Степаненко С. П. Сучасні форми і методи патріотичного виховання

Світлана Петрівна Степаненко,

учитель хімії

Звенигородської спеціалізованої

школи І-ІІІ ступенів

імені Тараса Шевченка

Звенигородської райoнної ради

Черкаської області

І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв сірої біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні ми, а завтра – ви!

Ліна Костенко

Патріотичне   виховання   передбачає  формування  національних почуттів,  любові  до  свого  народу,  глибокого  розуміння  громадського обов’язку та   готовності  у  будь-який  час  стати  на  захист  Батьківщини. [1, с. 142]

У Концепції національно-патріотичного виховання молоді говориться: «Удосконалення системи національно-патріотичного виховання слід здійснювати шляхом розвитку у суспільстві високої соціальної активності, громадянської відповідальності, духовності, становлення громадянського суспільства, що складатиметься з молодих громадян, які володіють високою свідомістю та здатністю проявити її в повсякденній діяльності з забезпечення сталого розвитку; утвердження у суспільстві поваги до культурного та історичного минулого України; створення і забезпечення реалізації можливостей для повноцінної соціалізації молодих громадян, більш активного залучення їх у вирішення соціально-економічних, культурних, правових, екологічних та інших проблем, як загальнодержавного так і місцевого значення; виховання молодих громадян у дусі поваги до Конституції країни, законності, норм суспільного та колективного життя, створення умов для забезпечення реалізації конституційних прав людини та його обов'язків, громадянського та професійного обов'язку; розвиток відчуття у молодих громадян почуття гордості, глибокої поваги до символів держави - Герба, Прапора, Гімну України, іншої загальнодержавної та регіональної символіки та історичних святинь, гордості за країну, а також окремі регіони та міста; створення умов для посилення патріотичної направленості телерадіомовлення та інших засобів масової інформації при висвітленні подій та явищ суспільного життя, активна протидія антипатріотизму, маніпулюванню інформацією, фальсифікації історії України; формування расової, національної, релігійної терпимості, розвиток дружніх відносин між представниками різних етнічних груп» [2, с.9]

Основними формами патріотичного виховання школярів є:

-     інформаційно-масові (дискусії, диспути, конференції, «філософський стіл», «відкрита кафедра», інтелектуальні аукціони, ринги, вікторини, вечори, подорожі до джерел рідної культури, історії держави і права, «жива газета», створення книг, альманахів);

-     діяльнісно-практичні (творчі групи, осередки, екскурсії, свята, театр-експромт, ігри-драматизації, огляди-конкурси, олімпіади);

-     інтегративні (шкільні клуби, фестивалі, асамблеї, гуртки);

-     діалогічні (бесіда, міжрольове спілкування);

-     індивідуальні (доручення, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота тощо);

-     наочні (шкільні музеї, кімнати, зали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки, тематичні стенди тощо) [3].

Також,  можна застосовувати метод проектів, наприклад створення презентації родоводу, про своїх пращурів, які були учасниками Великої Вітчизняної війни з використанням фотографій, які в багатьох сім’ях зберігаються, як пам'ять про рідних. Написання наукових робіт про народні пісні та традиції українського народу, про письменників свого міста, проведення позашкільних заходів на написання кращого вірша про Батьківщину, перегляд історичних фільмів допоможе учням розширити свої знання про Україну.

Ще одним аспектом виховання сучасного патріота є ознайомлення учнів з героями Небесної сотні. Одним із них є Ігор Момот, який з’явився на світ у сім’ї кадрового офіцера в молдовському Тирасполі – точно за 25 років після того, як це місто у 1940 році перестало бути столицею Молдови і за 25 років до того, як у 1990 році воно стало столицею самопроголошеної «Придністровської Молдавської  Республіки» Народженому на землі майбутньої «гарячої точки планети» судилося самому пройти через чорнило боїв і мужньо полягти на війні… [4, с.6-7].  Восени 1976 року з батьками переїхав на Україну у місто Черкаси, в якому прожив значну частину свого життя, і з якого пішов в АТО. Посмертно Ігор Момот отримав звання генерал-майора. Усе життя він діяв тільки так, як веліла йому честь офіцера, а тому за життя генеральське звання «обходило» його стороною точно так, як і улюбленого героя війни 1812 року – Дениса Давидова. Одразу було запропоновано назвати ім’ям Момота вулиці в селищі Оршанець та в Черкасах. Навчальний центр «Оршанець», який Ігор Момот очолював сім років, тепер носить його ім’я, а біля КПП Центру встановлено погруддя генерала [4, с. 63].  Юрій Григорович Паращук, Максим Максимович Горошин, Юрій Олександрович Пасхалін, Віталій Віталійович Смоленський, Віктор Григорович Чернець, Сергій Ярошенко – герої Небесної сотні, про яких мають знати і вшановувати їхню світлу пам'ять.

Не може бути справжнім патріот, який не володіє рідною мовою. В нашого народу є три мови й усі вони глибинні та священні – це рідна словесна мова, яка дана Богом для спілкування межи кревними людьми словом, піснею, письмом. Є ще образотворча мова, котра своїми мальованими чи прокресленими образами у творах мистецтва оповідає про зв'язок народу із світом та його явищами. Ось її основні символи: сонце, як джерело світла й тепла; ромб, як родюча основа світу; деревце, як ознака росту й розвитку життя; хрест, як духовна сила світу. Третя мова – це мова звичаю. Вона об’єднує і слово, як мову та молитву, і символ, як образ та дійство. Обидві втілені у звичай, чим підтримується зв'язок часу, проводиться етноісторична лінія розвитку та єднаються нині сущі люди із предками і пращурами. Тут мова звичаю виступає етногенетичним чинником, оскільки дає можливість взнати не тільки час його побутування, а й вік народу [5, с. 82].

Звичай є основою народної віри, культури й становить структуру духовного життя. Сюди належать народні свята, обряди, ритуали, обрядові хліби, пісні, танці, мистецтво, побут, мораль. Звичай є спільним для всього народу, його неписаним законом. Його важлива цінність – у необхідності, благотворності і спадковості. Він вік живе у поколіннях, оскільки регулює життя, наповнює духовним, цебто священним змістом. Воно розвивається на засадах добра, краси, душевної величі і має втілитися у щастя та здоров’я [5, с. 84].

В чому суть патріотичного виховання? В.О. Сухомлинський вважав, що завдання вчителя полягає в тому, щоб відкрити перед кожним учнем усі джерела, якими живиться могутнє почуття любові до Батьківщини. Це й природа рідного краю, і мати з батьком, і рідне село, і місто – все це повинно злитися в душі в образ великої святині – материнської колиски, верби, що схилилася над ставком, родючого поля – такими джерелами повинна живитися душа кожного нашого вихованця, щоб у ній, як у краплині води, в мініатюрі відобразився портрет народу нашої Вітчизни. Усі ці джерела мають бути відкриті перед дитиною постійно – з перших кроків її свідомого життя.

Так, чеський педагог Я. Коменський вперше в педагогіці окреслив  теоретичні й методичні  засади патріотизму дітей  та  молоді та  напрями  його  формування.  Учений  вважав,  що  найбільш  важливими  для зростаючої особистості є такі моральні цінності, як справедливість, шанобливість, ввічливість, добродійність, готовність служити старшим, вміння тримати себе з гідністю. Аналіз вчення Я.Коменського засвідчує, що його система виховання повністю відповідає потребам народу і проникнута ідеєю народності. Це випливає з таких вимог стосовно змісту виховання: школа покликана формувати гармонійно розвинену високоморальну людину, якій  притаманні  такі  патріотичні  цінності,  як  благополуччя  своєї  батьківщини,  готовність  навіть  життя своє віддати  за  її  свободу  й  незалежність;  навчання  рідною  мовою  повинно  лежати  в  основі  освіти.  Висунута педагогом ідея народності виховання проникнута духом патріотизму і є внеском великого педагога в розвиток демократичного вчення про виховання

На  думку  Ж. Руссо,  виховання  повинно  здійснюватися  у  відповідності  з  природою  дитини,  воно  завжди проявляється як суспільна функція, і, відповідно, дитину потрібно виховати для життя з іншими, в атмосфері соціальних взаємин. Панівним мотивом стає в цьому разі любов до інших, метою – розвиток почуттів, емоцій, моральне вдосконалення. Педагог зазначав, що патріотизм є соціальною чеснотою, а головним шляхом його розвитку вважав включення дітей у відносини, які потребують цих чеснот. Він стверджував, що формування почуття  любові  до  інших  людей,  виховання  добрих  почуттів,  які  формуються  в  процесі  вивчення  історії,  з одного боку, доброї волі, яка формується у практичній діяльності виховання, з іншого – зміцнюють почуття патріотизму.

Що ж таке патріотизм? Кожен з нас має власну відповідь. Для когось - це вишита сорочка, червона стрічка в волоссі, спілкування українською мовою, адже останнім часом мати речі української атрибутики є модним. А чи є це патріотизмом насправді? На мою думку, справжній патріот має знати історію свого народу, шанувати традиції та по-справжньому кохати свою країну.

У зв’язку з останніми подіями,  коли ворог зазіхнув на нашу свободу, ніби той  «голодний звір» почав шматувати нашу неньку, коли пролилася гаряча кров неповинних людей, зросила холодну землю, яка прокинулася від довгого сну і сколихнула багатьох українців, запалила вогник боротьби, але відкрила криваву рану на серці. Багато людей пішли захищати свою рідну країну, ризикуючи власним життям за те, щоб Україна залишалася суверенною, незалежною, вільною, щоб повернути загарбані Росією землі. Нас об’єднало спільне горе, значна частина активістів віддали своє життя заради мирного неба та спокійного щасливого майбутнього власних дітей та рідних. Тобто, патріот – стан душі, свідомий вибір на користь народу, жертвуючи особистим. А чи можна вважати патріотом, ту людину, яка не поважає свій народ, не цікавиться життям країни, не бере участь в справах громадськості, а лише думає як збагатитися за рахунок інших, для якої матеріальні цінності мають більший пріоритет, ніж духовні, яка шукає кращої долі за кордоном, адже не може влаштуватися на роботу з достатньою заробітною платнею. Згідно з даних міграційної служби з 2014 року по 2017 рік виїхало за кордон 38 тисяч українців, переважна більшість з них – це люди репродуктивного віку, які планують будувати своє майбутнє на чужій землі, а це свідчить про погіршення демографічної ситуації країни, зменшення чисельності населення, тому необхідно мотивувати молодь жити і працювати на Батьківщині.

Список використаної літератури

  1. Гарбузюк Т.В. Деякі аспекти основ сучасного національно-патріотичного виховання / Гарбузюк Т.В., Мурсамітова І.А. // Вісн. Луган. держ. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Педагогічні науки. – 2015. – No 7. –С. 142 –147.
  2. Пащенко Д. Патріотичне і національне виховання - складові становлення громадянина // Шлях освіти.- 2002.- № 1.- С. 9-14.
  3. Бех І., Чорна К. Програма патріотичного виховання дітей та учнівської

молоді // Світ виховання. – 2007. – No1 (20). – С. 23-34.

  1. Кравець А. Генерал Момот. Наш Міф / Андрій Кравець. – Ч. : О. Третяков, 2015. – С. 6-63.
  2. Мицик В.Ф. Родина на майдані / Вадим Мицик. – К.: КВІЦ, 2014. – 128 с.