Ідеї О. Захаренка в педагогічній діяльності молодого педагога (Мишко І. В.).

Мишко Ігор Валерійович,

учитель історії, правознавства

та художньої культури Будищенської

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Черкаської районної ради

Черкаської області

Існуюча система виховної роботи, особливо в сільських школах, не відповідає вимогам часу і не дає можливості у повній мірі реалізувати мету і завдання Національної програми виховання дітей та учнівської молоді.

Традиційний навчально-виховний процес сучасної школи не може максимально повно задовольнити потреби дитини і забезпечити достатній рівень її розвитку, тому що, по-перше, навчальні програми з різних предметів обмежують коло знань, що має отримати дитина; по-друге, сучасна класно-урочна система навіть в навчальних закладах нового типу не спроможна врахувати особливості кожної дитини в її прагненні до самореалізації як особистості.

Таким чином, тільки пріоритетний розвиток виховання дітей і молоді, підпорядкування йому освіти, розробка і втілення системи наскрізного виховання в практику роботи навчальних закладів допоможе вирішити ці проблеми. Удосконалити навчально-виховний процес навчального закладу допоможе використання науково-педагогічної спадщини О. Захаренка.

Різносторонньо вихована особистість формується в результаті розвитку  таких людських якостей як людяність, лагідність, милосердя, ввічливість, доброта. Олександр Захаренко зазначав, що Людина прийшла у цей світ, щоб творити добро і добру пам'ять залишити по собі. Кожний день повинен розпочинатися з добрих побажань один одному, і легкокрилою піснею благословлятися на добрі справи, на благо і добро нашої України. І зараз, і у майбутньому ми хочемо бачити дітей творцями прекрасного, людьми з красивими душами і високими помислами. Щоб вони відкрили чарівні двері свого серця-двері добра та довіри [2, с.45].                                                             Виховання дітей шкільного віку – процес нелегкий і може ділитися на кілька етапів. Психологія дитини у різний віковий період істотно розрізняється. Так, принципи виховання дітей молодшого та старшого шкільного віку значно відрізняються. Діти 6-9 років потребують опіки і раніше хочуть перебувати під маминим теплим крильцем, в той час як 10-11-річні діти, навпаки, прагнуть до самостійності і високо цінують те, що батьки вважають їх дорослими і дозволяють в тій чи іншій мірі піклуватися про своїх справах власноруч. Дитина повинна відчувати свободу дій, але завданням батьків залишається підштовхувати його в потрібному напрямку. У вихованні дітей шкільного віку дуже важливо не пускати все на самоплив. Попросіть дитину підготувати план свого буднього дня з чіткими розмежуванням: школа, домашнє завдання, рухливі ігри, дозвілля – і внесіть в нього свої корективи, старанно пояснивши дитині, що саме вас не влаштовує. Дитина повинна вчитися дотримуватися денний графік, ваше ж завдання координувати і контролювати цей процес на глобальному рівні, якщо він виходить з-під контролю. Тому відмовтеся від того, щоб стежити за кожним кроком дитини, допомагайте йому, а не наказуйте, що і як робити. Після десяти років у дитини починає виявлятися характер, формується його індивідуальність, а також при неправильному вихованні зароджуються комплекси. Завдання батьків у вихованні дітей шкільного віку полягає в тому, щоб спрямувати дитину в правильне русло і подбати про його розвиток шляхом спілкування з ним, запису на заняття в позашкільних гуртках та інше. У цьому віці дуже важливо подбати про формування морального обличчя сина або дочки. Діти 10-11 років починають демонструвати впертість і хамство, вважаючи себе цілком дорослими і самостійними. Якщо батьки не звертають увагу на таку поведінку, то виникає ризик втратити контакт з дитиною, який буде налагодити ще складніше в більш дорослому підлітковому віці [4, с.28].

Є й інша крайність, яка складається у відношенні батьків до дитини як до вже цілком сформованої особистості, – такі діти починають занадто багато собі дозволяти і в результаті отримуємо егоїстів. У вихованні дітей шкільного віку важливо не тільки давати дитині свободу дій, але й долучати його до спільних сімейних справах. Присвячуйте дитину в питання сімейного бюджету, тим самим пояснюючи йому можливість або неможливість покупки тієї або іншої бажаної речі. Дуже важливо на власному прикладі демонструвати дочці або сину модель такої родини, яку б вам хотілося, щоб він/вона сам сформував у майбутньому [3, с. 28].

Головна цінність та специфіка сімейного виховання в тому, що воно не належить до якихось виокремлених педагогічних явищ, а відбувається в контексті життя самої родини, на основі прикладу батьків і передусім на основі традиційної родинно-побутової культури. Коріння української родини сягає в сиву давнину. Адже сім’я з її побутом, тобто загальним укладом життя, сукупністю виховних звичаїв і традицій, складалася упродовж багатьох століть і зміцнювалася в ході історичного розвитку людства. Найбільш характерною та звичною для українського етносу є велика сім’я, що як і будь-яка інша звалася родом. Народ здавна визнавав очевидну істину: батьки – головні природні вихователі. Найбільший виховний вплив на дітей мав створений батьками уклад, спосіб життя родини, всіх її членів. Вважалося, що народжуючи дитину, мати народжує не лише її тіло, а й душу. Тому у родинах існував своєрідний культ матері. Без її благословення не орали землю, не засівали поле, не входили в нову оселю, не вирушали в дорогу. Діти, які виростали без материнського тепла і ласки, як правило, були зляканими, злостивими, впертими. Матері своєю працею, турботою, вмінням, старанням розвивали естетичні смаки дитини. Майже кожна жінка знала десятки колискових пісень. Ще не знаючи слів, дитина вже відчувала ніжність й ласку своєї матері, вчилася розуміти та сприймати цей світ [6, с. 3].

Значний вплив на дитину справляють домашня обстановка, побут у сім’ї, тому існують естетичні традиції, які привчають дитину любити, берегти красу. Є визначена специфіка сімейного виховання, що відрізняє його від виховання суспільного (зокрема і шкільного). Насамперед вона полягає в тому, що за своєю природою сімейне виховання засноване на почутті. Споконвічно родина, як правило, тримається на почутті любові, що визначає моральну атмосферу цієї соціальної групи, стиль і тон взаємин її членів: прояв ніжності, ласки, турботи, терпимості, великодушності, уміння прощати, почуття обов’язку. Почуття любові постійно супроводжує дитину в родині. Ця гама почуттів позитивно впливає на розвиток і виховання дитини: надає їй відчуття щастя, надійності, почуття захищеності від зовнішніх негараздів, а в особі батьків -справжніх порадників, помічників, захисників, старших друзів. Зростаючи в атмосфері надмірної любові, ласки, благоговіння і шанування, маленька людина рано розвиває в собі риси егоїзму й егоцентризму, розніженості, розбещеності, зазнайства, лицемірства [5, с.134].

Отже,  в працях О. Захаренка можна побачити ідеї , які будуть корисними роботі молодого педагога. Сьогодні О. А. Захаренко є найяскравішою Зіркою на педагогічному небосхилі Черкащини й усієї України. Зоря його педагогічного таланту не лише зігріває, надихає, а й дає реальне відчуття важливості праці вчителя, запалює вогнем безперервної творчості.

Список використаної літератури.

  1. Береговой А. А. Директор села [А. А.Захаренко] // Педагогіка толерантності. – 2002. – № 2. – С.101-129.
  2. Захаренко О. А. Гордієві вузли сучасної школи. Як їх розв'язати // Педагогіка толерантності. – 1999. – № 3-4.
  3. Захаренко О. Поради колезі, народжені в школі над Россю. // Освіта України. – 2005. – № 59-60; 61-62; 63; 64; 68; 69; 71; 83; 84; 87; 96.
  4. Захаренко О. А. Поспішаймо робити добро: Роздуми педагога-академіка про долю освіти і дитини, вчителя і родини, краю і Батьківщини. – Черкаси, 1997. – 28 с.
  5. Захаренко О. А. Слово до нащадків. – Київ : СПД Богданова А. М., 2006. – 216 с.
  6. Захаренко О. Суперечливі думки: З кн. директора Сахнів. школи “Енциклопедія шкільного роду” //Освіта. – 2001. – 28 листоп. –

5 груд. – С. 2-3.