Традиції родинного виховання і сьогодення (Горбенко Д. О.)

Горбенко Діна Олександрівна,

практичний психолог

Вершацької загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів

Чигиринської районної ради

Батьківщина починається з лелечого гнізда,

що примостилося на хаті, з річки, луків,

пшеничного поля, з яблуневого чи вишневого садка,

в якому промайнуло дитинство.

Всіх нас об'єднує родина, яку шануємо,

пам'ятаємо, любимо…

О. А. Захаренко

Так історично склалося, що родина є первинною і універсальною складовою суспільства. Великий педагог зі світовим ім'ям О. А. Захаренко влучно відмітив складний синтез почуттів, пов'язаних зі словом «сім'я». І не лише відмітив, а охарактеризував і вдало використав у своїй практиці.

Про суть родинного виховання вже сказано дуже багато, але тим не менш, ми знову і знову черпаємо ідеї для творчості і натхнення з безцінної спадщини «академіка із Сахнівки». А головне – істина, викладена у працях О. А. Захаренка, є дуже актуальною саме в наш час, коли поняття «цінності», таке просте і зрозуміле, набуває нових значень. У швидкому темпі життя, в погоні за кар'єрними сходинками і прагненням поліпшення матеріального становища, сучасні батьки мають обмаль часу для виховання молодого покоління. Натомість дитина, будучи забезпеченою  всіма «технічними благами» сучасного життя, часто залишається непідготовленою до цього ж таки сьогодення. Маючи на увазі емоційну і поведінкову сфери виховання, хочеться відмітити важливість даного компонента процесу ідентифікації себе у суспільстві і, власне, соціалізації особистості дитини.

Розуміючи всю важливість складного й інколи гострого питання виховання духовних і моральних цінностей, школа повинна зайняти чітку позицію. Тобто бути з'єднувальним компонентом між батьками та дітьми, а не як колись – між школою та батьками. Набутий досвід спілкування з батьківським та учнівським колективами показує необхідність зміцнити батьківсько-дитячі взаємини; не має значення вік дитини. Суть одна – спілкування між батьками і дітьми має бути більше!

В час науково-технічного прогресу, а точніше – його стрімкого розвитку, дитина все більше і більше часу  проводить зі своїми електронними гаджетами, байдуже, за яким заняттям: чи то переглядає фільм, слухає музику, спілкується в чаті чи грає у відеоігри. Дещо згущуючи фарби, це можна прирівняти до марного гаяння часу, адже користі від відеогри – ніякої (це ж не гра на спортмайданчику, партія в шахи з татом чи «лото», де беруть участь всі члени родини), подібне можна сказати й про інші варіанти такого дозвілля. І саме тому слід звернути увагу на таке поняття як цінність родинного спілкування: все те позитивне і хвилююче, що з нього випливає [2].

Створення позитивної атмосфери, душевна розмова, відкритість стосунків, довіра і підтримка – це все те невід'ємне, яке, як кисень і вода, потрібне кожній дитині, кожному окремо взятому хлопчику і дівчинці, неважливо, в якому вони класі навчаються і де проживають.

В процесі реалізації родинного виховання у дитини формуються всі необхідні в подальшому навички спілкування, досвід, власний погляд і власні переконання. Не треба далеко брати: нехай кожен класний керівник на батьківських зборах проведе анкетування типу «Чи добре я знаю своє чадо?» або «Інтереси моєї дитини», де будь-який тато чи мама зможе переконатись, що виховувати і пізнавати свою дитину потрібно безперервно, постійно, завжди… Адже на кожному віковому етапі формується своє певне новоутворення, і для кожного віку актуальним є своє відповідне зацікавлення і своя вікова потреба.

В наш час дуже велику увагу приділяють психічному здоров'ю особистості. Це все пов'язане з бурхливим розвитком технологій, стрімкими темпами самого життя: все встигнути. Але, як і будь-що на світі, ця тенденція має свої позитивні і негативні сторони. Саме до останнього належить підвищена нервова напруженість, емоційне виснаження, брак спілкування. Ми ввійшли в стрімкий лет життя настільки непомітно і «гармонійно», що не встигли підготуватись до такого ритму. Молоде покоління, виховане в сучасних умовах не вбачає в цьому проблеми. Проте доросліші і більш зрілі почувають певну ностальгію за минулим. Сімейні походи на природу, загони юних мандрівників, інші шкільні заходи спільно з батьками несли за собою потужний виховний потенціал, широку ефективність. На сьогоднішній день це питання легко вирішується іншими, більш  сучасними формами колективної роботи. Варто згадати дослідницько-пошукову роботу типу «Сімейний альбом» чи «Родинне дерево», де кожен учень буквально ставить на вуха всю свою рідню, близьку і далеку, збираючи необхідний матеріал. В кінцевому етапі такого проекту може бути виготовлений руками дитини альбом з інформацією про всіх членів родини, особливо дорогим він буде для найстаршого покоління. В процесі такої роботи з подачі школи в дітей спостерігається зацікавлення, захоплення своїм, своєю власною історією, походженням. Відбувається процес ідентифікації себе з родиною, пошук спільних рис (наприклад: з прапрадідусем). Знову ж таки, не слід забувати і про єдність такого виховання з патріотичним вихованням, яке зароджується, як відомо, саме з почуття любові і пошани до всього свого, рідного, близького; замилування ним, збереження його. Коли вже згадано технології, якими користується сучасний школяр, вчитель може вдало це використати, спрямувавши ту саму пошукову роботу, результатом якої може бути відеофільм чи альбом-презентація, де учні, виступаючи в ролі режисера, збирають, обробляють та зберігають інформацію на електронних носіях. При цьому звертається увага на внесок у майбутнє, адже нащадки зможуть через кільканадцять років побачити і почути прабабусю чи прапрадідуся. Хіба це не є тою школою майбутнього, про яку говорив О. А. Захаренко у своєму зверненні до нащадків: «Вона цікавить нас, старше покоління, цікавить і молодше, бо в ній усім навчатися і жити. Якою я бачу цю школу? Парти в класах дібрані відповідно до віку…проте в кожному класі буде відеомагнітофон з екраном і гарною відеотекою, яку можна буде використати при вивченні кожної теми, копіювальна апаратура… а ще в кожній школі будуть комп'ютери, підключені до мережі Інтернет, звідки можна буде брати будь-яку інформацію та використовувати її в навчальному процесі». А так – ще й у кожного охочого буде своя власна «база даних» про кожного члена родини.

«Коли ти знаєш, хто ти і звідки, чим займалися твої предки, за що вони любили і шанували, що обходили й уникали, тобі буде легше жити в світі!» –під цим гаслом можна вдало реалізовувати завдання родинного виховання, його основні засади [1].  Коли дитині не бракує уваги і піклування – це щаслива дитина; коли батьки здійснюють виховання, всіляко намагаючись удосконалювати свої навички, там у дитини буде мінімум проблем, а якщо й будуть – вона зможе їх розв'язати.

Школа має всіляко підтримувати авторитет батьків, родини, сімейні цінності, адже  ця філософія недарма бере свій початок ще у давні часи. Протягом століть, наповнюючи досвід новими уявленнями, традиціями, віруваннями, оновленими функціями родини, суспільство покладає на сім'ю не лише процес становлення особистості, культурний розвиток, а й суспільний, громадський, індивідуально-особистісний. Реалізовуватися такий може за наявності сприятливої родинної атмосфери, гармонійного синтезу вимогливості і піклування, вмілого застосування методів виховання та формування світоглядної позиції особистості та ін. [3].

Протягом останніх десятиліть помітно неабиякий науковий інтерес до родинного виховання як складової освітнього процесу. Переймаючи позитивний досвід вітчизняної та світової педагогіки, можна виокремити спільність поглядів, деяких позицій щодо родинного виховання в складі освітнього процесу. Варто згадати В. О. Сухомлинського з його безмежною любов'ю до дітей, порадами  вкладати серце і душу в процес виховання молодого покоління; К. Д. Ушинського, який зазначав, що «спочатку любити, а потім – учити»; А. С. Макаренка, якому належить твердість у питаннях відповідальності, небайдужості і дисципліни; Г. С. Сковороду – його «філософію серця», ідею повчань і настанов, акценту на понятті самодостатності, цілісності, шани: «Найпотрібніше тобі ти знайдеш  лиш у собі, подивися, як живеш – друга у собі знайдеш…»; Я. Корчака, який вважав, що між дітьми й дорослими є бар'єри і прагнув переступити їх, додаючи: «…бажання дорослих допомогти дитині, захистити її, зробити  все за неї не висловлюють поваги до дитини… та головне право дитини – право на повагу, що, насправді, є її правом бути собою»[5].

Підсумовуючи сказане, можна зазначити, що родинне виховання – цілюще джерело, з якого бере свій початок зародження особистості. «Ставлення до старших, рідних, ставлення до людини взагалі, – пише О. А. Захаренко, – це одне з найголовніших складових моральної культури та вихованості  дітей».

Список використаних джерел

1. Захаренко С. О. Формування духовних цінностей у творчій спадщині О.А. Захаренка. Черкаси. 2006.

2. Захаренко О. А. Про родинне виховання: хрестоматія. Вид. від. ЧНУ ім. Б. Хмельницького. 2006.

3.Захаренко О. А. Слово до нащадків. Київ. 2006.

4. Пер. вид. Завуч № 7.2004.

5. Дидактика виховання. Київ . 1986.