Закони добра і краси Олександра Захаренка (Бак О. В.).

Бак Ольга Валеріївна,

учитель початкових класів,

Малосмілянської загальноосвітньої школи I-II ступенів

Смілянської районної ради

Із сім’ї починається суспільне виховання.

О. А. Захаренко

Поява в освітянському житті України постаті О. А. Захаренка – подія знакова. Ці рядки продиктовані потребою мого серця, бажанням висловити вдячність людині, яка дала не лише Черкащині, а й усій Україні, світові прозорі і чіткі орієнтири методики виховання грамотної, духовно-здорової, інтелігентної, творчої особистості. Лише така особистість, на думку Олександра Антоновича, має стати носієм загальнолюдських цінностей у молодій українській державі.

Мову веду насамперед про те, що, вивчаючи досвід О. А. Захаренка, маю послідовно, продумано реалізувати його у професійній діяльності. Адже він щедро, до повної самовіддачі і найлюдянішої прихильності вливав свою снагу, стверджував у душах учителів та учнів заповітну мету, що вела їх шкільними роками, а потім торувала їх дорогу у самостійному житті.

Навчаючись у Корсунь-Шевченківському педагогічному училищі ім. Т. Г. Шевченка неодноразово відвідували Сахнівську школу, де дізнавалися про систему роботи педагогічного колективу, яка базується на безперервній послідовності ідей-задумів педагога-новатора, які стали осереддям учнівсько-педагогічного колективу, перетворюючи школу в дім радості і творчості, де панує відчуття причетності до великої справи, власної участі та значимості у здійсненні задуму, а навчально-виховний процес перестає бути обтяжливим і для учня, і для сім'ї. Ці розповіді спрямовували нас більше вивчати, взнавати та переймати досвід  у  вчителів, які понині пам’ятають мудрі уроки Наставника й Духовного батька. При нагоді нагадують їх молодим учителям, котрі мають бажання сіяти в душах юних українців зерна знань, людської гідності, честі і добра. Як же  їх можна забути? В своїй педагогічній діяльності застосовую кожного дня. Ось вони.

Перше: майстра робить праця, самовіддана, натхненна, в ім’я радісного й щасливого майбутнього дітей.

Друге: учитель має бути завжди учнем. Справжнім учителем стане той, хто постійно працює над собою.

Третє: успіх приходить лише до того, хто любить клопітку, творчу щоденну працю.

Четверте: щоб навчити дітей, треба вміти самому.

Олександр Захаренко був достойним представником української плеяди педагогів-новаторів, майстром створення особливої освітньої практики; практики науково-орієнтованої, яка втілювалася у систему виховних ситуацій.

В основі педагогіки О. А. Захаренка лежить геометричний принцип – «принцип трикутника»: в основі роботи школи повинно бути три кути – «дитина» – «батьки» – «вчитель». Ідеалом вихованої людини, стверджував О. А. Захаренко, може бути лише розмаїття не схожих і по-своєму прекрасних, здорових духовно людей, що живуть за законами добра і краси, сповідають загальнодержавні закони, загальнолюдські принципи і цінності. Центром виховної системи (педагогічного процесу) є дитина в проблемі її розвитку, формування її внутрішнього світу, організації її життя [1, с. 9-15].

Рефреном життя і творчості  О. А.Захаренка є відоме: «Поспішайте робити добро!». Він сам поспішав і на кожному кроці творив його. Мудрий педагог наголошував на тому, що кожен  повинен усвідомити, що людина починається з добра. Вона ж – творець добра. Свідченням цього є його розсудливі думки :

  • «Людина з дитячих літ має бути доброзичливою, добропорядною, толерантною, а простіше - доброю. Це наука наук, яка з генами батька й матері передається. Якщо ця наука не опанована, то решта наук може лише завдавати шкоди людині, суспільству».
  • «Людина живе мить у часі. Залишайте після себе хороший слід, щоб пам’ятали вас і ваші добрі справи хоч кілька поколінь…».
  • «Які то прекрасні люди, що засвоїли ази загальнолюдських цінностей, зробивши їх своїми переконаннями і совістю».

Олександр Антонович часто любив повторювати: «Будьте добрими і щедрими, і це повернеться вам сторицею». Його вислів перегукується з Біблійними заповідями. А Біблія – це джерело народної мудрості, духовності. Християнський ідеал – краса душі, добро т[2, с. 28].

Саме такі закони, закони добра та краси, якими керувався О. А. Захаренко, зробили Сахнівську загальноосвітню школу єдиною у своєму роді неповторною серед сотень сільських шкіл Черкащини і створили дійсно сахнівське чудо, де панують радість і творчість, де кожна дитина – ні з ким і ні з чим незрівняний скарб, її люблять, за неї радіють, їй співчувають, турбуються про загальний розвиток.

2. Ідеї родинного виховання Олександра Захаренка.

У методичному посібнику «210 шкільних лінійок» звернула увагу на звернення Олександра Захаренка до дітей та дорослих: «З дитинства, з школи і домашньої оселі розпочинається прекрасне, розквітає пелюстками доброти і щедрості людська душа! Робіть все з нею (душею)… Не халтурте. І вас поважатимуть і любитимуть люди. Критерії душевності такі ж вічні, як і інші загальнолюдські цінності» [3, с. 15]. «Немає дорожчого скарбу, – вважав педагог, – який подарувала природа людині, ніж сім’я. Так! Дивовижний скарб. Не кожній людині він дається. Та чи завжди він солодкий? Буває нудотний, з отрутою розчарувань, буває переповнений щастям кохання, взаєморозуміння» [3, с.18].

Сім’я, на переконання О. А. Захаренка, виховує свою дитину вже тим, що вона є: повна чи неповна, щаслива чи не дуже, сувора чи безталанна, відкрита чи відлюдна. Виховує все: ранкова усмішка, коротка, побіжна розмова, невимитий посуд на столі, розмова матері з подругою по телефону, батькова метушня зі зламаним дверним замком, бабусині скарги на здоров’я, клопотання біля хворого братика. Виховує дух сім’ї, її характер, уся атмосфера дому. Але дім – це не декілька кімнат і кухня - це світ сім’ї, родини.

В одному із своїх виступів Олександр Антонович зауважив: «Кажуть, щастя людини в дітях. А до  них причетна школа. Отже, безпосереднім творцем щастя багатьох сімей є вчитель» [4, с. 1]. Школа, на його думку, спрямовує діяльність сім’ї, але ніколи не вимагає звіту, не виявляє диктату в родинному  вихованні. Вся діяльність навчально­виховного закладу має будуватися на позитиві. «Школа тримає під контролем взаємини учнів у сім’ї, виконання ними своїх обов’язків по відношенню до рідних» [5, с. 24], – зазначав педагог­новатор. Тобто школа постійно дбає про те, щоб своєю працею, життям, поведінкою кожний учень приносив у сім’ю радість успіху, здобутої перемоги, подоланих труднощів.

По­особливому в думках педагога виступає ідея батьківського дому. Зокрема, у виступі на телебаченні він звернув увагу на те, що виховати хлібороба, людину, яка б з повною віддачею працювала на землі, турбувалася про її збереження для майбутніх поколінь, неможливо на міському асфальті через екран телевізора, красивими словами про золотисте пшеничне поле. Таку людину потрібно створювати з народження без порушення єдності поколінь. Тому, звертаючись до багатомільйонної аудиторії, академік зазначив: «В сільському домі повинен завжди залишитися продовжувач роду, а батьківська хата – стати святим місцем, де збираються діти не за продуктами, а заради збагачення духовною мудрістю через спілкування з живою непотолоченою природою, з традиціями свого роду,свого села» [6, с. 4].

Поєднання турботи і вимогливості О. А. Захаренко вважав одним із ключових положень у родинному вихованні, неодноразово наголошуючи на важливості узгодженості у вимогах та діях батьків і вчителів, переконуючи, що ці дві складові є нероздільними й обов’язковими в ефективному виховному впливі, а в педагогічному спілкуванні вони виявляються як принциповість, тактовність, довіра, справедливість, повага. Поважати людину, а особливо дитину, потрібно справою. З чого почати? Звичайно, із звертання. При цьому він зазначав, що ніщо так не принижує людину, як підвищення голосу на її адресу, а кричати на дитину – це вчительський чи батьківський злочин. «Вчитель, – застерігає О. А. Захаренко, – це лікар, до якого дитина приходить полікувати душу. А той – кричить!?» [7, с. 11].Та на першому місці у педагога – турбота про найбільше багатство дитини – її здоров’я, яке вона може оцінити, лише коли втратить. Він наказував учителям і батькам, незважаючи на всі труднощі – економічні, соціальні, екологічні, – боротися за збереження і зміцнення здоров’я школярів, адже це той фундамент, який не повинен зламатися ні за яких обставин. «Давайте навчимося самі, – закликав учений­новатор, – навчимо своїх дітей зміцнювати і підтримувати своє здоров’я. Нехай це стане турботою кожного. Нехай кожний вчитель, батько, мати стане лікарем, а кожний лікар – вчителем, джерелом найбільш необхідних знань для дітей і дорослих» [8, с. 9].

З розповідей знайомих Олександра Антоновича Захаренка, він був хорошим дідусем. Разом зі своєю дружиною, Вірою Петрівною, виховали своїх внучат – Сашу й Оксану. Віра Петрівна має щастя і зараз любуватися ними, помічати як вони дотримуються складених дідусем заповідей. Пропоную вашій увазі «Заповіді дідуся і бабусі» (Захаренків Олександра Антоновича та Віри  Петрівни), які оповідали друзі. Можливо, хтось із вас скористається ними у вихованні ваших дітей чи внуків.

«Заповіді дідуся і бабусі»

1. Світ (природа) красивий і крихкий, як кришталева ваза. Збережіть його для наступних поколінь.

2.  Ви свідки терористичних актів, військового розв'язання проблем між народами. А чи можна зробити нашу планету мирною? Так, можна. Війна це не об'єктивна реальність чи необхідність, війна — це людське горе, позбавлення життя, яке дано людині природою.

Війна — це морок, це нетолерантне ставлення до чужої думки.

3.  В Україні всі люди — велика рідня. Ви члени однієї родини, ви братик і сестричка. Живіть у мирі і злагоді, допомагайте одне одному, бо ви однієї крові. Якщо треба підставити плече, зробіть це, не чекаючи, що вас попросять. Родина — то і дружба, і любов навіки.

4.  Мати й батько — найперші ваші порадники. Їх треба поважати, бо вони ніколи вам не робили зле. Вони народили, виростили вас, дали вам путівку в життя.

5.  Саша, ти надумав їхати за океан. Я вітаю твоє рішення, аби воно тільки здійснилось, побачиш, як живуть люди за кордоном, матимеш ширший світогляд і нові знання, які обов'язково знадобляться. Адже сенс життя — у пізнанні себе й навколишнього світу.

Дорогі онуки! Є риса, яка має бути притаманна і політикам, і керівникам, і бізнесменам, і простим людям. Це — скромність. Як на мене, вона найкраще характеризує людину.

Крім скромності, на перший план я висуваю чесність і правдивість. Я зневажаю тих керівників, які кажуть неправду, причому вони так звикають до брехні, що вона стає стилем їхнього життя і керівництва.

Аналіз праць О. А. Захаренка, його практичної діяльності, архівних матеріалів дав змогу виокремити основні положення, на яких будувалася родинно­виховна діяльність у сахнівській середній школі:

· турбота про здоров’я дітей – першорядне завдання для вчителів і батьків;

· набуття школою статусу школи­родини;

· основою успіху у виховній  роботі є тісна взаємодія школи, сім’ї і громадськості;

· повага до батьків, старших, одиноких літніх людей має стати законом для учнів, естафетою, що передається із покоління в покоління;

· школа повинна бути генератором ідей, які захоплюють відразу трьох – учителя, батька, учня;

· підтримання авторитету батьків, родичів в очах учнів;

· у школі дитині має бути так затишно, як у батьківській хаті, де про неї піклуються і допомагають;

· систематична турбота про педагогічну культуру і високе моральне обличчя батьків, їх відзначення за успіхи у вихованні дітей;

· систематичне застосування шкільних засобів масової інформації (шкільна газета, щоденна радіолінійка, шкільна телестудія);

· поєднання турботи, вимогливості й поваги до учня, узгодженість у діях і вимогах батьків і вчителів [9, с. 6].

Олександр Захаренко довів, що успіху в родинному вихованні можна досягти за умов активної взаємодії батьків зі школою, які мають систематично займатися самоосвітою, виконувати педагогічні рекомендації вчителів, підтримувати авторитет школи, вчителя, враховувати індивідуальні особливості своїх дітей, добровільно брати участь у всіх шкільних заходах, а не лише приходити на збори чи урочисті свята, створювати в сім’ї культ добра, знань, людини. Разом з колективом учителів сахнівської середньої школи він постійно наголошував на пріоритетності родинного виховання, широко його пропагував, удосконалював напрями родинно­виховної діяльності школи.

Родинне виховання, вважав педагог­науковець, – це системна і систематична робота  школи що до впливу на сім’ю, родину, а через неї – на особистість школяра  за для формування у нього моральних переконань. Чотири десятиліття тому О. А. Захаренко висунув і реалізував ідею створення нової школи, її матеріально­технічної бази зусиллями батьків, учителів та учнів. Під його керівництвом сахнівська школа стала центром соціально­культурного життя села, авангардом педагогічної думки в 70–90­тіроки ХХ століття.

Зусиллями О. А. Захаренка було створено навчальний заклад нового типу – школу­родину.

Наша школа, як і школа Захаренка, не тільки виховує, навчає, дбає про

здоров’я учнів, звертає увагу на емоційне життя дітей, а й виховує нас, сучасних  молодих педагогів, спонукає до творчої праці: створюємо й втілюємо в життя авторські проекти, проводимо розширені засідання педагогічного колективу й інституцій села, яким небайдужі проблеми сучасної школи, творчі звіти, беремо участь у конкурсах, фестивалях, іграх.

Спливають роки, а ідеї О. А. Захаренка не стають пережитками минулого.

Керуючись його порадами, настановами, створюємо свої виховні системи, реалізуємо гуманну педагогічну стратегію формування особистості та загальнолюдських цінностей, акцентуємо увагу на відносини між учителем та

учнем, демократизуємо навчання в поєднанні з високою вимогливістю, пробуджуємо й розпізнаємо в дітей природну обдарованість, яку підтримуємо,

розвиваємо, пам’ятаємо, що без творчого вчителя не може бути ні нової школи,

ні нового суспільства, ні вільної України.

Список використаної літератури

1. Бех І. Д. Педагогічна творчість О. А. Захаренка та її подальший розвиток / І. Д. Бех // Школа О. А. Захаренка як модель сучасної сільської школи. – Черкаси, 2006. – С. 9–15.

2. Захаренко О. А. Поспішайте робити добро. - Черкаси,1997.- 28 с.

3. 210 шкільних лінійок. Загальношкільні лінійки, проведені в сільській школі протягом 1998-2000 р. : Метод. посіб. / О. А. Захаренко, С. О. Захаренко. – Сахнівка: б. в., 2002. – 295 с.

4. Захаренко О. А. Виступ на засіданні вченої ради Інституту загальних проблем виховання АПН СРСР, Москва. – 1984 / Приватний архів родини Захаренків.– п. 19.

5. Становлення громадянина / О. А. Захаренко, С. М. Мазурик. – К.: Знання, 1976. – 31 с.

6. Захаренко О. А. Виступ на першому каналі телебачення.Останкіно, м. Москва, Росія. – 1987 / Приватний архів родини Захаренків. – п. 50.

7. Захаренко О. А. Виступ на педагогічній нараді «Деякі поради щодо формування в учнів загальнолюдських цінностей», с. Сахнівка, Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, Україна. – 1999 / Приватний архів

родини Захаренків. – п. 122.

8. Захаренко А. А. Мой гражданский долг // Советская педагогика. – 1989. – № 10. – С. 6–10.

9. Захаренко О. А. Виступ на пленумі ЦК КПРС, Москва. – 1984 / Приватний архів родини Захаренків. – п 18.