Плічко Ю. В.Сучасні форми і методи патріотичного виховання

Плічко Юлія Володимирівна,

учитель початкових класів

Золотоношківської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів

Драбівської районної ради

Черкаської області

«Патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується» - писав Василь Сухомлинський.

Криза патріотичного виховання шкільної молоді веде до духовно-моральної кризи суспільства. Тому виховання патріотизму у школярів як найважливішої духовно-моральної й громадянської цінності є важливим завданням загальноосвітньої школи. Насправді складно осмислювати такі абстрактні поняття як любов, чесність, відданість, патріотизм. Бо незважаючи на те, що кожен з нас більш-менш розуміє їх значення, та все одно вкладає в них щось своє. Це не річ, яку можна побачити чи помацати. Це щось невидиме, проте реально існуюче, те, що наповнює наше життя смислом, тим самим роблячи нас людьми.

Патріотизм у дитячому розумінні – це любов до Батьківщини. Для кожної людини в світі її рідний край – найдорожчий та наймиліший серцю. Це той клаптик землі, що привітав її з життям, де живуть найближчі люди, де пролунало перше слово, де подолано перший крок. Такі почуття зрозумілі, вони природні.

Однак, О. А. Захаренко був переконаний, що «…патріотами не народжуються. Ними стають у процесі становлення особистості, в процесі виховання і впливу засобів масової інформації на кожну людину. Патріотичні почуття — це сплеск емоцій, які виникають у пориві спільної праці, щоб знайти вихід із безвиході, щоб захистити свою незалежність і волю» [1, с. 78].

Ми вчимося, працюємо, будуємо, винаходимо, творимо, прикрашаємо, перемагаємо. Досягаючи успіху в житті, ми тим самим створюємо успіх цілої країни. Оце й є патріотизм. Володимир Великий, Тарас Шевченко, Сергій Корольов, Василь Стус, Ганна Безсонова, Яна Кличко – кожен із них по-своєму виявив свої патріотичні почуття до нашої країни. І таких дуже багато! Інша справа, що патріотизм – не завжди вдячне ставлення. Коли в країні процвітає безправ’я, соціальна несправедливість, політичний безлад, немає можливості для творчості, люди часто полишають Батьківщину та шукають щастя деінде. Хоч у душі в них любов до рідного краю залишається, вони вже мало що можуть зробити для її добробуту. Батьківщину не вибирають, проте в усіх куточках нашої планети – різноманітної за природою, культурою, суспільними звичаями – кожна людина по-особливому ставиться до того краю, який зве Батьківщиною. Для когось це країна хмарочосів та високих технологій, для інших – безкрая пустеля пісків та каменів. І завжди воно – місце, в якому людина народилась та виросла, - наймиліше її серцю, навіть після того, як вона може промандрувати навколо світу.

Близькими визначення слова патріотизм є бачення патріотичного виховання В. О. Сухомлинським, який стверджував, що «…патріотичне виховання школярів доцільно здійснювати на національних цінностях, серед яких провідними є любов до рідної землі, народу й Батьківщини, любов до найбільш рідних людей, членів сім’ї та родини, любов до рідної мови, шанобливе й бережливе ставлення до історії та культури українського народу, праця на благо свого народу й Батьківщини» [2; с. 256].

На думку І. Беха та К. Чорної, на початку молодшого шкільного віку діти - шестилітки виділяють особисті цінності, відбувається їх емоційне освоєння, яке закріплюється в діяльності, поведінці та міжособистісних взаєминах. У шестирічних дітей з’являється дистанція соціальних зв’язків при оцінці норм поведінки дітей і дорослих; у них розвивається певна орієнтація на соціум, вміння на відповідному рівні розуміти й оцінювати суспільні відносини. У шість років дитина починає розуміти важливість суспільно значущих справ, у неї формується певне розуміння й оцінка соціальних явищ, орієнтація на оцінне ставлення дорослого через призму конкретної діяльності. За всіх індивідуально-варіативних особливостей процесу становлення ціннісних орієнтацій, саме у шість років він відрізняється найбільшою динамічністю [3, с. 16].

До сучасних методів патріотичного виховання належать такі, як метод проектів, міні-диспутів, міні-дискусій, КТС, ігрових подорожей тощо. Особливий науковий інтерес представляє досвід відомого земляка, педагога-гуманіста, великого патріота О. А. Захаренка, який у своїй Сахнівській школі разом з учнями зумів створити чотиритомну «Енциклопедію шкільного роду» — літопис життя поколінь родин села за 50 років, викликав цією пошуковою роботою патріотичні почуття у дітей, гордість за свої родини, любов до своєї родини, свого народу.

Так темою проекту у третьому класі стала «Я і мої прабабусі і прадідусі». В ході якого учні продовжують вивчати життєвий шлях найстарших членів родини, виявляють допитливість, активність, ініціативність, вчаться пошановувати пам’ять своїх предків, виявляють почуття гордості, любові, гідності і честі за свій рід. До використаних в попередніх проектах методів і форм роботи (ігрова діяльність, спільна діяльність батьків і дітей) була запропонована нова форма роботи — індивідуальна робота учнів. В ході цієї роботи у школярів з’являється можливість вести власні спеціальні щоденники із записами зібраної інформації, складати сімейні літописи тощо. В ході проведеної діяльності відбулась презентація родинних альбомів, створених учнями родовідних дерев, даних про окремих членів родини. В кінці виконання усіх проектів молодші школярі готували міні-плакати для презентації зібраних матеріалів. Відбувалося жваве обговорення результатів проекту: спочатку учні ділились своїми враженнями від почутого і побаченого із застосуванням інтерактивної технології «Мікрофон» або міні-дискусія. Кожен з учасників намагався критично оцінювати власні досягнення і досягнення інших учасників проекту, визначав недоліки та перспективи подальшої роботи, вчився корегувати власну пошукову діяльність.

Основними завданнями патріотичного виховання молодших школярів є формування здатності дитини пізнавати себе як члена сім’ї, родини, дитячого об’єднання; як учня, жителя міста чи села; виховання у неї любові до рідного дому, школи, вулиці, своєї країни, її природи; до рідного слова та державної мови, побуту, традицій, культурних особливостей як рідного, так й інших етносів українського народу.

Н. Волошина, проаналізувавши і узагальнивши підходи до розуміння патріотизму, формулює вихідні теоретичні й методичні установки його визначення.

По-перше, патріотизм, якщо мати на увазі його генезис, виникає й виявляється як почуття, усе більше соціалізуючись і морально піднімаючись за допомогою духовного збагачення особистості.

По-друге, процес розвитку почуття патріотизму нерозривно пов'язаний з його дієвістю, що виявляється в активній соціальній діяльності, конкретних діях і вчинках, що здійснює суб'єкт в ім'я Батьківщини.

По-третє, патріотизм, будучи глибоко соціальним за своєю природою явищем, являє собою не тільки найважливішу грань суспільства, але й джерело його існування й розвитку, виступає як атрибут життєздатності соціуму.

По-четверте, в якості основного суб'єкта патріотизму виступає особистість, пріоритетним соціально-моральним завданням якої є усвідомлення своєї історичної, культурної, національної, духовної й іншої належності до Батьківщини, що визначає зміст і стратегію її життя.

По-п'яте, патріотизм нерозривно пов'язаний з духовністю. Будучи піднесеним почуттям, незамінною цінністю, джерелом і найважливішим мотивом соціально значимої діяльності, він властивий тій особистості (соціальній групі), що досягла значного духовно- морального й культурного рівня розвитку [4, с. 359].

На основі цього Волошина пропонує своє значення. Патріотизм це одна з найбільш значимих, незмінних цінностей, що властива всім сферам життя суспільства й держави, яка виражає ставлення особистості до своєї Батьківщини й характеризує вищий рівень її розвитку в процесі діяльності на благо Батьківщини. Він являє собою своєрідний фундамент суспільного й державного устрою, ідеологічну опору його життєздатності, одну з основних умов ефективного функціонування всієї системи соціальних і державних інститутів [4, с. 360].

Отже,  патріотичне виховання пронизує весь навчально-виховний процес, органічно поєднує національне, громадянське, моральне, родинно-сімейне, естетичне, правове, екологічне, фізичне, трудове виховання базується на національній історії, знанні та відстоюванні своїх прав, виконанні конституційних і громадянських обов’язків, відповідальності за власне майбутнє, добробут та долю країни.

Бути патріотом – значить духовно піднятись, усвідомити в Батьківщині безумовну цінність, яка дійсно й об’єктивно їй притаманна, приєднатись до неї розумом і почуттями. У той же час – патріотизм передбачає відкриття в самому собі беззавітної відданості Батьківщині, спроможність безкорисливо радіти її успіхам, вдосконалення її, служіння їй, поєднання свої долі з її долею, а не любов до України здалека. Патріотизм є творчим актом духовного самовизначення особи. Це свідома громадянська позиція, особлива спрямованість самореалізації і соціальної поведінки громадянина. Критеріями патріотизму є любов, вірність і служіння Батьківщині, турбота про забезпечення цілісності і суверенітету України, піклування про її постійний розвиток на шляху демократичного національного відродження, сприяння гармонізації державних, суспільних та особистісних інтересів у повсякденному житті. У випадку загрози національній безпеці патріотизм проявляється у готовності служити Україні, встати на її захист; у визнанні пріоритету суспільних і державних інтересів над особистими. Таке розуміння патріотизму є базовим для усвідомлення сутності цього феномена в умовах розбудови правової держави та становлення ринкової економіки. Визначальною рисою українського патріотизму має бути його дієвість. Саме вона спроможна перетворювати почуття в конкретні справи і вчинки на користь Батьківщини і держави. Адже патріот – це не той, хто говорить красиві слова про Україну, прикрашає дійсність, а той, хто бачить труднощі, помилки, невирішені проблеми, розуміє соціально-політичну ситуацію в країні і світі, проте не панікує, не «носиться» зі своїми егоїстичними претензіями, не збирається тікати туди, де краще, а готовий долати перешкоди, зв’язати свою долю з долею Вітчизни.

Тож, патріотизм для мене – це не лише почуття, це дії, спрямовані на те, щоб рідній країні та нашому народові було добре жити і на мою думку, патріотичні почуття є в кожного з нас, і ми маємо прагнути зробити щось важливе для своєї Батьківщини. Проте такі прагнення мають цінуватися. Людина має відчувати, що потрібна своїй країні, тоді вона захоче й зможе посприяти її процвітанню.

Література

1. Захаренко О.А. Слово до нащадків/ О.А. Захаренко.- К.:  СПД Богданова А. М. , 2006.- 216 с.

2. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський – Вибрані твори: у 5–ти т. – К.: Радянська школа. – 1976 – Т. 3 – С. 7 – 279.

3. Бех І. Д. Програма українського патріотичного виховання дітей та учнівської молоді.

4. Волошина Н. М. Соціально-філософський вимір патріотизму сучасного українського суспільства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук: спец. 09.00.03 “Соціальна філософія і філософія історії” / Н. М. Волошина. – К., 2010. – 20 с.