Нерух Н.В. Відданність Батьківщині.

Нерух Наталія Василівна,

заступник директора з виховної роботи

Баландинської загальноосвітньої школи

I-III ступенів Кам’янської районної ради

Черкаської області

 

      У неспокійні часи сьогодення кожен свідомий українець відчуває свою приналежність до рідного краю, який готовий захищати навіть ціною власного життя! Говорить про  феномен людської приналежності як патріотизм.

      Патріот – це людина, яка не поступається власними моральними принципами та переконаннями. Навіть, коли буде важко не відступатиме від проблем, не ховатиметься за різними виправданнями, а йтиме всупереч усьому заради щастя і блага своєї землі. Патріотизм виявляється в простих речах. Бути патріотом може кожен, навіть звичайна вчителька, яка вчить дітей говорити рідною мовою, не цуратися своєї національності та прагнення знати справжню історію української держави [3, с.1].

      Патріотизм – одне з найглибших громадських почуттів, змістом якого є любов до батьківщини, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури. Патріотизм виявляється в практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів [7, с.420].

       В кожного є своє розуміння патріотизму, а я його вбачаю в тому, яке становище зараз в Україні, війна.

Чому таку красиву Україну,

Занедбала страшна війна?

Чому не можна жити в мирі,

Коли країна в нас одна?

Коли дитя кричить:

« Татусю, не йди, не залишай…»,

Чому душа болить?

Страшенне горе, четвертий рік не полиша…

Чому не чути сміх і радість?

Чому не весело усім?

Стоїть у пам’яті у нашій – Війна.

Веселощі забуті всім.

Коли полишить сум країну?

Коли вона вже живе?

І знаю я, що прийде час,

Розвіє вітер сірі хмари

І скаже кожен з нас:

Від щастя українець –

«Війні кінець!»

       Цього вірша я написала після розмови зі своїм братом, який пішовши в зону АТО вірно служить і захищає нас і свою Батьківщину. Кожного разу після розмови з ним, мою голову не покидають думки про страшну «Війну», яка багатьом молодим хлопцям не дає спокійно жити, створювати сім’ю і бути з рідними, також чоловіків, які поїхавши воювати не бачать своїх дітей, адже там вони заради них, заради їхнього спокійного майбутнього життя. Цих людей можна вважати справжніми патріотами нашої України.

       Батьківщина, любов до неї, відчуття патріотизму. Ці поняття наповнюються для мене сенсом не у зв'язку з безбережжям наших степів, красою гір, синявою річок і морів, не у зв'язку з ідилічною красою рідної природи, а й сенсом поняття Батьківщина наповнюється, коли я читаю, чую, думаю про її людей, що творили довгі століття і  творять зараз історію України. Це політики, державні і суспільні діячі, письменники і поети, актори і музиканти, великі учені і спортсмени, але головне — це трудівники полів, заводів, шахт.

       Народ України, переживши немало важких періодів в своїй історії, не втратив, мені здається, головного — віри в свої сили. Велика мудрість народу утілилася в його самоіронії ,в умінні беззлобно посміятися над собою, сусідом, друзями. І ще — в умінні терпіти, в одвічному прагненні мирно вирішувати спори, конфлікти, не вплутуватися в безглузді війни, коли є важливіші справи: ростити хліб і дітей, будувати нову хатину і давати дітям, що підросли, освіту, зводити храми і співати хвалу Богу за кожен дарований день життя.

        На  мою  думку,  людині складно розуміти й пояснювати значення такого абстрактного поняття як  патріотизм. Це не повинно закінчуватися лише словами, спілкуванням українською мовою, чи жовто-блакитними  кольорами [2, с.1]. Багато в нашій країні людей, які розмовляють російською мовою, але ми не маємо права звинувачувати їх в тому, що вони не патріоти, адже це не показник, патріотизм знаходиться в душі кожної людини. Працюючи в школі лише другий рік, я намагаюся донести до дітей почуття власного патріотизму через конкурси, бесіди, виховні години. Вони з радістю пишуть листи солдату, малюють малюнки. В них з’явилась власна думка, яку вони охоче озвучують на уроках. Патріотичне виховання, яке ми використовуємо в навчанні, позитивно впливає на дітей, дає їм зрозуміти чому потрібно любити свою Батьківщину, цінувати людей, які не один рік борються за нашу країну. Тому, починаючи "творити" майбутнього патріота, слід розуміти: перш за все, потрібно гартувати гідність, адже ці два визначення взаємопоєднані тим, що за виключення гідності неможливий патріотизм, а без нього, в свою чергу, не існуватиме гідності.  Це, і є основним принципом виховання в людині любові до рідного краю, яку ми вважаємо патріотизмом. Отже, виховуємо патріота. Насправді методики тут існувати не може, бо маємо доволі розмите пояснення цього явища. Хоча поради, які зможуть спрямувати вчителів у такій складній справі, таки дати можна. І перша серед них – любов. Потрібно показувати учням любов до всього оточуючого, вчити бачити красу – красою. Друга порада – говорити з дітьми рідною мовою країни, любов до якої прищеплюємо. Ніщо краще не промовлятиме на користь землі, ніж мова, що її розвиток тісно, пов'язаний з історією краю. І третє, основне й останнє: вчити бути патріотами самі. Тоді виховання стане не педагогічним процесом, а духовною потребою.

        Велику роль у вихованні патріотизму дітей відіграє Тарас Григорович Шевченко,  великий син українського народу, геніальний поет і самобутній художник, мислитель і революціонер – демократ  займає найпочесніше місце в світовій літературі і образотворчому мистецтві XIX століття. Серед великих діячів, чиї серця, талант, помисли спрямовані на служіння народові, чия душа сповнена високої любові до Вітчизни, Шевченко, по праву, займає одну з найвищих ступенів, він справедливо вважається  одним з найбільших патріотів усіх часів і народів. Мало хто в історії світової культури з таким вогнем душі захищав свободу і незалежність батьківщини, честь і гідність народу. Великий Кобзар відіграв величезну роль у розвиткові національної і соціальної самосвідомості українського народу. Боротьба проти будь – якого гніту, в тому числі й національного, була в концесії Шевченка боротьбою за те, щоб розчистити шляхи для вільного розвитку як українського народу, так і інших пригноблених народів. І все це він робив не балачками, ні розмовами, а великою, геніальною силою своїх поетичних творів. Патріотичні ідеї Шевченка зросли на життєдайному ґрунті багатовікової боротьби українського народу за свою незалежність проти соціального і національного гніту. Героїчне минуле України привертає увагу молодого поета не саме по собі, а як дійовий побудник сучасного становища народу, як засіб для піднесення патріотичного почуття:

Україно, Україно!

Ненько моя, ненько!

Як згадаю тебе, краю,

Заплаче серденько…

/"Тарасова ніч"/[5, с.85]

        Поет розуміє, що немає і не може бути вільної, щасливої і радісної вітчизни, поки "...скрізь на славній Україні Людей у ярма запрягли Пани лукаві... /"І виріс я на чужині"/. Шевченкові герої – це люди кровно зв'язані з Батьківщиною. Це подвижники, для яких немає вищого почуття, ніж гаряча любов до стражденної матері – вітчизни. Такими патріотами були вожді народних повстань – Наливайко, Тарас Трясило, Богдан Xмельницький, Богун, Залізняк, Гонта. Патріотичні ідеї Шевченка мали величезний вплив на формування і розвиток передової української літератури. Його творчість була високим повчальним прикладом для кращих діячів української культури

[4, с.1].

       Політична ситуація, яка склалася зараз в країні підштовхнула нас до патріотизму. Він спостерігався і раніше, але зараз набув більш великого впливу людей. Якщо раніше можна було спостерігати людей у вишиванках та з прапором України лише на свята, наприклад, такі як День незалежності, то сьогодні просто можна вийти на вулицю і зустріти масу людей в українському національному одязі. Раніше, коли люди могли одягнути вишиванку в звичайний день, то цього ніхто не сприймав, не розумів. А зараз люди ходять на роботу, на навчання, чи просто на прогулянку зі стрічками, що символізують кольори українського прапора, шиють одяг з українським орнаментом, клеють наклейки на машини з українською символікою, ні одне свято не проходить без вишиванок. Також за цей час великої популярності набули українські пісні, які раніше ніхто не писав. Але деякі думають, що нашого патріотизму немає, начебто все, що ми робимо є напоказ. Я, наприклад, зовсім із цим не погоджуюся. Можливо у когось він ще не проявився, але все ж таки є у душі кожного. Шкода, звичайно, що наш патріотизм у великій кількості почав прокидатися тільки після подій Майдану, але все ж таки, на мою думку, такі аспекти, як відповідальність за майбутнє нашої країни, національний солідаризм та самопожертва за державу жили і продовжують жити в душі кожного українця!

Дух патріотизму – універсальний моральний ідеал. Він лежить в основі всякої національної військової системи, а якщо ні, то вона не має ніякої цінності. Аналізуючи прояв патріотизму воїна слід зазначити, що він має глибоке історичне й соціальне коріння. Це природнє почуття самозбереження, захисту свого місця проживання, рідної землі від різних завойовників. Почуття це формувалося довгим історичним досвідом, вистраждане драматичною долею України й передається від покоління до покоління. Патріотизм у війську має особливу силу й міцність ще й тому, що навіть на ранніх етапах свого існування він поповнювався співвітчизниками, яким була властива любов до Батьківщини. Недооцінка патріотизму, як найважливішої складової суспільної свідомості призводить до послаблення соціально – економічних, духовних і культурних основ розвитку суспільства й держави. Цим і визначається пріоритетність патріотичного виховання в загальній системі виховання громадян [6, с.225].

Досліджуючи  феномен   патріотизму,  ми  свідомо  виходимо  за рамки  інтересів військового відомства, оскільки мова йде, в першу чергу, про виховання громадянина, патріота нашої країни, в тому числі військовослужбовців, їх готовності сумлінно виконувати громадянський та військовий обов’язок [6,  с.228].

Тож, що можна сказати: в усі часи, люди стикалися з поняттям «патріотизм», кожен розумів і проявляв  його по – своєму: хтось лише говорив, який він відданий  країні, а хтось – це  показував вчинками, відвойовував землі, стояв до останнього. Письменники, були патріотами своєї країни, деякі з них описували це у віршах, жили в неволі і вірили до останнього, що колись буде все по – іншому, буде краще. І от наступив той час, коли могло б бути все, але наші політики вирішили перевірити в кожного дух патріота. Спочатку був майдан, гинули ні в чому невинні люди, гинули по – годино, відстоюючи свою честь, волю, країну. Так, у нас забрали вже частинку землі – Крим, але ми обіцяємо, що він повернеться. Почавши війну на Сході, багато людей втратили свої домівки, стали переселенцями, і від цього вони не впали духом, тому що українці не вміють впадати у відчай, ми сильна нація, сильна духом. Ніхто не задумувався, що люди будуть віддавати своє життя, заради Батьківщини. Ніхто не задумувався, що так багато наших українців поляже на полі бою, залишивши сиротами дітей своїх та дружин. А чи можна назвати людину патріотом, яка за свою країну віддала найдорогоцінніше – життя? Я думаю, що можемо, більш дорогоціннішого в нас, нема. Ми не знаємо, чи довго ще бути йти війна, але знаємо, що наш народ, не здається і буде йти до останнього,  до кінця.  Ось це є називаю «патріотизмом».

 Список використаної літератури:

 Ярослав Дашкевич. Історія українського війська. - Світ - 1996 р., кольорові ілюстрації.

  1. http://dovidka.biz.ua/tvir-shho-take-patriotizm/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua.
  2. Статті Турка – перлина Карпат: http://turka-ua.net/publ «Що таке патріотизм?»  Іванка Педько; 2015 р.
  3. http://www.ukrlit.net/6klas/7/patriotic.html.
  4. Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847.
  5. Вісник Національного університету оборони України 3 (40) /2014
  6. М. П. Вавринчук, М. В. Яруш. Університетські наукові записки, 2008, № 1 (25).