Зуй І.В. Сучасні форми і методи патріотичного виховання

Інна Віталіївна Зуй,

учитель німецької мови та зарубіжної літератури,

Золотоніської загальноосвітньої  школа І-ІІІ ступенів №3

 Золотоніської міської ради

 

Поняття «патрiотичне виховання» пов'язане з розумiнням сутностi «патрiотизму», з формуванням особистостi людини-патрiота, що любить свою країну, вiдданого своєму народовi, завжди чинного в iм'я своєї Батьківщини, охочого, що вмiє захищати її, готового на жертви і певні позбавлення заради її процвiтання.

Патрiотизм – це високе почуття любовi до Батькiвщини, притаманне бiльшостi людей, що живуть на своїй рiдній землі, глибоке усвiдомлення ними свого громадянського, професiйного і вiйськового обов'язку, вiдповідальності за все, що вiдбувається в країнi, за її майбутнє. Патрiотизм – це сукупність iдей, переконань, почуттів і дiй, спрямованих на постiйний розвиток, процвiтання своєї Батькiвщини, забезпечення духовно-моральної, економiчної, вiйськової, екологiчної та iншої безпеки особистостi, суспiльства, держави, на цiлеспрямовану активну дiяльність по розумного задоволенню духовних і матерiальних потреб кожного громадянина, що живе і дiє в своїй Батькiвщині. Патрiотизм – це рух, який кличе вперед, фактор духовного плану, що сприяє збереженню всього позитивного, що накопичили людство, конкретний народ, суспiльство і держава, в якiй живе і дiє реальна особистiсть, це форма її iснування [2, с.130].

Фiлософи та полiтологи визначають патрiотизм як суспільний і моральний принцип, який характеризує ставлення людей до своєї країни та проявляється у певному способi дій і складному комплексi суспiльних почуттiв, що узагальнено називається любов'ю до своєї Батькiвщини. Це одне з найглибших почуттiв, яке закрiплювалося столiттями розвитку вiдокремлених етносiв. Це соцiально-політичне явище, якому притаманнi природнi витоки, власна внутрiшня структура, що в процесi суспiльного розвитку наповнювалася рiзним соцiальним, нацiональним і класовим змiстом.

Соцiальні психологи визначають патрiотизм як певне моральне ставлення й оцiнку особистiстю елементiв батькiвщини. У конкретно-iсторичному розглядi, з'явившись внаслiдок розвитку людського суспiльства, соцiально-моральне, у своїй основi, патрiотичне почуття набувається особистiстю не лише через бiологічну спадковiсть, а неодмiнно пiд впливом соцiального середовища, виховання (соцiалізації) у широкому розумiнні слова [3, с.15].

Слiд зазначити, що процес засвоєння патрiотичних цiнностей і норм пiдростаючим поколiнням досить тривалий, оскiльки вони є соцiальним утворенням і формуються в результатi системної цiлеспрямованої роботи, а не успадковуються. Кожен конкретний народ через свою нацiональну систему виховання органiзовано продовжує себе в своїх дiтях, генерує нацiональний духовний менталiтет, характер, психологiю, традицiйну родинно-побутову культуру, спосiб життя. Розвиток патрiотичних цiнностей передбачає становлення нацiональної свiдомості, любовi до Батькiвщини, турботи про благо свого народу, вмiння цивілiзованим шляхом вiдстоювати права й свободи, сприяти громадянському миру та злагодi в суспiльстві.

На всiх етапах розвитку суспiльства здійснювалися рiзні піiходи до процесу патрiотичного виховання засобами художнього слова, тому що це явище складне та iсторично мiнливе. За своїм соцiально-психологічним механiзмом патрiотизм є глибоко iнтимним, особистiсним утворенням, в якому органiчно поєднуються почуття й свiдомість, причетнiсть людини дожиття, долi своєї Батькiвщини. Почуття патрiотизму виражає найвищу й найсильнiшу духовну силу, що зумовлює життєву позицiю людини.

Теоретичну основу дослiдження становлять концепцiї про значущiсть патріотизму у суспiльно-історичному розвитку провiдних вчених: основоположникiв фiлософії Аристотеля, Сократа, Платона, Конфуцiя,Григорiя Сковороди; психолого-педагогiчні погляди на цiннісні орієнтації особистостi Б. Ананьєва, Г. Балла, І. Беха, Л. Виготського, І. Зязюна, Г. Костюка, О. Леонтьєва, С. Максименка; засади національної культури, зокрема нацiональної ідеї, свідомості, духовностi (Г. Ващенко, Д. Віконська, В. Даниленко, Н. Дем’яненко, Я. Журецький, О. Кульчицька, Ю. Липа, В. Москалець, Н. Побірченко, Ю. Римаренко, І. Сікорський, Б. Цимбалюк, Д. Чижевський, М. Шлемкевич, В. Янів) [4, с.16].

Поняття «патрiотизм» в різнi перiоди розвитку соцiуму трактувалося неоднозначно.

На думку вченого М. Савина, патрiотизм – це почуття, І. Харламов вважав його моральною якiстю особистостi, О. Здравомислов – моральною ціннiстю.

На даному етапi розвитку України тема патрiотизму є однiєю з найактуальнiших та найбiльш обговорюваних. Сьогоднi iснує безлiч сучасних висловлювань та думок  щодо того, що таке патрiотизм та хто такий справжній патрiот.

Про багатоаспектнiсть та iнтегральний характер поняття «патрiотизм» свiдчать спецiальні дослідження російських науковців В. Кольцової та В. Сосніна. У згаданому контексті ними виокремленi такі особистiсні характеристики, як любов до Батьківщини, безкорислива відданість і служіння їй, нерозривна єдність з нею, iдентифікація своїх iнтересів з інтересами вітчизни, патріотичні почуття, пов’язанi з вищими духовними пiдструктурами людини, що передбачають духовний розвиток, наявнiсть активної громадянської позицiї, готовнiсть вiдстоювати iнтереси своєї Батькiвщини, діяти в iм’я збереження й розвитку її благополуччя, жертовнiсть, тобто готовність пожертвувати заради вiтчизни своїми особистими iнтересами, у тому числі й життям, сприйняття служiння Батьківщині як однiєї з важливих основ свого життєвого самовизначення і найпершого обов’язку, визнання Батькiвщини в якостi вищої, головної цiнності в ієрархії системи цiнностей особистості, гордiсть за свою культуру та досягнення свого народу, схиляння перед його святинями, iсторичним минулим і кращими традицiями, перевагою в людинi громадських орiєнтацій над iндивідуалістичними, класовими чи вузько професiйними iнтересами, повага до iнших народiв і культур [5, с.46].

Зауважимо, що вищезазначенi цiнності є органiчним продовженням бачення патрiотизму Г. Ващенком, як невiд’ємної складової виховного iдеалу.

Патрiотичне виховання повинно враховувати особливостi названих рiвнів і ґрунтуватися на духовнiй сферi, моральних засадах розвитку особистостi. Цi висновки узгоджуються з науковими доробками Н. Волошиної, С. Дзирук, С. Додурич, Г. Коваль, К. Циганчук, І. Чернової, які вважають прiоритетним завданням освiти усвiдомлення особистiстю своєї iсторичної, культурної, нацiональної, духовної приналежностi до Батькiвщини як вищого принципу,що визначає значення й стратегiю її життя, спрямованого на служiння Вітчизні.

Наприклад, сутнiсть патрiотизму В. Липинський бачив у пробудженнi почуття солiдарності та єдностi всіх постійних мешканцiв української землі, незалежно від їх етнічного походження, класової належностi, віросповiдання, соцiально – культурного рiвня. Ось чому любов до рідного краю (української землі), яка годує всіх її мешканців, є об’єктивною передумовою створення соціально – національного союзу. Почуття любовi до рідного краю, як до органічної цілiсності, вважає Липинський, – є необхiдною і єдиною можливiстю того найтiснішого у світi зв’язку людей, що називається нацiєю. Заклик до соцiально – класової чи нацiональної нетерпимостi, протиставлення українства iншим спiвмешканцям України, на думку науковця, – явище руйнівне, що призведе до взаємної ненавистi [1].

На мою думку, питання патрiотизму є дискусiйним і має багато трактувань. Перш за все, я вважаю, що поняття «патрiотизм» кожен трактує по своєму. Хтось вважає, що патрiотизм це найвищий прояв любовi до своєї Батькiвщини, хтось скаже, що патрiотизм це праця на благо своєї країни, iнший підтвердить, що патріотизм це готовність прийти на допомогу та захист Батьківщини та своїх рідних.

На сьогодні слово «патрiот» стало досить популярним у загальномовному вжитку. Ми часто чуємо його з екранів телевізора, прочитуємо  на сторiнках  друкованої преси. Тепер модно кожному називати себе патрiотом власної країни, навіть не розуміючи семантики цього слова.

На мою думку, людині складно розумiти й пояснювати значення таких абстрактних понять як любов, дружба, вiдданість і на кінець патрiотизм. Ми не можемо до цього доторкнутися, але можемо вiдчути. Всi ці якості взаємопов’язані, вони виховують нас, роблять справжніми людьми. От, наприклад, патріотизм. Особисто для мене він вимірюється любов’ю до Батькiвщини, у найширшому її значенні. Це не повинно закiнчуватися лише словами, спiлкуванням українською мовою, чи жовто-блакитними кольорами.

Патрiотизм виявляється у тому, що те, що робить людина, приносить благо її Батькiвщині. Це й розумнi політики, і талановиті вченi, і видатнi митці та спортсмени, а також кожен з нас. Ми вчимося, працюємо, будуємо, винаходимо, творимо, прикрашаємо, перемагаємо. Досягаючи успiху в життя, ми тим самим створюємо успiх цілої країни. Оце й є патрiотизм. Володимир Великий, Тарас Шевченко, Сергій Корольов, Василь Стус, Ганна Безсонова, Яна Кличко – кожен із них по-своєму виявив свої патрiотичні почуття до нашої країни. І таких дуже багато!

Інша справа, що патрiотизм – не завжди вдячне ставлення. Коли в країнi процвiтає безправ’я, соціальна несправедливiсть, полiтичний безлад, немає можливості для творчостi, люди часто полишають Батьківщину та шукають щастя деінде. Хоч у душi в них любов до рідного краю залишається, вони вже мало що можуть зробити для її добробуту [6, с.54].

Тож, на мою думку, патрiотичні почуття є в кожного з нас, і ми маємо прагнути зробити щось важливе для своєї Батьківщини. Проте такі прагнення мають цінуватися. Людина має вiдчувати, що потрібна своїй країні, тоді вона захоче й зможе посприяти її процвітанню.

Патрiоти в Українi були завжди. Вони обороняли землi, спiвали пiсні, молили й закликали в поезіях. Сьогоднi патріотизм набув дещо іншого значення. Вiн проявляється у ввiчливому ставленнi до людей, прибраному за собою сміття пiсля пiкніка, допомозi військовим на Сході. Такі, здавалося б, на перший погляд простi речі і роблять iз нас людей, справжнiх громадян своєї країни.

Я подiляю думку науковців, які стверджують, що патрiотизм – одна із найбільш значущих, незмiнних цiнностей, що властива усiм сферам життя суспільства й держави, виражає ставлення особистості до своєї Батькiвщини й характеризує вищий рiвень її розвитку в процесi дiяльності на благо Батьківщини.

За останнi півтора роки патрiотизм в Українi зріс. Зросла громадянська активність. Але, чомусь менi здається, що безправ’я та несправедливiсть залишаються ахiлесовою п’ятою України, через яку частина молодi й надалi може роздумувати про емiграцію або утримуватись вiд повернення на Батькiвщину. Але, я вважаю, що зараз саме час все змiнювати. Якщо тема патріотизму в наш час є такою актуальною, якщо Україна почала робити першi кроки до майбутнього процвітання, тож кому ж як не нам підтримати це прагнення піднятися на вищий щабель.

Теодор Рузвельт влучно сказав: «Важливо, щоб ти був готовий померти за свою країну, але ще важливiше, щоб ти був готовий прожити життя заради неї». Тому дуже важливо пам’ятати, що головне багатство будь-якої країни – це її народ, її люди.

 

 

Список використаної літератури:

1. Український науковий журнал "ОСВІТА РЕГІОНУ"

2. Васильченко С. М. Форми, методи і засоби національно-патріотичного виховання дітей та молоді у сучасних умовах [Електронний ресурс] – Режим доступу : www.nbuv-gov.ua/old_rn/Natural/Vznu/.../129-135.pdf .

3. Загородня А. Сучасне розуміння патріотичного виховання молоді [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.tme.umo.edu.ua/docs/10/6.pdt.

4. Конституція національно-патріотичного виховання дітей і молоді. [Електронний ресурс] – Режим доступу :http:/mon.gov.ua/usi-novini/2015/06/16/naczoonalno-patriotichne-vixovannya/.

5. Коваль Г. В. Формування патрiотизму – важливий чинник соціалізації молодi України на сучасному етапi полiтичного процесу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. полiт. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / Г. В. Коваль. – Миколаїв, 2007. – 16 с.

6.Концепція національно-патріотичного виховання молоді [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://petschool.at.ua/publ/vchitelju/koncepcija_nacionalno_patriotichnogo_vikhovannja_molodi/6-1-0-54.

7. Електронний ресурс: https://uk.wikipedia.org/wiki/Патріотизм