснити системність вимог, закладених в стандартах другого покоління.

Список використаних джерел

1. Алексеев М.В.Ключевые компетентности в педагогической литературе /М. В.Алексеев // Педагогические технологии. - 2000. - № 3. - С. 3-17.

2. Выготский Л. С. Педагогическая психология / Л. С. Выготский ; под ред. В. В. Давыдова. – М. : АСТ ; Астрель, 2010. – 672 с.

3. Гетьманська А.А. Модульний підхід у формуванні ключових компетенцій в учнів / / Інтернет- журнал «Ейдос ». - 2005 . - 10 вересня.

4. Державний стандарт початкової загальної освіти

5. Єрмаков І. Феномен компетентнісно - спрямованої освіти// Вересень.- 2003. -№ 3. - С. 47.

6. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / Під заг. ред. О.В.Овчарук. - К.: К.І.С., 2004. - 112 с.

7. Освітні технології: Навчально-методичний посібник// За ред. О.М.Пєхоти. -К.: А.С.К., 2001.

8. Пометун О. І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання : наук.-метод. посіб. / О. І. Пометун. - К. : АСХ, 2004.-192с.

9. Родигіна І.В. Комппетентнісно орієнтований підхід до навчання. - Х: Вид. група «Основа», 2006. - 96 с.