Ідеї родинного виховання у педагогічній спадщині Олександра Антоновича Захаренка (Джулай В. А.).

Джулай Вікторія Анатоліївна,

учитель початкових класів

Червонослобідської

загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів № 1

Черкаської районної ради

На сьогоднішній день багато вчених працюють над пошуком ключових напрямків та нових підходів до розвитку освіти. Провідні українські та зарубіжні вчені завжди цікавилися проблемами духовності людини, її духовної самореалізації. Саме тому важливим завданням системи освіти є цілеспрямоване формування свідомості, бажання та потреба у духовному розвитку кожного громадянина. У контексті оновлення змісту освіти шляхом перенесення акцентів на конкретну людину, розв’язання проблеми виховання духовно-патріотичних цінностей неможливе без глибокого дослідження й упровадження в практику педагогічних надбань минулого.

Дещо складніше доводиться працювати в даній сфері молодим педагогам. Але на щастя у всі віки мудрі і досвідчені педагоги залишали по собі велику кількість напрацювань, ідеї яких дають можливість ефективно формувати систему оптимального освітнього процесу, застосовувати педагогічно доцільні форми й методи виховання [6].

Великим внеском до педагогіки є спадщина Олександра Антоновича Захаренка (1937-2002) – українського педагога, одного із засновників педагогіки співробітництва, громадського діяча, директора відомої на Україні авторської школи у селі Сахнівка на Черкащині, дійсного члена Академії педагогічних наук України [7].

На думку О. Захаренка, найголовнішою проблемою в усі часи і для всіх народів була і залишається проблема виховання, саме тому, щоб правильно спрямувати виховну роботу в потрібне русло, необхідно поставити особистість у центр виховної системи та вміти співпрацювати разом. Як і інші педагоги-новатори, він висував, обґрунтовував і впроваджував у практику ідеї творчої взаємодії вчителя і учня; навчання без примусу; ідею досягнення поставленої мети; індивідуального і колективного підходів до діяльності учнів; творчого самоврядування; особистісного підходу до виховання; співпраці вчителів з батьками, громадськістю тощо.

Досвід О. Захаренка є цілісною системою, що характеризується цілеспрямованістю, поліструктурністю, керованістю, взаємозв'язком і взаємодією компонентів, відвертістю, стабільністю, здатністю до постійного вдосконалення за рахунок резервів і до саморозвитку за рахунок подолання суперечностей, рішення нових задач.

Слід зазначити таких дослідників педагогічної спадщини О. Захаренка: О. Бенедиктова, В. Берегового, Л. Бурлакову, А. Дубровського, С. Захаренка, Н. Калініченко, М. Коновал, О. Крутенко, А. Кузьмінського, Н. Ничкало, Н. Орлову, В. Пилипчука, І. Щербань, В. Яковенко та інші.

У своїх педагогічних надбаннях Олександр Захаренко розкривав багато ідей, які не можуть залишитися поза увагою. Та все ж хотілося б зупинитися на обговоренні ідеї родинного виховання.

«Немає дорожчого скарбу, – вважав педагог, – який подарувала природа людині, ніж сім’я. Так! Дивовижний скарб. Не кожній людині він дається. Та чи завжди він солодкий? Буває нудотний, з отрутою розчарувань, буває переповнений щастям кохання, взаєморозуміння» [1, с.18].

Багатовікова історія українського народу свідчить про глибоке розуміння нашими пращурами непересічного значення сім’ї, родини у формуванні моральних основ особистості, емоційного світу дитини, громадянської свідомості, у вихованні поваги до батьків, старших людей, суспільства. У сім’ї найефективніше здійснюється фізичне, трудове, естетичне та розумове виховання, найбільш гармонійно проходить підготовка до майбутнього сімейного і суспільного життя.

В одному зі своїх виступів Олександр Антонович зауважив: «Кажуть, щастя людини в дітях. А до них причетна школа. Отже, безпосереднім творцем щастя багатьох сімей є вчитель» [2, с. 1].

Поєднання турботи і вимогливості О. А. Захаренко вважав одним із ключових положень у родинному вихованні, неодноразово наголошуючи на важливості узгодженості у вимогах та діях батьків і вчителів, переконуючи, що ці дві складові є нероздільними й обов’язковими в ефективному виховному впливі, а в педагогічному спілкуванні вони виявляються як принциповість, тактовність, довіра, справедливість, повага. Поважати людину, а особливо дитину, потрібно справою. З чого почати? Звичайно, із звертання. При цьому він зазначав, що ніщо так не принижує людину, як підвищення голосу на її адресу, а кричати на дитину – це вчительський чи батьківський злочин. «Вчитель, – застерігає О. А. Захаренко, – це лікар, до якого дитина приходить полікувати душу. А той – кричить!?» [3, с. 11].

Ключовою у поглядах О. А. Захаренка була ідея виховання поваги до старших, коли сім’я – головний осередок, де з покоління до покоління передаються моральні цінності, а першоосновою їх формування є взаємовідносини між батьками та увага до старших людей. Педагог був переконаний, що вміння любити виховується тоді, коли вчительські настанови втілюються у практичних діях дітей, коли в сім’ї створюється атмосфера взаємної зобов’язаності. Виховна робота школи має бути направлена на те, щоб діти змалку віддячували рідним посильною працею за їхню турботу. Повагу до старших, до людей, що народили і виростили, дали можливість щасливо жити і радіти життю, педагог-новатор вважав «святим і непорушним законом життя людини» [4, с. 1].

Він закликав не губити його новими модними гаслами на кшталт «Старі заслуги нам не потрібні», інакше зміст життя втрачається, пропонував оточити повсякденною увагою і піклуванням ветеранів війни і праці, солдатських вдів, які вистраждали не менше від тих, «хто став пам’ятником при дорозі» [там само], нагадував молоді: «Всім, що в тебе є: квартирою і школою, палацом і книгою – ти зобов’язаний тим, хто колись, теж будучи молодим, орав і сіяв, будував і захищав» [там само, с. 2].

О. Захаренко називав наймудрішою, найправильнішою школу, яка виховує у своїх учнів глибоку повагу до батьків і людей похилого віку, шанованих громадян. «Повага до старших, – зазначав О. А. Захаренко, – є вічною естафетою, законом життя, що необхідно свято берегти і передавати із покоління в покоління» [5, с. 6].

Також педагог обстоював ідею, що посилення ролі родинного виховання є однією із найбільш актуальних проблем освіти. Майже у всіх своїх працях та численних виступах на форумах різного рівня він не обминав цієї гострої проблеми. Вже на початку 60-х років минулого століття в його педагогічній діяльності закладаються підвалини системи родинного виховання (залучення батьків до підготовки різноманітних виставок учнівських робіт, проведення виїзних засідань батьківського комітету та лекцій на педагогічну тематику у виробничих колективах молочних ферм, тракторних, польових та садових бригад, спільна діяльність учнів, батьків і вчителів у створенні матеріальної бази школи, у підготовці «листа у майбутнє» тощо).

Отже, досвід О. Захаренка сьогодні надзвичайно потрібний школі, вчителям, керівникам закладів освіти. Він допоможе ґрунтовно, компетентно розв’язувати теоретичні й практичні проблеми навчання й виховання молодого покоління.

Список використаних джерел

1. Захаренко О. А. 210 шкільних лінійок. Загальношкільні лінійки, проведені в сільській школі протягом 1998–2000 років: Метод. посіб. / О. А. Захаренко, С. О. Захаренко. – Сахнівка: б.в., 2002. – 295 с.

2. Захаренко О. А. Виступ на засіданні вченої ради Інституту загальних проблем виховання АПН СРСР, м. Москва, Росія. – 1984 / Приватний архів родини Захаренків. – С. 19.

3. Захаренко О. А. Виступ на педагогічній нараді «Деякі поради щодо формування в учнів загальнолюдських цінностей», с. Сахнівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, Україна. – 1999 / Приватний архів родини Захаренків. – С. 122.

4. Захаренко О. А. Виступ на обласній освітянській конференції «Мудрість в літах. Мудрість в праці. Мудрість в м. Черкаси, Україна. – 1987 / Приватний архів родини Захаренків. – С. 48.

5. Захаренко О. А. Виступ на пленумі ЦК КПРС, м. Москва, Росія. – 1984 / Приватний архів родини Захаренків. – С. 18.

6. . Орлова Н. В. Формування духовних цінностей дітей і молоді в творчій спадщині О. А. Захаренка: дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / Наталія Володимирівна Орлова. – К. : Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, 2008. – 186 с.

7. Українська педагогіка в персоналіях : навч. посіб. У 2 кн. Кн. 2: / За ред. О. В.Сухомлинської. – К.: Либідь, 2005. – 552 с.