Майборода В.М. Патріотичне виховання на засадах історичного минулого

Віталій Миколайович Майборода,

учитель математики та інформатики

Соколівоцької загальноосвітньої школи

 І-ІІІ ступенів

відділу освіти, молоді та спорту

Тальнівської районної ради

Черкаської області

 

Патріотичне виховання одна із основних форм педагогічної праці до неї входять як і робота на уроках так і різноманітні заходи. Багато хто вважає, що увагу цьому варто приділяти лише на годинах класного керівника, але притримуючись такої думки робота буде менш результативна.

Починається патріотичне виховання з сім’ї, з усвідомлення її важливості, з розуміння цінностей (дружби, любові, поваги, та ін.). З цікавості до свого роду починається інтерес до історії рідного краю, а як наслідок і до історії України в цілому

Для успішного патріотичного виховання слід приділити увагу національній самосвідомості. Учні повинні добре орієнтуватися в історичному минулому, знати свій рід, видатних людей України як минулого так і сьогодення, розуміти важливість спілкування державною мовою. Не можливо оминути при формуванні національної самосвідомості в учнів вивчення культури, традицій, обрядів, свят, фольклор. Також допомагає екологічне виховання, та вивчення багатств рідного краю (лікарських рослин, природних ресурсів)…

Багатий етнос нашої Батьківщини дозволяє використовувати певні деталі в робочому процесі не лише на історії та  географії, а ще і на математиці, фізиці, астрономії… Наприклад при вивченні симетрії на уроках математики можна провести паралель з орнаментами в українській вишивці, або при вивчені концентричних кіл можна згадати про трипільські поселення. Такі паралелі викликають інтерес до предмету вивчення і до історичного минулого.

Екологічне виховання – це не від’ємна частина патріотичного виховання. Вчитель має прививати вихованцям любов до флори та фауни. В цьому допомагає активний відпочинок, туристичні походи з метою збору лікарських трав, або екологічний десант підчас якого діти в процесі розваг прибирають паркові зони, пляжі… Це прививає їм розуміння того, що природу треба берегти.

Моральне виховання  теж дуже важливе в процесі патріотичного виховання. Для цього слід приділяти увагу історичним датам, святкуванням народних свят, подіям різноманітним урочистостям, слідкуванню за природою при цьому асоціюючи з тим чи іншим явищем народні прикмети  [1, с.275].

Правове виховання дуже важливе в цьому процесі. Розуміння учнями своїх прав та обов’язків зумовлює усвідомлення того, що вони не просто діти, а юні громадяни своєї країни.

Лише за умови виховання свідомого громадянина можливе усвідомлення суті значення слова «Патріот», а для цього необхідно щоб учні усвідомлювали важливість історії, культури, права і розуміли, що навіть найменші події які відбуваються в країні сьогодні, важливі, і що їхнє сьогодення - це історія для їхніх нащадків, і саме вони пишуть цю історію.

Під час  виховного процесу необхідно використовувати різноманітні  навчально- виховні форми роботи:

  • Тренінги;
  • Анкетування;
  • Проведення різноманітних заходів як класних так і загальношкільних присвячених державним та національним подіям;
  • Проведення  щотижневих інформаційних  п’ятихвилинок з короткими доповідями про події протягом тижня (в країні та за кордоном), і про річниці історичних подій (наприклад: дні народження або смерті видатних українців);
  • Змагання (Наприклад: Конкурс «Я знаю свої права»);
  • Волонтерство;
  • Створення міні-Музею рідного краю, силами учнів та жителів села (міста)

Лише комбінуючи методи роботи можна досягнути бажаного результату. Кожна із цих форм виховної роботи допоможе учням усвідомити, що вони громадяни. Тільки після цього усвідомлення можливо з них виховати патріотів. 

Василь Сухомлинський наголошував, що патріотизм – це, образно кажучи,  сплав почуття й думки, осягнення святині – Батьківщини – не тільки розумом, а й передусім серцем… Патріотизм починається з любові до людини. Патріотизм починається з колиски

За останні роки патріотизму приділяють дуже багато уваги. Про неї говорять скрізь і всюди, ще з дитячого садочка стараються виховати не просто маленького громадянина, а патріота. Ми забули про те, що патріот – це людина яка любить свою рідну землю і на все готова заради неї, і примусити це робити ми аж ніяк не можемо і не маємо на це права. Людина яка носить вишиванку, знає державну символіку, розмовляє державною мовою – це свідомий громадянин, але це ще далеко не патріот. Хоча лише свідомий громадянин може стати істинним Патріотом.

Чи може вчитель навчити бути патріотом? Я вважаю, що ні. Вчитель може розказати, що це таке, навести приклад. Розказати як важливо любити і цінувати свою Батьківщину, але не може примусити це робити.

Згадуючи події останніх років і дивлячись як тисячі кричали, що вони патріоти будуючи барикади я ними пишався, але далеко не всі вони були патріотами. Ненависть до влади - це політична позиція, а не патріотизм. Лише частина з тих хто був на тих барикадах по справжньому були, є і будуть патріотами. Вони проміняли мирне життя на окопи для того, щоб  втримати цілісність держави.

Чи можна сказати, що людина яка свідомо ухиляється від військової служби не патріот? Я вважаю, що не можна. Як ми можем засуджувати людину за її вибір не знаючи, що стало причиною цього вибору? Можливо ця людина подумки кожну мить на війні, просто обставини склались так, що він піклується про когось, а бо ж і сам потребує піклування. Перестала така людина бути патріотом? Я вважаю, що ні!

Ми можемо впевнено сказати, що на війні лише патріоти? Знову ж вважаю, що ні. Тому, що під впливом тих чи інших обставин людина опинилась там де вона є. Багато хто пішов на війну, як на заробітки. Але і ці люди можуть бути патріотами, так само як і можуть ними не бути.

Людина яка виїхала жити за кордон перестала бути патріотом? Ні! Те, що перспективи до кращого майбутнього представились їм закордоном не значить, що вони не люблять своєї рідної землі. І навіть коли вони знаходяться за тисячі кілометрів від батьківщини вони про неї не забули, і докладають зусиль для процвітання рідного краю.

Для мене патріотизм – це прояв національної самосвідомості, цінування того, що маєш, намагання допомогти рідному краю тим чим зможеш. Не обов’язково будувати храми, музеї чи лікарні, меценати - це не завжди патріоти. Для мене патріоти це люди в маленькому селі які не маючи великих ресурсів власними силами відновили давно забуту криницю, лікар який не дивлячись на те, що він поспішає на свято до своєї дитини зупинився і допоміг людині тим самим врятувавши їй життя, люди які віддають останнє щоб комусь допомогти… Таких прикладів сотні, для цього не обов’язково мати вишиванку, прапор чи тату тризуба, але треба бути свідомою людиною - громадянином.

Історія нас навчає, що патріот не обов’язково має бути етнічним жителем країни патріотом якої він є. Богдан Хмельницький один із самих могутніх гетьманів, був польським шляхтичем, але він не був патріотом Речі Посполитої, душею він був українцем і став одним із самих відомих патріотів України.

Під час Революції Гідності я був там і багато чого бачив. Саме там в мене з’явився друг на ім’я  Ерік, його батьки свого часу приїхали з Африки навчатись і залишились тут. Не дивлячись на те, що в  нього темна шкіра він любить Україну, вважає її своєю Батьківщиною,  ідеально розмовляє українською мовою і називає рідною. Для мене він патріот, а для вас?

А зараз в мене в класі, де я класний керівник, є учень для якого патріотизм- це розмінна монета і причина цьому те, що його батько був в АТО. Замість того, щоб пишатися батьком він цим маніпулює тому, що він має певні пільги як дитина ветерана. Це нажаль негативно впливає на весь клас, таке середовище не сприяє вихованню патріотів. 

В. О. Сухомлинський стверджував, що «… патріотичне виховання школярів доцільно здійснювати на загальнолюдських та національних цінностях, серед яких провідними є: любов до рідної землі, народу й Батьківщини, любов до найбільш рідних людей, членів сім’ї та родини, любов до рідної мови, шанобливе й бережливе ставлення до історії та культури українського народу, праця на благо свого народу й батьківщини» [2, с.256]

Підтримую думку великого педагога. Але Україна багатонаціональна держава і її люблять не лише етнічні українці, але і татари, євреї, грузини і багато інших національностей. Тому в даному контексті потрібно розуміти, що українська мова для них не рідна, а державна і не дивлячись на це з них можна виховати патріотів України.

На мою думку, основа успішного патріотичного виховання полягає в історично-правовому підході. Саме в історії можна знайти стимул та зразки гідності які допоможуть молодому поколінню пишатися Україною і любити її. Саме історія нас навчає, що герої не завжди носять зброю, що справжня зброя українця – це його мудрість, однодумці і віра в перемогу. А правознавство допоможе навчити бути учнів гідними громадянами, тому що саме знання законів приносить відчуття соціальної захищеності, і проводить межу дозволеного.

Останні кілька  років змусили нас загострити увагу на патріотичному вихованні і деякі вчинки які були покликані на розвиток національної свідомості не дали бажаного результату. Раніше прапор був для нас чимось урочистим, цінним і коли  підіймали або виносили прапор ми пишались тим, що ми це бачимо. Що ми маємо зараз? Жовто-блакитні стрічки висять скрізь, навіть манікюр у багатьох жовто-блакитний, реклама в тонах прапору і таких прикладів сотні. Прапор перетворили в аксесуар. Та ж сама ситуація з гімном, візитну картку держави продають як альтернативу гудкам на телефоні. Це сприяє патріотичному вихованню? Ні!

І знову повернемося до історії, коли ще були в історії України  та й навіть Київської русі випадки такого ставлення до національної символіки? Ніколи! Тому для початку школа мусить докласти максимум зусиль, щоб повернути істинне значення державній символіці хоча б у рамках навчального закладу. Ми маємо виховувати свідомих громадян, патріотів, а дивлячись на те, що зараз відбувається в суспільстві це стає схожим на нацизм.

Це не те чого ми прагнемо досягнути. Тому треба почати з пояснення  учням, що державну символіку треба шанувати, що патріотичні гасла повинні використовуватись без фанатизму, а з високим почуттям гідності і любові до Батьківщини.

Саме в історії є відповіді на те як вирішити проблему знецінення державної символіки. А повернути ціну їй може лише молоде покоління яке ми виховуємо і це залежить від нас. Тож давайте виховаємо свідомих громадян, адже саме свідомість перший крок до мудрості, а мудра людина не може не любити свою Батьківщину!

 Список використаної літератури

  1. Фіцула М. М. Педагогіка / М. М. Фіцула // Київ : Академвидав – 2009р.
  2. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: у 5т. – Київ : Радянська школа. – 1976. – Т.3 – С.7 –279.